Літопис Руський. Повість минулих літ
Шрифт:
Святополк же окаянний став княжити в Києв і, скликавши людей, став давати тим корзна [353] , а другим — кунами, роздаючи множество отчого багатства.
Ярослав же не знав про смерть отця. [А] було в Ярослава багато варягів, і насильство чинили вони новгородцям, і, вставши на них, новгородці перебили варягів у дворі Поромонім. І розгнівався Ярослав, і, пішовши на [село] Ракомо [354] , сів у [своїм] дворі. Та, пославши [гінців] до новгородців, він сказав: «Уже мені сих не воскресити». І позвав він до себе знатних мужів, щопосікли були варягів, і обманув так їх, порубав їх одну тисячу [355] .
353
Kopзнo —накидка, плащ на хутрі або оторочений хутром.
354
В Іп. «на Рокъмъ»; у Лавр. «на Рокомъ».
355
У Хл. І Лавр. числа убитих нема. а в Іп. Його приписано внизу сторінки (з виноскою).
У ту саму ніч прийшла йому вість із Києва од сестри його Передслави: «Отець тобі помер, а Святополк сидить у Києві, вбивши Бориса. І по Гліба він послав. І ти бережись його дуже» [356] . І, це почувши, Ярослав печалувався за отцем, і за братом, і за дружиною.
А назавтра, зібравши решту новгородців, мовив Ярослав: «О люба моя дружино! Я перебив їх учора, а нині вони знадобилися». І витер він сльози, і сказав їм на вічі: «Отець мені помер, а Святополк сидить у Києві, убиваючи братів своїх». І сказали новгородці: «Хоча, княже, браття наші порубані є, ми можем за тебе боротися!»
356
Про це вже говорилося вище. Бориса убили 24 липня. З убивством Гліба Святополк, ясно, не гаявся, отже послав до нього гінця 24 чи 25 липня. Про цього таємного гінця дізналася Передслава і тоді ж треба було й собі блискавично організувати таємну місію) послала вістку про все Ярославові. Гонець (один чи два), міняючи коней і долаючи за добу 150 кмчи й більше, прибув до Новгорода напередодні першого Спаса (1 серпня).
І зібрав Ярослав варягів тисячу, а інших воїв сорок тисяч [357] , і пішов на Святополка, призвавши [на поміч] бога [i] сказавши:
«Не я почав побивати братів, а він. Хай буде бог месником за кров братів моїх, бо без вини пролив він кров праведну Борисову і Глібову. Іще й мені се ж учинить! Тож суди мене, господи, по правді хай скінчиться лиходійство беззаконника». І пішов він на Святополка [358] .
Коли ж почув це Святополк, що йде Ярослав, то спорядив він воїв без числа, і русів, і печенігів, і виступив супроти нього до [359] [города] Любеча по той бік Дніпра, а Ярослав — звідси.
357
У Хл. число варягів становить шість тисяч: кількість війська Ярослава в Іп. дуже перебільшено; за Новг. І (Комісійний список), у Ярослава було чотири тисячі воїв — тисяча варягів і три тисячі новгородців.
358
Дізнавшись про вбивство Бориса, Ярослав відразу рушив у похід, витративши кілька днів на збір. У літопису далі багаторазово простежуються факти, що християнізовані князі вирушали в походи, а по можливості розпочинали й вирішальні битви, у великі християнські свята або в день свого патрона-покровителя. Перебіг подій, як і до певної міри слова «призвавши [на поміч] бога», дають підставу для твердження, що Ярослав, спасаючись від можливої загрози з боку Святополка, виступив проти нього саме на Спаса Преображення, б серпня 1015 p., після урочистого богослужіння. Прибуття його до Любеча подано вже під 1016 p., тобто на початку вересня (початок візантійського нового року). Розрахунки відстані від Новгорода до Любеча і звичайного темпу походу (ЗО–40 кмза добу) визначають тривалість путі у 25–ЗО днів. Обабіч Дніпра війська стояли три місяці — у вересні, жовтні і листопаді, до заморозів.
