Lux perpetua
Шрифт:
— Не на часі твоя турбота. Ти був мені потрібен місяць тому. І воістину шкода, що тебе не було під рукою. Та й для тебе шкода, гадаю. Рейневан з Беляви об'явився у Вроцлаві. А тобі колись якось дивно на ньому залежало.
Лице Стінолаза незначно змінилося. Настільки незначно, що цього не зауважив би ніхто, хто Стінолаза не знав. Єпископ Стінолаза знав.
— Через місяць після того, як я його відлучив від Церкви, — вів далі він. — Через два місяці після Велислава, де він тебе переміг і принизив, цей негідник насмілюється показати свою єретицьку пику в моєму місті. Мало того: йому вдається втекти. Самі тільки телепні в мене на службі, хай йому Сатана, телепні й недотепи.
— Що він робив у Вроцлаві? — запитав
— Подробиці мене не обходять, — фиркнув Конрад. — Мене обходить результат, а його нема. Про подробиці я не розпитував, мені б однаково збрехали, щоби приховати свою неспроможність. Випитай Кучеру фон Гунта, може, щось із нього витягнеш. А тепер іди. Ти з'явився невчасно. Я чекаю на гостя. Освальд фон Лангенройт, секретар і радник фон Дауна, архієпископа майнцького. Він прибув просто з Волині. З Луцька.
— Я хотів би залишитися. Луцьк і мене цікавить. Певною мірою.
— Залишися, — погодився єпископ, трохи поміркувавши. — На звичайних умовах, ясна річ. Себто у клітці.
Стінолаз усміхнувся; усмішка, здавалося, пережила метаморфозу: розтулений у скрекоті дзьоб птаха дивовижно нагадував усмішку. Птах тріпнув крилами, кліпнув чорним оком, підлетів до позолоченої клітки, яка стояла в кутку покою, сів, нашорошивши пір'я, на золотому сідалі.
— Ніякого тріпотіння крилами, — попередив єпископ, погойдуючи вином у кубку. — Ніякого каркання у невідповідні моменти. Заходьте!
— Ясновельможний пан, — оголосив слуга, — Освальд фон Лангенройт.
— Запрошуйте. Вітаю, вітаю.
— Ваша єпископська достойність, — Освальд фон Лангенройт, літній, високий, аскетично худий і багато вбраний чоловік шанобливо вклонився. — Ваша достойність, як завжди, виглядає молодим, здоровим і сповненим снаги. А що ж є причиною такого вигляду? Чи не чари?
— Праця і молитва, — відповів Конрад. — Побожність і стриманість. Сідайте, сідайте, любий пане Лангенройте. Скуштуйте аліканту, привезеного з Арагонії. А зараз осетра подадуть. Вибачте, що так скромно. Піст як-не-як.
У вікно ввірвався подмух. Теплий і весняний.
— Кажіть же, кажіть, — кивнув єпископ, сплітаючи пальці. — Мене цікавлять вісті з далекої Волині. Був тут недавно його велебність папський легат Андреа де Палаціо. Як і ви, саме повертався з Луцька, але пліточками мене потішити не постарався, страшенно-бо поспішав додому… А міна в нього кисла була, ох і кисла… А при нагоді, чи ви знаєте, як чехи той Луцьк назвали? Збориськом трьох старців.
— Ці три старці правлять половиною Європи, — в'їдливо зауважив Освальд фон Лангенройт. — А другу половину захищають від навали турків. А найстарший і найбільш спорохнявілий зі старців має двох синів, які гарантують продовження заснованої старцем династії.
— Знаю. А наймолодший із тих старців є нашим королем. Невдовзі ж, дай нам Боже, щоб так і сталося, він буде імператором. Заслуговує на це, як не глянь. Особливо ж після того, що я чув про Луцьк.
— І вас дивує кисла міна легата? — підняв брови Лангенройт. — Андреа де Палаціо повіз був до Польщі таємні папські булли. Його святість Мартін V закликає в них і заохочує короля Владислава і князя Вітольда до святої справи і побожної праці, якою стане хрестовий похід у Чехію. З любові, цитую, до Бога, милосердя і доброти душевної намісник Петра закликає короля польського і великого князя литовського вирушити на чехів, аби їх навертати, нищити і класти край їхній єретичній осорузі. Іменем Апостольської Столиці папа дає дозвіл на екстермінацію єретиків згідно з приписами святих законів Церкви. Кінець цитати. А що сталося в Луцьку? Папські мрії про хрестовий похід розвіялися як той дим. Бо що зробив у Луцьку дорогий наш король, той самий Сигізмунд Люксембурзький, якого ви раді були би бачити імператором? Дарував Вітольдові корону. Корону! Він робить його королем Литви!
