Квентін Дорвард
Шрифт:
— А він, як кажуть, такий государ, що напевне додержить своєї обіцянки, — зауважив Квентін. — І, очевидно, мешканці Льєжа, знаючи це, перестануть бунтуватись.
— Треба сподіватися, що буде так, — сказав пріор, — за це моляться всі благочестиві люди в країні, котрі не хочуть, щоб кров громадян лилася, як вода, а люди гинули мов знедолені, без замирення з небом. Наш добрий епіскоп і вдень і вночі тільки про те й дбає, щоб зберегти мир, як і личить служителеві вівтаря, бо в святому письмі сказано: «Блаженні миротворці». Проте… — тут пріор зупинився, глибоко зітхнувши.
Квентін делікатно пояснив старому, як важливо для дам, яких він супроводить, мати правдиві відомості про внутрішній стан країни, і підкреслив, що це буде вчинком, згідним із християнським милосердям, коли вельмишановний панотець розповість йому все.
— Про це, — сказав пріор, — ніхто охоче не розповідає, бо той, хто скаже погано про володарів, etiam in cubiculo [171] , може бути повний, що крилато слово долетить до вуха цього самого володаря. І все-таки, щоб зробити носильну послугу вам, бо ви мені здаєтеся розсудливим юнаком, і вашим дамам, які здійснюють таку боговгодну справу, я буду з вами відвертим.
171
Навіть у спочивальні (лат.).
Він підозріло озирнувся навколо себе й знизив голос, немов побоюючись, що його хтось підслухає.
— Мешканців Льєжа, — сказав він, — таємно підбурюють до повстань якісь діти Ваала [172] , які вдають (але це, певно, брехня), нібито діють за дорученням найхристияннішого короля. Проте я гадаю, що він цілком гідний цього титула, отож не порушуватиме миру й спокою сусідньої держави. Однак, незважаючи на це, його ім'я часто згадують ті, що підбурюють і підмовляють льсжців, розпалюючи їхнє незадоволення. Крім того, в нашій країні є один дворянин знатного роду, що здобув собі славу на війні, але в усьому іншому він, так би мовити, lapis offensionis et petra scandali [173] — жива образа для Бургундії й Фландрії. Ім'я цього чоловіка Гійом де ля Марк.
172
Ваал, або Баал (у стародавніх ханаанейпів, зокрема фінікіян, — пан, володар) — назва верховного божества. У християн — синонім диявола або сатани.
173
Камінь гріха й скеля спокуси (лат.).
— Якого прозивають Гійомом Бородатим, — сказав юний шотландець, — або Арденським Вепром?
— І справедливо так прозивають, сину мій, — вів далі пріор, — бо він, мов дикий лісовий вепр, усе топче своїми копитами й розриває на шматки іклами. Він зібрав собі банду — понад тисячу чоловік — таких, як сам, І нехтує світськими й церковними заковами, вважав себе незалежним від герцога бургундського й займається лише грабіжництвом та насильством однаково як серед мирян, так і серед духовних осіб. Imposuit manus in Christes Domini [174] всупереч тому, що написано в святому письмі: «Не торкайся до помазаників моїх і не чини лиха моїм пророкам». Навіть до нашого бідного монастиря він посилав своїх посланців по золото й срібло, як викуп за моє життя й за життя братії. На це ми відповіли йому латинським посланням, пояснюючи, що не можемо задовольнити такої вимоги, й благали його словами проповідника: «No molinris uruico tuo malum, cum habet in te fiduciarn» [175] . По звертаючи уваги на наші вмовляння, він, цей Гвільєльмус Барбатус [176] , Гійом де ля Марк, що відкидає людські знання, як і людські почуття, відповів нам своїм сміховинним жаргоном: «Si non payatis, brulabo monasterium vostrum» [177] .
174
Він підніс руки на помазаників божих (лат.).
175
Не роби зла другові твоєму, коли він має довір'я до тебе (лат.).
176
Латинізована форма імені Гійом Бородатий.
177
Якщо ви не дасте грошей, я спалю ваш монастир.
— Проте, отче мій, ви добре зрозуміли зміст цієї варварської латині, — зазначив Квентін.
— Сину мій, — сказав пріор, — страх і потреба — найкмітливіші наставники! Нічого не вдієш, довелося розтопити срібні чаші нашого олтаря, щоб вдовольнити зажерливість цього розбійника. Нехай семикратно покарає його за це небо! Pereat improbus — amen, amen, anathema esto! [178]
— Дивно мені, — зауважив Квентін, — що герцог Бургундський, такий могутній і хоробрий, не приборкає цього вепра, про злочинства якого я стільки чув.