359
Додано з Акад.
У РІК 1016
У РІК 6524 [1016].Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних.
І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст [360] глузувати з новгородців, їздячи коло берега [і] говорячи: «Чого прийшли ви зі шкандибою оцим? [361] А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші! [362] » Це почувши, новгородці сказали Ярославу: «Завтра переправимось на них. Якщо хто не піде з нами, то ми самі йогопорубаєм».
360
Додано з Новг. 1.
361
Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно.
362
В Іп. «хоромь рубить нашихъ». Найновіші археологічні розкопки теж показали, що Київ був тоді забудований дерев'яними рубленими домами. У Новг. І після цих слів про хороми іде таке продовження, відмінне од тексту Іп. І Лавр.: «І почав Дніпро замерзати. А був у Святополка муж, заприязнений з Ярославом, і послав до нього Ярослав отрока свого уночі, сказавши до нього [мужа]: «Такий-то! Що ти тому велиш робити? Меду мало варено, а дружини багато». І мовив той муж: «Скажи так Ярославу: «Якщо ж меду мало, а дружини багато, треба під вечір дати». І зрозумів Ярослав, що в [ту] ніч він велить іти на січу. І відразу того вечора перевізся Ярослав на ту сторону Дніпра, а човни одіпхнули вони од берега. І тої ночі пішли вони на січу, і сказав Ярослав: «Позначайте себе. Завивайте собі голови убрусом». Далі говориться про битву і перемогу над Святополком, але матеріал цей в Іп. поданий уже під 1019 p. (ідеться про іншу битву).
Пиятика Святополка, своєрідність зашифрованої мови Ярослава (знову таки ідея свята) і той факт, що 26 листопада було свято Юрія — день Юрія-Георгія Побідоносця, християнського патрона Ярослава Мудрого, — все це знову дозволяє говорити, особливо беручи до уваги попередні докази (див. прим. 39 до 1015 p.), що саме на світанні 26 листопада 1015 p., після майже трьохмісячного стояння, Ярослав і розпочав вирішальну і переможну битву. Можна звідси твердити також, що того ж дня наприкінці або 27 листопада Ярослав був уже на київському столі.
А
363
Святополк (за актовими печатями, його друге, хрестильне ім'я — Петро) був одружений з дочкою польського князя (наприкінці життя — короля) Болеслава Хороброго, сина князя польського Мешка І і внука князя польського Земомисла.
Ярослав же сів у Києві на столі отчім. Було ж тоді Ярославу літ тридцять і вісім [364] .
У РІК 1017
У РІК 6525 [1017].Ярослав увійшов у Київ [365] , і погоріли церкви.
У РІК 1018
У РІК 6526 [1018].Рушив Болеслав, [князь лядський], зі Святополком на Ярослава, з ляхами. Ярослав же зібрав множество русі, варягів, словен, рушив супроти Болеслава і Святополка, і прийшов до [города] Волині, і стали [війська] обаполи ріки Бугу.
364
В Іп. тут спочатку було написано «ки» (тобто 28, так і в Хл., і в Лавр.), потім «к» видряпано, а «і» (тобто 10) приписано після «й»; отже, вийшло 18. Але з літопису точно відомо, що Ярослав помер 1054 p., маючи 76 літ: отже, в листопаді 1015 р. Йому було 38 років, а народився він десь у листопаді 977 р.
365
У Новг. І під 1017 р. сказано, що Ярослав рушив у похід до города Берестія. Отже, в Іп. мається на увазі його повернення назад до Києва. Пожежа церков спричинилася до того. що в 1017 p., як свідчить той же Новг. 1, «заложена быть святая София Кыев»: за найновішими дослідженнями, це справжня дата закладин Софійського собору.
