Любий друг (Збірник)
Шрифт:
Бо таки й справді вагон сліпив очі яскравими кольорами. Мадам, вся в блакитному, у блакитному шовкові од ніг до голови, а поверх нього червона, сліпуча, блискавична шаль зі штучного французького кашеміру. Фернанді дух спирало в шотландськім убранні, бо корсаж, — а його стягували на ній спільними зусиллями всі подруги, — підтискав догори її звислі груди, як подвійну баню, що повсякчас тряслася, мов якась драговина, з-під напнутої матерії.
У Рафаелі на голові безліч пір’я здавалось ніби гніздом, повним птахів, а зодягнена вона була
Як тільки до купе увійшли сторонні люди, ці дами прибрали поважного вигляду й розпочали балачки на високі теми, щоб навіяти путящу думку про себе. Але в Больбеку з’явився панок з білявими бурцями, у перснях та з золотим ланцюгом. Він поклав на сітку над своєю головою чимало загорнених у церату пакунків. З вигляду це був штукар і добрий хлопець. Увійшовши, він, як водиться, уклонився, а далі, панібратськи посміхаючись, спитав:
— Дами міняють гарнізон?
Від цього запиту гурток важко зніяковів. Мадам, нарешті, стямилась і сухо відрізала, щоб помститися за честь свого загону:
— Можна бути ввічливішим!
Він попрохав вибачення:
— Даруйте, я хотів сказати — монастир.
Мадам, не знаходячи, що відповісти, а може, й гадаючи, що поправка задовольняє, підібравши губи, поважно вклонилася.
Сидячи межи Розою Шкапою та старим селянином, панок став підморгувати до трьох качок, що повиставляли голови з кошика; далі, помітивши, що всі звернули увагу, зачав лоскотати птицю попід дзьобиками, звертаючись до неї з смішними словами, щоб розвеселити товариство:
— Отож ми покинули наш ста-ставок — ках! ках! ках! — щоб дізнатись, що то є рож-рожен! Ках! ках! ках!
Сердешні качки даремно викручували шиї, намагаючись ухилитися лоскоту, напружували всю силу, щоб видратися зі своєї лозяної в’язниці. Потім зненацька усі три разом сумно й скорботно закричали:
— Ках! ках! ках! ках!
Жіноцтво зайшлося реготом. Вони нахилялися, штовхали одна одну, щоб тільки бачити; качки дуже їх цікавили; а панок подвоїв свою ґречність, дотепність, загравання.
Роза не втрималася і, перехилившись через сусідові коліна, поцілувала качок у самі дзьобики. Одразу ж кожна жінка захотіла й собі їх поцілувати; а панок садовив їх собі на коліна, підгуцував, щипав і раптом перейшов з ними на «ти».
Двоє селян, вражені ще більше, ніж їхні птахи, сиділи нерухомо, одвівши очі геть від своєї власності, і на старих зморшкуватих обличчях не було жодної усмішки, жодного відруху.
Виявилося, що пан був комівояжером; він, жартуючи, запропонував своїм дамам чоловічі до штанів шлейки і, схопивши один пакунок, розвинув його. То були хитрощі: в пакункові були дамські підв’язки.
Вони були з шовку блакитного, з шовку рожевого, з шовку червоного, з шовку фіалкового, з шовку темно-бузкового, з шовку темно-червоного, з бляшаними золотавими застібками, як двійко амурів в обіймах. Дівчата аж зойкнули від захоплення, потім узялись розглядати зразки з тою поважністю, що притаманна кожній жінці, коли вона вибирає будь-що з туалету. Вони радились поглядами чи пошепки словами, в той самий спосіб і відповідали, а мадам жадібно переминала в руках пару ясно-червоних, найширших, найімпозантніших, справжніх підв’язок патронеси.
Панок вичікував, щось собі обмірковуючи.
— Ну, мої кішечки, — промовив він, — треба поміряти.
Зірвався вихор вигуків. Дівчата позвивали спіднички круг своїх ніг, неначе злякавшись ґвалтування. Він, спокійний, чекав. Далі промовив:
— Не маєте охоти? Ну, то я їх позгортаю. — І хитруючи, додав: — А я подарував би пару тій, що згодиться міряти.
Але вони не хотіли й гордовито випростували стан. Одначе Дві Помпи видавались такі зажурені, що він повторив їм свою пропозицію. Флора Гойдалка, це було помітно, найбільше вагалась: спокуса вабила її.
— Диви сюди, моя кралечко, трохи більше відваги, — ще дужче роз’ятрював він, — бач, оця пара бузкових, вона добре пасуватиме до твого убрання.
Тут уже вона набралася духу і, підійнявши свою сукню, показала кремезну ногу керівниці в грубій, зле натягненій панчосі. Панок, нахилившись, застебнув підв’язку зразу нижче коліна, тоді вище, причім лоскотав дівку, тим-то вона ойкала та дригалася. Кінчивши міряти, він подав їй пару бузкових підв’язок і поспитав:
— Хто на черзі?
— Я! я! — заверещали всі разом.
Почав він з Рози Шкапи, яка відкрила щось безформне, геть-то круглясте, без кісточки, справді, як казала Рафаела, не ногу, а ковбасу-кров’янку. Фернанда сподобилась комплімента від комівояжера, що любував на її могутні колони. Сухорляві литки єврейки-кралі менший мали успіх. Луїза Кокотка, жартуючи, накрила пана спідничкою, і мадам довелося втрутитись, щоб зупинити цей непризвоїтий вибрик. Нарешті, й сама мадам простягла ногу, чудову ногу нормандки, дебелу та м’язисту; і вояжер, здивований та вражений захватом, чемно здійнявши капелюха, як справжній французький лицар, уклонився цим чудовим литкам.
Двоє селян захололи від чудування та скоса поглядали одним оком; вони до того скидалися на двох курчат, що панок з білявими баками, підвівшись, заспівав їм перед самісіньким носом «ку-ку-рі-ку». І це знову збудило бурю веселощів.
Старі висіли в Мотевілі зі своїм кошиком, качками та парасолею; і чути було, як жінка, йдучи, казала до свого чоловіка:
— Це хвойди, що, певне, до чортового Парижа їдуть.
Веселий комівояжер зліз у Руані, він наостанку повівся так брутально, що мадам була змушена суворо присадити його і повчально додала: