Lux perpetua
Шрифт:
Він перетнув Торгову, вийшов на невелику площу біля криниці. І тут на нього накинулися. З усіх боків. Одягнені так, що їх майже не було видно. Надзвичайно швидкі. Як на людей.
Тільки те, що він блискавично ухилився, врятувало йому життя; він майже в останню мить вловив оком блідий зблиск націленого в нього клинка. Схопив нападника за полу куртки, крутнув ним, пхнув просто на другого атакуючого, прямо на вістря меча. Відхилився, відчув, як сталь ковзнула по його волоссю. Він відскочив, побачив, як меч іншого зловмисника викрешує іскри з залізних ґрат. Хапнув руку з мечем, шарпнув, вибив противника з рівноваги, кинув на коліна, швидким одночасним рухом обох рук скрутив йому карк. Напав наступний, завдав удару. Стінолаз ухилився від леза легким півобертом, упіймав за лікоть і зап'ястя, вилущив меч, зламав руку. Нападник завив. Затуляючись ним, як щитом. Стінолаз ударив наступного атакуючого мечем у живіт, скочив, не чекаючи, поки той впаде, до інших. Коли ті розсипались навсібіч, повернувся, різким рухом перерізав горло тому, котрий мав зламану руку.
Лежало троє, залишилося троє.
Мертвенний місяць блиснув з-за хмари, а Стінолаз атакував.
Вони втекли від нього за криницю, але це їх не врятувало. Вони не бачили його, коли він на них накинувся. Перший звалився на коліна від удару в пахвину; він ще не встиг розкричатися як слід, як уже мав розпанахану трахею. Другий кинувся на порятунок, атакуючи в класичній фехтувальній позиції. Стінолаз підпустив його на відповідну дистанцію, парирував випад і завдав удару, сильно і впевнено, в лице, між оком і носом. Противник смикнувся, задрижав, безпорадно трясучи руками. Потім зсунувся з леза, обм'яклий, як ганчірка.
Залишився тільки один, зачаївшись у пітьмі. Він випередив Стінолаза, атакував сам. Викрикуючи щось незрозуміле, піднімаючи для удару якусь дивну зброю — чи то сокиру, чи то булаву. Стінолаз ухилився від нього, короткого шмагонув. Нападник упав на коліна. А потім на лице.
Стінолаз подивився на меч. Зразу було видно, що це непроста зброя. І недешева. Імовірно, медіоланська. На ефесі було клеймо зброяра, невелике, його було важко розгледіти в пітьмі. Стінолазові, зрештою, не хотілося розглядати.
Один із лежачих захрипів, затрясся, задзеленчав пряжкою пояса по кам'яній плиті криниці, до якої доповз. Стінолаз за три кроки вже був коло нього, рубонув раз, другий, за третім разом медіоланський ефес лунко тріснув. Він відкинув уламок.
Застогнав інший. Той, хто впав останнім. Стінолаз наблизився, підняв дивну зброю. Це був хрест. Великий, важкий, залізний хрест з прямими плечами. На плечах поблискувало сріблом гравірування. Напис.
— Я не демон, курва, — сказав Стінолаз.
Він підняв хрест і вдарив ним, як сокирою.
Краєм плаща вбитого отер забризкані мозком холоші. І пішов своєю дорогою. Нічним Вроцлавом. Містом, яке вночі могло бути небезпечним.
Розділ восьмий
Якщо під'їжджати з півночі, за течією Одри, то розташоване на правому березі місто виднілося вже здалеку. Над великим замком, який увінчував стрімку скелю, здіймалася кругла вежа з гостроверхим дахом. Збудований, як стверджувала легенда, тамплієрами, замок був сполучений з наїжаченим присадкуватими вежами чотирикутником міських мурів. Над містом виблискувала новесенькою золотою бляхою дзвіниця парафіяльного костелу.
Над рікою піднімалася імла, туман переповзав зеленіючими вербами і лозами. Прокоп Голий підвівся у стременах, застогнав, потираючи крижі.
— Ось і Одри перед нами. Поспішімо.