А був у Ярослава кормилець і воєвода Блуд [366] . І став Блуд глузувати з Болеслава, говорячи: «Ось як ми пропорем тобі тріскою черево твоє товстеє!» Був бо великий і важкий Болеслав, так що навіть на коні не міг він сидіти, але був тямущий. І сказав Болеслав до дружини своєї [367] :«Якщо вам од сього глузування не прикро, — я один погибну!» І, сівши на коня, вбрів він у ріку, а вслід за ним — вої його. Ярослав же не встиг приготуватися до бою, і переміг Болеслав Ярослава.
366
В Іп., Хл і Лавр. хибно «Будыи»
367
Додано з Лавр.
Ярослав тоді втік із чотирма чоловіками до Новгорода, а Болеслав увійшов у Київ зі Святополком. І сказав Болеслав: «Розведіте дружину мою по городах на покорм». І було так [зроблено].
Коли ж Ярослав прибіг до Новгорода, хотів він утікати за море. Та посадник Костянтин, син Добринин, з новгородцями порубали човни Ярославові, кажучи: «Ми можем іще битись за тебе з Болеславом і з Святополком». І стали [новгородці] гроші збирати: з мужа — по чотири куни, а з старост — по десять гривень, а з бояр — по вісімдесят [368] гривень. І привели варягів, і дали їм гроші, і зібрав Ярослав воїв многих.
368
У Лавр. «по 18 гривень»; це, мабуть, вірніше.
Болеслав тим часом перебував у Києві, сидячи [тут], а нерозумний Святополк наказав: «Скільки ото ляхів по городах — бийте їх!» іпобили ляхів, а Болеслав утік із Києва, узявши майно, і бояр Ярославових, і двісестри його [369] , [Передславу та(Премиславу)]» І Анастаса, [попа] десятинного [370] , він приставив до майна, бо той увійшов був йому в довір'я обманом, і безліч людей він повів із собою, і городи червенські зайняв собі. І вернувся він у землю свою.
369
За даними польського історика Яна Длугоша, Болеслав, захопивши Київ, зробив своєю наложницею Передславу, пізніше, як зауважувалось (див. прим. 9 до 980 p.), видану, очевидно, у Польщі, за Болеслава ІІІ Рудого, де той був тоді у вигнанні і де його осліпили. Утікаючи з Києва, Болеслав «поволік» із собою і Премиславу, у Длугоша названу, мабуть, хибно, Мстиславою (згодом її видали за Ласло Сара Лисого; див. ту саму примітку). Німецький хроніст-сучасник Тітмар Мерзебурзький, який наводить точні дати окремих епізодів походу (22 липня і 14 серпня 1018 p.), пише, що Болеслав захопив тоді навіть дев'ять сестер Ярослава, його мачуху, тобто сьому жону Володимира Алель (див. ту саму примітку), і невідому на ім'я першу Ярославову жону. За «Києво-Печерським патериком», до польського полону потрапив тоді також друг Передслави Мойсей, угрин, брат Георгія (якому 1015 p. відрубали голову, знімаючи з шиї гривну).
370
Тобто священика Десятинної церкви.
Святополк же став княжити в Києві, та пішов Ярослав на Святополка, і переміг Ярослав Святополка, і втік Святополк у Печеніги.
У РІК 1019
У РІК 6527 [1019].Прийшов Святополк із печенігами, з великою силою. І Ярослав зібрав множество воїв і виступив супроти нього на [ріку] Альту. Ярослав при цьому став на і тім] місці, де ото вбили Бориса, і, звівши руки до неба, сказав: «Кров брата мойого волає до тебе, владико! Відомсти за кров праведника сього, як ото відомстив ти єси за кров Авелеву, наславши на Каїна стогін і трепет. Таке нашли ти йна сього». І, помолившись, він сказав: «Брати мої! Якщо ви тілом одійшли єсте звідси, то молитвою своєю поможіте мені на противника сього, убивцю гордого». І як тільки він сказав це, рушили [полки] один проти одного і покрили поле битви на Альті безліччю воїв.