Lux perpetua
Шрифт:
— Грелленорт, — продовжив гельвет, — здобув освіту в Андалузії. В Агілярі біля Кордоби.
— Alumbrados, — пробурмотів Гейнче.
— Освічені, — підтвердив гельвет. — Таємна секта, коріння якої сягає глибокої праісторії, старша, як заявляють декотрі, аніж Потоп, ба, ніж саме людство. Спочатку тільки мусульманська, для християн відкрита Гербертом з Орільяка, папою Сильвестром II. Серед вихованців їх школи — відомі імена. Араби Халі і Алкінді, легендарні Моріен і Артефій, Иоахим Флорський, Альберт Великий, Уолтер Мап, Дуне Скот. Вільям Оккам. Михайло з Цесени. Жак д'Юез, або папа Іван XXII. Грелленорт теж є вихованцем і випускником Агіляра, цим і пояснюється темп його магічної освіти. Але це ще не все.
Гейнче підняв брови.
— Йому хтось допомагає, —
— Ти все ще у Вроцлаві? — поцікавився Стінолаз. — А ти не подумувала про переїзд? У село, наприклад?
— Мені подобається Вроцлав, — буре обличчя нойфри розпливлося в пародії на усмішку. — Немає нічого кращого за великі міста. Як-то кажуть: Stadtluft macht frei [57] .
57
Міське повітря робить вільним (нім.).
— Однак на селі тобі було би безпечніше.
— Я не відчуваю для себе загрози. Ти приніс?
Стінолаз поліз у торбу, витягнув великий чотирикутний флакон із темного скла. Вузлуваті й пазуристі пальці нойфри здригнулися, здавалося, що вона вирве флакон у нього з рук. Вона стрималася, підсунула келих, дивилася, мов зачарована, як посудина поволі наповнюється рідиною лавандового кольору. Нетерплячим рухом подала знак, що досить. Схопила келих, завагалася:
— Ти… не вип'єш?
— Ні, Кундрі, дякую, — він не хотів робити їй неприємності, знав, як сильно вона залежить від aurum potabile і як цінує кожну краплину. — Усе для тебе.
— Дуже дякую, синку, дуже дякую, — нойфра, долаючи дрижання долонь, відпила ковток, її бурштинові очі відразу ж розгорілися. — Ну що ж, тоді перейдімо до діла. Говори, що тебе мучить?
Стінолаз зітхнув. Або вдав, ніби зітхає.
Своєї справжньої матері він не знав. Вона померла в монастирі магдалинок у Любані під час його народження. Його виховували по черзі: притулок, парафіяльна школа, вроцлавська вулиця. І врешті-решт Кундрі. Нойфра. Живолачка. Одна з Longaevi, Відвічних.
Кундрі так ніколи і не відкрила Стінолазові правди про свій справжній вік, проте було відомо, що у Вроцлаві вона жила близько двохсот років, тому що пам'ятала татарську навалу. Стінолаз познайомився з нею, коли йому самому було сім. То була незабутня зустріч. Вона відбулася на Рибному торговищі, по якому Стінолаз крутився, щоби щось украсти і впіймати кота, аби замучити. Кундрі, щоб могти існувати серед людей, ховалася під досить сильними ілюзійними чарами. Стінолаз, який із раннього дитинства виявляв магічні таланти і надчуттєві властивості, розкрив ілюзію і побачив нойфру в її справжньому вигляді. Ця картина шокувала його і викликала паніку. Щось, що виглядає як гібрид спорохнявілої верби з двоногим ящером і чалапає, гублячи смердючі грудки, серединою Рибного торговища, — це було забагато як для семирічної дитини. Навіть для такої дитини, як Стінолаз.
Сила найпершого враження вплинула на силу подальшої дружби. Нойфру, істоту хижу і неймовірно жорстоку, привабила жорстокість хлопчика. І його магічні здібності. Вона зробила чимало, щоби їх поглибити, а її знання, котре сягало коріння прапочатків, давало такі можливості. Стінолаз був старанним учнем. У віці восьми років він уже був псионіком, вільно застосовував просту магію і телепатію, накладав вроки, псував харчі й насилав хвороби. Коли йому виповнилося десять, вправно користувався вищою магією і гоецією, за допомогою якої навчився вбивати. Коли йому виповнилося дванадцять, він став достатньо вправним магом, щоби могти поїхати на навчання до школи «Алюмбрадос», розташованої в Агілярі біля Кордоби. Він поїхав туди на гроші князя Конрада Олесницького, який на той час був вроцлавським кліриком. І ось цей князь клірик раптом нагадав собі про Стінолаза.