З чатівні над брамою їх помітили, окликнули. Задзвеніли ланцюги, грюкнув, опускаючись, міст, зарипіли, піднімаючись, грати. Вони в'їхали під тупіт копит. У підвалля, а потім — у вузькі вулички, поміж майстерні, крамнички і купецькі будинки.
— Твоя медицина перестає діяти, — нарікав Прокоп. — Господи Ісусе, Рейневане, рве мене так, що, напевно, із сідла вилечу…
— Потерпи. Хай-но я тільки знайду аптеку…
— Аптека є на ринку, — сказав Бедржих зі Стражниці, який їхав поруч. — Завжди була. Хіба що її вже встигли розграбувати.
Місто Одри завдячувало своїм розвитком розміщенню: воно було розташоване в так званій Моравській Брамі, щербині між хребтами Судетів і Карпат, на шляху, що вів із басейну Дунаю до Одри і Вісли. Шлях цей сполучав південь і північ, Гданськ і Торунь — з Будою, Краків — з Віднем і Венецією, Познань і Вроцлав — із венеційськими володіннями над Адріатикою. Таким чином, природно, що це був важливий торгівельний шлях, яким постійно тяглися купецькі каравани.
За гуситів шлях збезлюднів, купці почали оминати ці місця, де постійно спалахували пожежі та бунти, а решту зробила блокада. А в 1428 році замок Одри захопив і сів у ньому Добеслав Пухала з Венгрова, союзник Табора, польський лицар гербу Венява, славетний ветеран Грюнвальда, переможець хрестоносців під Радзином і Голубом. Пухала на чолі своїх польських молодців кинувся на край, наче яструб, палячи, що лиш міг, вирізуючи до ноги тих, хто чинив опір. Укріпившись у замку на Одрах, він надійно відрізав єпископський Оломоуц від Опави, яка належала до антигуситської коаліції, унеможлививши координацію дій Пшемекові Опавському і моравській шляхті. Через це він став більмом на оці та мішенню численних атак, які, одначе, йому завжди вдавалося впевнено відбивати. Зрештою, самим лише відбиванням атак він не вдовольнявся: сам нападав на ворожі володіння, сіючи страх і світячи зафортифікованим католикам загравами в очі. А тепер, коли на бік Чаші перейшов, ставши союзником Табора Ян з Краваржа, Пухала почав контролювати усі шляхи сполучення, у тому числі й найважливіший для гуситів гостинець — цешинський, яким до Одр безперервно текли обози зі зброєю і групи польських добровольців. Озброєних людей в Одрах було стільки, що місто нагадувало військовий табір. Більшість вуличок перегороджували обложні машини, бойові вози і бомбарди — на несамовиту радість дітворі, яка по них лазила.
— Я їду в замок, до Пухали, — заявив Прокоп. — Брате Пардусе, займися розташуванням людей. Рейневане, ти знайди аптеку, придбай, що треба, і приходь на допомогу стражденному. І поспішай, бо стражденний ось-ось вкурвиться.
— Найважливіше, щоби в аптеці мали інгредієнти…
— Матимуть, — запевнив Бедржих. — Тутешній аптекар — це, як пліткують, ще й алхімік і чорнокнижник. У нього на складі знайдеться найрізноманітніша магічна всячина, от побачиш. Хіба що його вже встигли прикінчити за чаклунство.
Узятися за лікування Прокоп Голий наказав Рейневанові майже одразу ж після зустрічі в єсьоницьких лісах, у першому ж надибаному курені смолярів.
Причиною страждань гейтмана був ревматизм, точніше — міальгія, запалення м'язів, яке в цьому конкретному випадку викликало обширні та дошкульні болі в районі стегон, lumba, з чого походила популярна серед університетських медиків і чарівників назва «люмбаго». Причини хвороби не були до кінця з'ясовані, традиційне лікування зазвичай не давало ніяких результатів, окрім тимчасових. Магія досягала більшого успіху, чародійні бальзами, якщо навіть і не були здатні повністю оздоровити, тамували біль набагато швидше і на довший час. Найуспішніше лікували люмбаго деякі сільські баби, але баби боялися лікувати, бо їх за це спалювали на вогнищах.