Літопис Руський. Повість минулих літ

Літописець Нестор

^{Горшки.}

А був же один старець, [який] не був на вічі тому, [і] він запитував: «Задля чого вчинили віче люди?» І сказали йому, що завтра хотять люди здатися печенігам. Це ж почувши, він послав [посланця] по старійшин городських і сказав їм: «Чув я, що ви хочете здатися печенігам?» А вони сказали: «Не видержать люди голоду». І мовив він їм: «Послухайте мене. Не здавайтеся ще три дні, а що я вам звелю — те зробіте». І вони ото раді [були] і обіцялися послухатись. І сказав він їм: «Зберіте по жмені вівса, або пшениці, або висівок». І вони, раді пішовши, [це] знайшли.

^{Дерев’яні вироби. Київ. X–XI ст.}

Горщик-амфорка.

Білгород.

І звелів він тоді їм зробити бовтанку, з якої варять кисіль, і сказав викопати колодязь і вставити туди кадіб, наливши в кадіб бовтанки. І звелів він викопати другий колодязь і вставити туди другий кадіб, ісказав їм шукати меду. Вони ж, пішовши, взяли лукно [313] меду, — бо було воно сховане в княжій медуші [314] , — і загадав він вельми розситити [мед] водою і вилити в кадіб, і в другім колодязі так [само]. А назавтра звеліввін послати по печенігів.

313

Лукно —діжечка з лубу.

314

Медуша —приміщення для зберігання меду (їжі і напою).

Городяни тоді, пішовши, сказали печенігам: «Візьміте собі заложників наших, а вас чоловіка з десять ідіте в город, і ви побачите, що діється в городі нашому». Печеніги ж, зрадівши [і] думаючи, що вони хочуть здатися, взяли у них заложників [315] , а самі вибрали ліпших мужів у родах [316] [своїх] і послали їх у город — нехай розглядають, що діється в городі у них.

^{Варять кисіль у Білгороді. Мал. XIII (XV) ст.}

315

Додано з Лавр.

316

В Іп., Хл. І Лавр. помилково — «въ град», «въ градх», «в городхъ».

^{Вироби городських гончарів. 1,2 — корчаги; 3,4 — корчажки; 5 — горнець з однією ручкою; 6 — глечик (гладишка); 7 — дзбан; 8 — черпак; 9 — миска; 10, 11 — світильники; 12–14 — глиняні іграшки.}

І прийшли вони в город, і сказали їм люди: «Пощо ви губите себе, коли ви неможете перестояти нас? Стійте хоч десять літ, що ви можете зробити нам? Адже ми маємо споживок од землі. Якщо ж не вірите, — то подивіться своїми очима».

І привели їх до колодязя, де ото [була] бовтанка, і зачерпнули відром, [і] лили в гладишки, і варили перед ними. А коли зварили перед ними кисіль, то, узявши їх, привели [їх] до другого колодязя і зачерпнули сити. І стали [городяни] їсти спершу самі, а потім і печеніги. І здивувалися вони, ісказали: «Не йнятимуть сьому віри наші князі, якщо не поїдять самі». І люди налили корчагу [317] бовтанки і сити з колодязя і дали печенігам.

Вони ж, прийшовши, розказали все, що було. І зварили вони кисіль, і їли князі печенізькі, і здивувалися. І, забравши заложників своїх, а тих пустивши, знялися вони од города і до себе пішли.

317

Корчага —велика глиняна посудина, типу широкої низької амфори, з вузьким горлом.

^{Корчага. Київ.}

^{Уламок корчаги з написом «[благодат] неша плона корчага си[я]». Київ. XI ст.}

У РІК 1000

У РІК 6506[998].

У РІК 6507[999].

У РІК 6508 [1000].Проставилася Малфрідь, (мати Святославова). У сей же рік проставилася і Рогнідь, мати Ярославова.

^{Гончарна піч. Білгород.}

У РІК 1001

У РІК 6509[1001].Преставився Ізяслав, отець Брячиславів, син Володимирів.

