Lux perpetua
Шрифт:
— Мені донесли, — врешті-решт промовив Прокоп, — що ти злигався із Сигізмундом Корибутом. Що ви проводите разом багато часу, розважаючись магією й астрологією. Я хотів би вірити, що ви не розважаєтеся нічим іншим.
— Не розумію.
— Звичайно ж, розумієш. Але якщо хочеш, щоби я сказав прямо, то будь ласка. Корибут — зрадник. Він зносився з папою, зносився з Яном Пршибрамом, з Рожмберком, з Генріхом фон Плауеном, з католиками з Пльзеня. Він стверджує, що прагнув укладення миру, бо його боліло пролиття християнської крові. А я стверджую, що це казки, він не був аж настільки дурний, щоб не розуміти, про що насправді йшлося папі й католикам. Мир? Компроміси? Договори? Дурниці! Вони хотіли внести поміж нас розбрат, зробити так, щоб ми почали битися між собою і вирізати один одного, а вони би дорізали недобитків. Корибут не міг про це не знати, а отже, був винен у зраді, за зраду сів у в'язницю, і йому ще пощастило, що його не стратили. І він сидів би у Вальдштайні до Судного Дня, якби не заступництво Ягайла та якби не щедрий викуп, що його Ягайло заплатив.
Тепер ми договорилися. Сидячи тут, на Одрах, Корибут і Пухала надають Таборові, я це визнаю, цінні послуги, завдяки їм обом ми міцно тримаємо Моравську Браму, бастіон проти союзу Люксембуржця з Альбрехтом і зв'язок з Польщею. Ми договорилися і стали союзниками, уклали пакт. Корибут має в моїх очах два плюси. Primo: він остаточно попрощався з претензіями на чеський престол. Secundo: він ненавидить празьке Старе Місто. Отже, нас поєднує спільність інтересів. Поки ця спільність зберігатиметься, Корибут буде моїм союзником і товаришем по зброї. Поки вона зберігатиметься. Ти мене зрозумів?
— Зрозумів. Але… Якщо можна звернути увагу…
— Кажи.
— Може, для Корибута можна було би знайти і третій плюс. З'їзд у Луцьку порізнив Ягелла з Вітольдом, а позаяк роль підбурювача відіграв Люксембуржець, Ягелло пошукає способу, щоби відплатити Люксембуржцеві за це. Можна припустити, що цим способом виявиться князь Корибут. Можна припустити, що акції Корибута сильно піднімуться. Тож, може, незайве було б ставити на цю карту?
Прокоп якийсь час гриз вус.
— Незайве, кажеш, — врешті-решт повторив він. — Ставити на карту, кажеш. Кажеш, що акції ростуть. То ти аж такий далекоглядний стратег і політик? Досі ти якось не проявляв талантів у цьому напрямку. Ти був куди кращим яко медик і маг. То що це — магія? Астрологія? Ви з литвином цим займаєтеся? Якщо так, то нехай же і я дізнаюся, що в зорях чувати, які такі несподівані події, які примхи долі нам віщують обертання небесних тіл, кон'юнкції та опозиції?
— На Петровому престолі, — обережно почав Рейневан, — невдовзі сяде новий намісник. Великий князь Вітольд до цього не доживе, помре в передостанній рік понтифікату Мартіна V. Владислав Ягелло, король польський, переживе їх обох, як Вітольда, так і Мартіна. Він покине цей наділ у четвертий рік понтифікату нового папи.
Прокоп мовчав.
— Я припускаю, — нарешті припустив він, — що віщування, як завжди, є не цілком зрозумілими. І що вони не подають конкретних дат.
— Не є, — Рейневан і оком не моргнув. — І не подають.
— Гм. Але Мартінові V, як не лічи, добрих шістдесят літ, дванадцять років від конклаву минає. Кажуть, нездужає, тож того й диви, накаже довго жити… Гм! А Вітольд, кажеш, накаже довго жити ще до нього, ще перед папою Мартіном постукає у райські ворота… Гм. Цікаво. Ти чув про гороскоп, який склав для королеви Соньки астролог Генрик з Бжега?
