Lux perpetua
Шрифт:
Про події попереднього вечора Рейневан не проговорився товаришам ані словом.
Проповідник підганяв, тож вони їхали швидко і ще до заходу сонця побачили вежі міста. Рейневан ще раніше здогадався, що це за місто, тож коли вони, не доїжджаючи до Козле, різко повернули на захід, у ліси, уже знав, куди — і до кого — вони прямують. А якщо в нього й були якісь сумніви, їх розвіяв вигляд кортежу лицарів, що виїхали назустріч. Він знав цих лицарів, пам'ятав їхні імена і герби. Правдзіц. Нечуя. А на чолі…
— Помагай Боже! — привітав їх, осаджуючи коня, Кших із Костельця, гербу Огоньчик. Помагай Боже вашим милостям. Радий вас бачити, пане Рейневане. Ласкаво просимо до Глогувка. Поспішімо. Князь Болько чекає. З нетерпінням виглядає ваших милостей.
Вигляд з мурів глогувоцького замку показував повну картину лих і руйнувань, що їх унаслідок минулорічного рейду зазнала і пережила Glogovia Minor, донедавна перлина шльонської архітектури. Розташоване за рікою Озоблогою передмістя Водне просто зникло, важко було здогадатися, що на чорній шкаралущі випаленої землі колись стояли якісь будівлі. Подібна доля спіткала і колись людне та гамірне Замкове передмістя. У Козельське передмістя життя поволі поверталося, однак і тут було видно виразні сліди пожеж, які шаленіли рік тому, у п'ятницю перед неділею Letare Року Божого 1428, коли на Глогувок, пограбувавши спершу монастир паулінів у Мохові, вдарили загони Табора — чехи Ячна Змрзліка зі Свойшина та поляки Добека Пухали.
Рейневан згадав, що тоді дісталося не тільки передмістям. Ворота було розбито, міські стіни взято штурмом, Змрзлік і Пухала ввірвалися в місто, вчинивши різанину і пожежу, від якої Глогувок не оправився ще й досі. Чорними від сажі та кіптяви були кам'яниці на ринку, руїною, незважаючи на відбудову, що була саме в розпалі, здавалася і південна частина міста, поблизу колегіати святого Бартоломія. Самій колегіаті теж чимало дісталося, серйозно постраждав монастир францисканців.
— Гнітюче видовище, чи не так, Рейневане? — князь Болько Волошек сперся ліктями на мур. — А тобі ж то відомо, що місту ще дуже пощастило. Коли тоді, в березні, я договорився з вами, Прокоп зупинив підпали і наказав звільнити захоплених у полон міщан. Звільнені взялися за відбудову, і тільки завдяки цьому назва Глогувок не зникла з мапи Шльонська. Та ще не скоро повернуться на цю мапу Прудник, Б'яла і Чижовиці.
— Я не допущу, щоби наступні міста спіткала доля Прудника і Б'ялої, — знову заговорив князь. — Глогувок уцілів тільки завдяки союзу з вами, гуситами. Який я уклав за твоєю порадою, Рейнмаре, друзяко і товаришу з празького університету. Я пам'ятаю про це. Тому я наполягав, щоби тепер ти був у складі Прокопового посольства. Ми поговоримо про це, але в покоях, за вином. За великою кількістю вина. Видовище цих пожарищ регулярно викликає в мені непереможне бажання нажлюкатися в дим.
— Я чув, — Волошек гойднув угорським у бокалі, — що у Вроцлаві тебе прокляли. Тож ласкаво прошу до побратимства! Тепер ми не тільки друзяки, студіози празького Каролінума, а ще й обоє під анафемою. Мені дісталося — за союз із вами, ясна річ. І за те, що я тоді тому ксьондзові черепок булавою розтрощив. Але мені плювать на їхні анафеми. Хай собі проклинають хоч до Судного дня, я їх маю десь. Мене, друзяко, і так Менші Брати у відбудованому глогувоцькому конвенті з помпою поховають, у крипті, будуть співати над труною, молитися, палити свічки і ладан. Буде повна помпа і парад, не знаю, курва, чи єпископа так ушанують, як простягне ноги, що, зрештою, дай нам Боже чимшвидше. Тебе дивує, звідки я це знаю, себто про свій похорон? Є в мене, брате, ворожбит на службі, сортіарій і чародій.{15} Трохи він, щоправда, такий радше птахівничий чародій — ловить курей і качок, потрошить і з потрухів читає майбутнє. Але читає вдало, мушу визнати.