Печать

Ізяслава Володимировича.

У РІК 1003

У РІК 6510[1002].

У РІК 6511 [1003].Преставився Всеслав, син Ізяславів, онук Володимирів.

У РІК 1007

У РІК б512[1004].

У РІК 6513 [1005].

У РІК б514[100б].

У РІК 6515 [1007].Принесені ці [318] [князі] у святу Богородицю.

318

В Іп. І Хл. «принесени святий»; у Лавр. «перенесени святий»; тут явна помилка; у Новг. І маємо «принесени си», а в Новг. V додано «князи», тобто мовиться про померлих у попередні роки князів і княгинь; у 1044 p. сюди перенесуть останки Ярополка і Олега Святославичів; за дослідженнями, в Десятинній церкві була похована й Анна, шоста жона Володимира Святославича.

У РІК 1011

У РІК 6516 [1008].

У РІК 6517 [1009].

У РІК 6518 [1010].

У РІК 6519[1011].Преставилася цесариця Володимирова Анна.

У РІК 1014

У РІК 6520[1012].

У РІК 6521[1013].

У РІК 6522 [1014].Коли Ярослав був у Новгороді, то уроків він давав дві тисячі гривень од року до року Києву, а тисячу гривень гридям [319] у Новгороді роздавали. І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав став цього не давати уКиїв отцю своєму. І сказав Володимир: «Розчищайте путь і мости мостіте», — бо збирався він іти на Ярослава, сина свойого, але розболівся.

319

Додано з Лавр.

У РІК 1015

У РІК 6523 [1015]. КолиВолодимир збирався йти на Ярослава, то Ярослав послав [послів] за і привів варягів, боячись отця свого. Але бог не дав дияволу радості. Володимир бо розболівся, а в сей час перебував у нього [син його] Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, і в сій же болісті він і скончався місяця липня у п'ятнадцятий день.

Помер же Володимир, князь великий, на, [селі] Берестовім, і потаїли [смерть] його, бо Святополк був у Києві. І вночі ж, розібравши межи покоями поміст [і] в ковер загорнувши, вірьовками опустили його на землю. І, поклавши його на сани, одвезли його, і поставили його у святій Богородиці — в церкві, що її він сам був спорудив [320] . Коли ж довідалися про це люди, то зійшлися без числа.

320

Події ці тлумачать так. Святополкові, який у час смерті Володимира перебував у Києві, треба було виграти день-два, аби влаштувати справи захоплення престолу. Він приставив сторожу до покійного батька, щоб приховати його смерть. Але бояри, противники Святополка і прихильники Бориса, вивезли тіло Володимира, і всі кияни дізналися про його кончину.

^{Володимира Святославича опускають на вірьовках. Мал. XIII (XV) ст.}

І оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, [а] вбогії — яко заступника і кормителя. І положили його в гробі мармуровім, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим.

Він є новим Костянтином [321] великого Риму, що охрестився сам і [охрестив] люди свої, — і сей так учинив, подібно йому. Якщо бо раніш пробував він у поганстві, скверної похоті прагнучи, то потім жестарався він про покаяння. Як ото говорив [Павло] апостол: «Де ж умножився гріх, там стало вповні благодаті» [322] . Бо якщо раніш, у невігластві, були [в нього] деякі гріхи, то потім спокутувалися вони покаянням і милостинями. Як ото [Соломон] говорить: «В чім я тебе застану, в тім тебе й судитиму» [323] . Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить: «Жив я, Адонай господь, і не хочу я смерті грішника, а[хочу], щоб одвернувся він од путі своєї і був жив; одверненням одвернися од путі своєї злої» [324] .

321

Римсько-візантійський імператор Константин проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії, за що був прозваний Великим і визнаний за святого. Володимир Святославич, що запровадив християнство на Русі, тому й порівнюється з Константином.

322

Посл. Павла до римлян V, 20.

323

Премудр. Солом. XI, 17.

324

Ієзекіїль XXXIII, 11.6