— Мудро робить.
— Незбагненний це різновид мудрості. Зрештою, римський король уже вдруге виявляє таку мудрість. У 1420 році, ухваливши вроцлавський вирок, він розлютив Вітольда, і завдяки цьому тепер маємо в Чехії Корибута і його польський загін. А тепер, для різноманітності, Сигізмунд сердить Ягелла тим, що пропо нує Вітольдові корону і відриває Литву від Польщі. Розлючений Ягелло мало того, що облишить будь-які плани піти хрестовим походом на чехів, — він ще й ось-ось укладе з гуситами союзницьку угоду! І це ви вважаєте політичною мудрістю, шляхетний єпископе? Щось таке, що зможе довести до альянсу Польщі і Чехії? Хочете, ви і ваш король Сигізмунд, мати перед собою армію, в якій на боці переможців Усті і Тахова битимуться переможці Грюнвальда? Минулої весни Прокоп стояв під стінами Вроцлава. Завдяки політиці короля Сигізмунда наступної весни тут може стати союзницька чесько-польська армія. А тоді ви й оглянутися не встигнете, як у вашому соборі причащатимуть sub utraque specie. З літургією по-польськи.
— Поляками мене не лякайте, — пирхнув єпископ. — їм Грюнвальд випадає раз на сто років. А якщо навіть і випаде, то скористатися з нього вони не зуміють. Усупереч Грюнвальду і попри нього Орден Діви Марії стоїть і далі, він і далі могутній, Польща і далі мусить з ним рахуватися. Орден стоїть на сторожі нас усіх, усієї нації та німецької імперії. Польща вже давно встановила би протекцію над гуситами, якби не боялася Ордену і тієї кари, якою Орден покарав би за це віроломну Польщу. Найкращий спосіб вивести чеську заразу — це знищити джерело, звідки чехи черпають свої сили. Ягелло підтримує єресь, причому робить це цілком відверто, а папі та Європі тільки замилює очі. Легат впіймав у Польщі облизня не тому, що король Сигізмунд зблизився з Вітольдом, а тому, що Ягелло про хрестовий похід ані разу навіть і не подумав, а на папські булли йому наплювати. У Польщі інші плани, пане Лангенройт, зовсім інші. Їхній план — це спільно з єретиками стерти нас на порох і поширити слов'янське панування на всю Європу. Так що мудро, утричі мудро чинить король Сигізмунд, коли руйнує ці плани і ставить на них хрест. Для нас, німецької нації, страшна не Польща і не Литва. Страшна унія. Корона для Вітольда означає кінець унії, адже корона не може влитися в корону. Даючи Вітольдові корону, король Сигізмунд розбиває унію. Кидає камінь розбрату. А з цього може виникнути, дай нам Боже, навіть польсько-литовська війна. З цього може виникнути, поможи нам Боже, навіть поділ Польщі. Що? Пане Освальде фон Лангенройт? Вам не усміхається поділ Польщі?
— Усміхався би, — визнав Лангенройт, — якби я був фантастом.
— Фантазії збуваються, — спалахнув Конрад. — Рече пророк Даниїл, що Бог зміняє часи та пори року, скидає царів і настановляє царів. Тож молімося, щоби так і сталося. Дай нам, Боже, нову Римську Імперію, зроби нам Сигізмунда Люксембурзького новим Цезарем. Нехай збудеться мрія про Європу, про об'єднану Європу, якою править Германія. Германія — понад усе! А інші нації — на колінах. На колінах, підкорені. Або, Сатана їх забирай, вибиті! Вирізані до останнього коліна!
— А єретики, — кивнув Лангенройт, — як собаки, поза стінами цього Нового Єрусалима. Далебі, прегарна картина. Аж шкода, що життя навчило бути реалістом. Не мріяти, а передбачати, причому передбачати на підставі реалій. Тож я передбачаю, що до коронації Вітольда справа не дійде. На це не пристане Польща, не пристане папа. Люксембуржець махне рукою, почне іншу інтригу деінде. Ягелло в антигуситському хрестовому поході участі не візьме, підтримувати чехів не перестане. А хрестоносці сидітимуть тихо, бо вони знають, що інакше вони можуть одного ранку побачити гуситські вози під Мальборком, Хойницями, Тчевом і Гданськом.