— То це він, цей гаруспік [72] , наворожив тобі такий парадний похорон? Дай-но вгадаю: у похилому віці? Після щасливого життя? У славі і багатстві? Дай-но вгадаю: ти йому щедро платиш? Забезпечуєш добробут сім'ї, родичам і знайомим?
— Дарма кпиш, — князь нахмурився. — Віщун пророкував не заради зиску і не заради улесливості. Бо не завагався провістити мені й такі речі, за які я його мало не наказав кіньми волочити. Провістив мені… Ет, не твоя це справа. Зрештою, що має бути, те буде. Долю не зміниш.
72
Гаруспік (лат. haruspex) — у Стародавньому Римі етруський жрець, який міг пророкувати майбутнє за внутрішніми органами жертовних тварин.
— Але долею можна керувати.
— І на це, щиро кажучи, я й розраховую, — зізнався Волошек. — Чародій, що правда, то правда, вичитав мені з качачих бебехів довге життя в достатку, а після нього смерть у славі та пошані, і розкішний похорон. Але ж я через це не стану спочивати на лаврах, не буду бездіяльно чекати отого навороженого щастя. Хочу покерувати долею. Світ стоїть на роздоріжжі, ти й сам це добре знаєш. Шльонськ теж опинився на роздоріжжі. Я нібито й знаю, що хочу зробити, рішення вже майже прийняв. Але спершу хотів із тобою зустрітися, друзяко. І тому зажадав, щоби ти був у посольстві. Я тобі довіряю.
Рейневан ковтнув угорського, не прокоментував.
— Рівно рік тому, — вів далі Волошек, — над Страдунею, коли, як і нині, на вербі цвіли котики, ти говорив мені про революцію. Про колісницю історії, яка з розгону змітає Старе, щоб звільнити місце для Нового. Ти радив мені приєднатися до переможців, бо переможеним горе, а переможців чекає слава, влада і могутність. Ти стелив переді мною міражі. Минув рік. Нині Велика Субота, завтра Великдень. Прибув Бедржих зі Стражниці, посол від Прокопа. З офертою, з конкретною пропозицією. Я хочу знати. Це чесна гра? Рейневане? Мені укладати союз із Прокопом і Корибутовичем?
Болько Волошек, пан на Глогувку, спадкоємець опольського князівства, П'яст із П'ястів, впився в Рейневана проникливим поглядом.
Рейневан не відвів очей.
— Уклавши союз із Табором, — серйозно запитав князь, — я сяду на колісницю історії чи впаду у прірву? Яке воно, оце близьке і омріяне Нове? Рай? Чи апокаліпсис, який провістить: «Горе переможцям нарівні з переможеними»? Мені укласти союз із Прокопом і Бедржихом, з їхньою ідеєю, з їхньою вірою? Поклади руку на серце, Рейнмаре, подивися мені в очі. І скажи, як другові, як товаришеві з універу, скажи одним словом: так чи ні? Я затамовую подих.
Великодня неділя від світання зустріла Глогувок сонцем, весняним теплом і співом птахів. Роздзвонилися дзвони, рушила великодня процесія.
Sur rexil Do minus, sur rexit vere Et apparuit Simoni Alleluia, alleluia!Процесію вів настоятель міноритів і водночас колегіатський лектор. За ним ішли інші Браття Менші. За ними — лицарство, судячи з гербів, головним чином польське. За ними — патриціат, міщани, купці. Нечисленні, які залишилися у зруйнованому і позбавленому значення місті.