178
Нехай загине нечестивий — амінь, амінь, анафема! (Лат.).
— Горе, сипу мій! — сказав пріор. — Герцог Карл тепер у Перонні, збирає там своїх сотників і тисячників, щоб розпочати війну з Францією. А тим часом, поки небо сіє розбрат у серцях цих двох великих государів, країну грабують ці гнобителі. Але все-таки скажу: герцог даремно нехтує лікуванням цієї внутрішньої виразки, бо Гійом де ля Марк недавно зав'язав зносини з Рюсларом і Павійоном, ватажками незадоволених у Льєжі, і можна побоюватися, що він підмовить їх на якийсь заколот.
— Але хіба епіскоп Льєжський, — спитав Квентін, — не має досить влади і впливу, щоб угамувати цю бентежну й бунтівливу душу, добрий панотче? Ваша відповідь на це питання дуже важлива для мене.
— У епіскопа, дитино моя, — відказав пріор, — і меч і ключі святого Петра. Він перебуває під заступництвом могутнього Бургундського дому, в його руках світська й духовна влада, і він підтримує їх за допомогою добре озброєного війська. Гійом де ля Марк був вихований в домі епіскопа й дуже завдячує йому. Але вже тоді він виявив свою жорстоку й кровожерну вдачу, вбивши одного з головних слуг епіскопа, і був вигнаний з двору його преосвященства. Від того часу він став непримиренним ворогом епіскопа. А тепер, кажу це з великим жалем, він підперезався мечем і гострить свої ікла, щоб помститися на єпіскопі.
— Отже, ви вважаєте, що становище шановного прелата небезпечне? — спитав Квентін занепокоєно.
— Горе, сину мій! — відповів добрий францісканець. — Хто або що в цьому світі, в цій дикій пустині може вважати себе в безпеці? Але боронь боже, щоб я твердив, ніби загибель шановного прелата [179] неминуча. Він багатий, у нього чимало відданих радників і чудово, хоробро військо. Крім того, один посланець, який проїжджим тут учора на схід, казав, що герцог Бургундський, на прохання епіскопа, послав йому на допомогу ще сотню рицарів. Цього вистачить, рахуючи також і почет кожного рицаря, щоб чинити опір Гійомові де ля Марку, — хай буде прокляте його ім'я! Амінь!
179
Прелат(лат.) — вищий сановник у католицькій церкві; тут те саме, що і єпіскоп.
На цьому їхню розмову перебив паламар, який, заїкаючись від гніву, винуватив цигана в тому, що він мерзенно спокушає меншу братію. Він підлив до їхнього вечірнього питва якогось п'янкого зілля, вдесятеро міцнішого за найміцніше вино, і дехто з братії остаточно сп'янів. І хоч сам обвинувач намагався довести, що він вистояв проти вина, з його збудженого обличчя й хрипкого голосу можна було помітити, що він теж покуштував цього диявольського зілля. Крім того, циган співав мирські непристойні пісні, висміював мотуз, яким підперізувався святий Франціск, глумився з його чудес і називав його послідовників дурнями й ледарями. Нарешті, він насмілився ворожити ченцям і сказав молодому панотцеві Херувиму, що його покохає прекрасна дама, в якої від нього народиться милий хлопчик.
Отець пріор слухав ці скарги мовчки, ніби онімівши від жаху перед такою потворністю. Коли паламар закінчив, він вийшов у двір і наказав послушникам, під страхом тяжкої кари, якщо вони не підкоряться, вигнати Хайреддіна мітлами й батогами за ворота святої обителі.
Цей присуд негайно виконали в присутності Квентіна Дорварда, якому було дуже прикро, що так сталося, але він побачив, що його втручання не допоможе циганові.
Кара, накладена на злочинця, незважаючи на всі погрози пріора, була скоріше смішна, ніж страшна. Циган бігав по двору, сповненому лемептом і лясканням батогів, ухиляючися від ударів, з яких одні не досягали його, бо навмисне не були націлені, інші, щиро призначені для його особи, не влучали, бо циган був дуже меткий, а ті, що падали йому на спину й плечі, він приймав без скарг і зойків. Галас, збентеження й безладдя були тим більші, що ченці, недосвідчені в таких справах, били один одного частіше, ніж самого Хайреддіна. Нарешті, бажаючи покласти край видовищу, яке було більш скандальне, ніж повчальне, пріор звелів відчинити хвіртку, і циган, блискавкою проскочивши у неї, кинувся геть і зник.