До Вроцлава він повернувся в 1414 році. Як теург і некромант, він одразу ж став навушником Конрада — тепер уже кафедрального препозита з великими шансами на єпископську митру. Її він отримав у 1418 році. Винісши — крім себе — на вершини влади і свого наближеного чарівника. А Кундрі. нойфра. названа мати, стала навушницею свого талановитого вихованця. Його порадницею. Стінолаз — попри всі старання — все ще був тільки людиною, до того ж молодою. І страшенно грубою. Таланти талантами, амбіції амбіціями, але Найвищі Таїнства уроджених Longaevi й далі залишалися для нього недоступними, а до того, щоби стати одним із справжніх Nefandi, йому все ще було далеко. Кундрі, живолачка, пов'язана з землею, вміла відфільтровувати сили Longaevi і Nefandi. На вжиток Стінолаза. А коли Стінолазові не вдавалося скористатися цими силами, вона робила це за нього. Якщо він просив. Тобто якщо долав гординю. Це йому давалося нелегко, тому він звертався по допомогу рідко. У тих справах, які були для нього посправжньому важливими.
Тепер, Кундрі не мала сумнівів, справа була важлива. Коли він про неї говорив, коли переповідав, його голос був спокійним і холодним. Але він рефлекторно стискав зуби. І кулаки. Так, що аж біліли суглоби.
— Та-а-ак, — протяжно підсумувала вона, злизуючи колоїд із губ. — Залив тобі сала за шкуру той Рейневан Белява, залив. Висміяв, осмішив перед єпископом, покрив ганьбою, змусив утікати. І твоя правда, синку, безперечна правда: якщо тепер його схопить або вб'є хтось інший, то ти не змиєш ганьби. Так що це ти повинен його схопити. Власноруч. І зробити так, щоби пам'ятали тільки одне — його страту. Накажи з нього живцем здерти шкіру. Так, щоб голова залишилася зі шкірою. Це завжди дає добрі результати — саме так, завжди дає. А шкіру видуби і вистав на загальний огляд. На ринку.
Вона замовкла, чухаючи покриту наростами щоку. Кундрі бачила, як він стискає кулаки від нетерпіння і злості. Вона усміхнулася. З завченою зловтіхою вчительки, яка може досадити невдячному учневі, котрий вбив собі в голову, ніби йому більше ніякої науки не треба, і він обійдеться без науки.
— А. ну, так, — сказала вона з усмішкою. — Ну, так. Я забула. Спочатку треба цього Рейневана впіймати. А з цим справа посувається як мокре горить, га? Попри всі зусилля, яких ти безнастанно докладаєш. Попри некромантію, якою займаєшся в підземеллях під Святим Матвієм. А я ж учила тебе, я ж повторювала: починай з міркувань, з логіки. До некромантії звертайся аж тоді, коли логіка підведе.
— Кундрі, — буркнув Стінолаз. — Я знаю, що тобі самотньо. Що тобі нема з ким порозмовляти, і тому ти компенсуєш це собі при кожній нагоді. Але даруй. Я не прийшов сюди вислуховувати твої лебедині співи.
Кундрі наїжачила шпичаки на хребті, однак стримала гнів. Врешті-решт шмаркач був її вихованцем. Її сином. Зіницею ока.
— Ти прийшов, — спокійно сказала вона, — а точніше — прибіг просити допомоги. Ну ж бо, проси. Чемно.
— Прошу дуже чемно, — у пташиних очах Стінолаза замиготів вогонь. — Дуже-дуже. Задоволена?
— Дуже-дуже, — нойфра знову жадібно відпила з келиха. — Тож до справи. Починаємо з логічних міркувань. Задаємо визначені запитання. Рейневан Беляу, як випливає з твоєї розповіді, був у Вроцлаві двічі, у січні та в лютому. Отже, він двічі пхався левові в пащу. Він не божевільний і не самогубець. Чому ж він так ризикував? Що він шукав у Вроцлаві, що було варте аж такого ризику?
— Шукав допомоги. У каноніка Отто Бееса, свого спільника.
— Допомоги в чому? У місті подейкують, що в грудні князь Ян Зембицький ув'язнив кохану дівчину Рейневана, якусь конверсу від кларисок. Він її начебто збезчестив і наказав порішити — і це ось причина, чому під Велиславом ошалілий і одержимий помстою Рейневан вколошкав князя. Тож за дівчину ніби помстився, солодкою помстою наситився. А при боці гуситів, які тоді йшли з рейдом, міг би насититися ще більше. Проте він сам-один кружляє по Шльонську. Чому?