— Чув. Гороскоп не дуже прихильний для синів Ягелла, Владислава і Казимира. За їх королювання на польське королівство начебто мають звалитися нещастя.
— Але вони королюватимуть, — з притиском сказав Прокоп. — Обидва королюватимуть. У Вавелі. Спершу один, потім другий.
— Вони королевичі, так що це радше нормально.
— Ми говоримо про Польщу, — нагадав Прокоп. — Там ніщо і ніколи не є нормальним. Але годі про це, гороскопи бувають брехливими, не кажучи вже про ворожбитів. Та що ж, нашої цікавості до майбутніх справ не стримає ніщо. І раз ми вже завели про це мову, то що там із князем Корибутом? Що йому провіщають зорі?
— Йому, — знизав плечима Рейневан, — зорі якраз провіщають добре. Принаймні він сам так вважає. Він має померти над святою рікою, після того, як зміряється з вовком. Вовк, гадає Корибут, — це, згідно з пророцтвом Малахії, наступник Мартіна V. А свята ріка — Йордан. Князь не збирається до Палестини і не збирається над Йорданом ставати до двобою з папою. Він вважає, що це пророцтво забезпечить йому довгі роки життя.
— А ти як вважаєш?
— Духи часом кепкують з людей пророцтвами. Корибутове ж надто вже нагадує мені легенду Герберта з Орільяка, папи Сильвестра II. Папі Сильвестрові напророкували, що він помре після того, як відслужить месу в Єрусалимі, тож він гадав, що якщо туди не поїде, то житиме вічно. Він помер у Римі, відслуживши месу в храмі у Санта-Кроче. Цей храм називали «Gerusalemme».
— Ти казав про це Корибутові?
— Ні.
— І не кажи.
Director operationum Thaboritarum встав, пройшовся по кімнаті, відчинив вікно. Війнуло весною.
— У понеділок ви вирушаєте на Шльонськ. Там ви маєте вирішити важливі справи. Я довіряю тобі, Рейневане. Не підведи мене. Бо якщо ти мене підведеш, я душу з тебе витягну.
Надійшла Пальмова неділя, яку в Чехії називають Квітною. Дзвони закликали вірних на хресну ходу, потім на Службу Божу. Точніше — на дві Служби Божі.
Службу Божу для гуситів відправляв сам Прокоп Великий, верховний справця польових військ. Звичайно, за таборитською літургією, під відкритим небом, за міськими стінами, на лузі, що називався Короповим, біля Чаші на столі, накритому скромною білою скатертиною. Служба Божа для католиків, головним чином поляків, відправлялася в місті, в костелі святого Бартоломія, а служив її перед вівтарем ксьондз Колатка, пробощ з Насєдля, якого навмисне з пастирською метою було схоплено під час наїзду на Опавщину і вивезено разом з усіма літургійними шатами, причандалами і параментами.
Рейневан брав участь у гуситському богослужінні. Шарлей не брав участі в жодному. Культ, як він казав, давно вже йому остогид, а урочисте богослужіння набридло. Самсон пішов на річку і довго прогулювався берегом, поглядаючи на небо, на кущі та качок.
На Короповому лузі Прокоп Великий виголошував перед натовпом свою проповідь.
— Оце день Господній приходить, суворий! — волав він. — І лютість, і полум'я гніву, щоб землю зробити спустошенням, а грішних її повигублювати з неї. Бо зорі небесні та їхні сузір'я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм!
— Навіть коли ви молитву примножуєте, я не слухаю вас, — промовляв з амвона Святого Бартоломія ксьондз Колатка, — ваші руки наповнені кров'ю. Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей моїх! Перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро! Правосуддя жадайте, підтримуйте знедоленого, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь! Коли ваші гріхи були як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо були червоні, немов багряниця, то стануть, мов вовна, вони!
— Господь, — котився по Короповому лузі бас Прокопа, — кипить гнівом на всіх поган, а лютістю на все їхнє військо! Він їх призначив на заклання, віддав їх на різь! Їхні побиті лежать розкидані, а з трупів їхніх здіймається сморід, розтопилися гори від їхньої крові…