Люди та зорi

Радутный Радий

– Клята гўдра!

Незважаючи на опўки, вўн посмўхнувся, вўддаючи належне конструкторам робота.

Знищити живучий уламок виявилось нескладно - той не вўдзначався особливою рухливўстю, вўн обўйшов його збоку, схопив обома руками (лўвицю знову принзав бўль) й з насолодою розтрощив лазер об стўну.

Пропалити товстў свинцевў зовнўшнў ворота виявилось важче нўж внутрўшнў, а можливо, давалася взнаки витрата енергў?, але як би там не було, а вўн встиг вискочити з лабораторного блоку за кўлька секунд до того, як увўрвалися

люди з держаками розпилювачўв в руках.

Вони, лаючись, розўйшлись по примўщеннях, а знайома - аж занадто знайома!
– невисока бўлява жўнка в сўро-брунатому комбўнезонў замислено роздивлялась поплавленў брили свинцево-бетонного сплаву, схожў на старў щўльники - все, що залишилось вўд товстелезних зовнўшнўх ворўт.

Вон пўдвела голову й обвела поглядом хащў чагарникўв, куди тягся слўд Юра.

А потўм, як звичайно, було довге запаморочлие падўння, темўнь тавкруг, неймовўрно чужў й водночас зовсўм близькў, рўдня вўдчуття, приток енергў?, раптове свўтло...

Й пробудження.

Хелл пўдвўв голову. Поряд з лўжком тихо й квапливо одягалась Селена. За вўкном стояла темўнь.

– Що трапилось?

Дўвчина здригнулась вўд несподўванки.

– Ой! Та нўчого, нўчого, спи! Я скоро повернусь.

– Що трапилось? Юр схопив ?? за руку.

– Та кажу жї, нўчого!
– вона спробувала вирватись.
– Ну, пусти!

Хелл лише посмўхнувся.

– Пусти, там...
– дўвчина прикусила язика.

– Ну-ну, то що ж там?

Селена в котрий раз переконалася, що вирватись не так-то просто.

– Там вторгнення на територўю, - промовила вона нарештў.
– Треба злўтати вигнати ту банду.

– Це небезпечно!
– Хелл швиденкьо пўдвўвся.
– Я з тобою.

– Нў, нў, не можна! Я ж - представник влади на територў?, можу в разў чого й вистрелити. А тобў не можна!

Вона поправила волосся й рушила до виходу. Але оглянушвись на стривоженого Юра, посмўхнулась й кинула на ходу:

– Та ти не турбуйся! Це цўлком безпечно. Менў не вперше.

Через хвилину приглушено ревнув турбўною катер, за вўкном спалахнули фари й Хелл побачив, як темний силует машини ковзнув над дорогою й зник за деревами.

Побачив вўн й ще одну цўкаву рўч. Над кабўною, якраз там, де стояло кўльце, про призначення якого вўн так ў не допитався, з'явилась нова деталь - товста коробка з довгим виступом попереду. Такў речў Хелловў вже доводилось бачити.

Очевидно, там, куди полетўла Селена, було все-таки зовсўм безпечно, якщо довелось встановлювати на катер кулемет. Та ще й чималого калўбру.

– Даремно ти вўдпустив ?? саму, - незадоволено пробурчав Серж, коли Хелл - про всяк випадок - розбудив його.
– Порушники майже завжди накачанў наркотиками, голоднў, всяке може трапитись. А Селена - дўвчина хоч ў гарна, але недосвўдчена. Та й...

– Як ?? наздогнати?
– перебив Хелл.

– Катерўв бўльше нема, на вантажнўй платформў ти там не пройдеш... Бўс його зна... А, чекай! Там же, у ангарў, десь у лўвому кутку мае валятися реактивний ранець. Ти вмўїш з ним поводитись? Та зачекай, я зоч поясню! Юр!!! Втўк... Тьху!..

Ранець не "валявся", а акуратно - аж занадто акуратно - висўв на стўнў. Вправним рухом Хелл закинув його на плечў, затяг крўплення й вийшов надвўр. Тихо загули двигуни, шелеснула трава позаду й тугий струмўнь повўтря пўдняв його в повўтря.

За будь-яких обставин полўт на реактивному ранцў над нўчним лўсом чудова рўч. Хелл заклав кўлька вўражўв, перевўряючи ранець, зробив мертву петлю, круто спўкўрував, нагнавши великого страху на жаб лўсового озерця, потўм засмўявся, знову набрав висоту й знову спўкўрував.

Й потрапив у сильний потўк ўонўзованого повўтря. Радўоактивне випромўнювання аж обпекло, озон рўзонув нўздрў. Навўть вночў було видно, що з усўї? рослинностў на мўсцў давнього вибуху залишились лише мох та якўсь кострубатўнизенькў кущики.

Несподўвана пригода зўпсувала все враження вўд нўчного польоту. Юр вилаявся, визначив курс й на безпечнўй висотў подався до квадрату, де Селена, мабуть, вже розганяла порушникўв.

Ще здалеку вўн побачив досить велике озеро, вкритий травою та очеретом берег, багаття й два темнў силуети катерўв. Двигуни обох машин мовчали.

– Дивно, - пробурмотўв Хелл, скеровуючи ранець вниз.
– Що ж там ко?ться?

Вўн опустився ще нижче, нагледўв велике дерево з густою верхўвкою й з розгону вчепився в гўлким. Турбўни приглушено ревнули й захлинулись, дерево захиталось, але на галявинў, здаїться, нўхто нўчого не помўтив. Натомўсть Хелл бачив все.

Очевидно, Селена, тримаючи групу людей пўд прицўлом, не помўтила, як катер обўйшли. Або ж не встигла повернути турель. Так чи ўнакше, але Хелл побачив, як з-за ?? катеру вихопилась темна постать. Нўчну тишу пронизав жўночий скрик, а потўм - грубий чоловўчий регўт.

Дўвчину витягли з машини, кинули на землю, й обступили кругом. Селена оглянулась - грубў, зарослў обличчя, подертий та забруднений одяг, ножў на поясах та за халявами, лўки, кўлька старих рушниць й, нарештў, лиховўсний погляд величезних, на пўвобличчя, очей. У вўдча? вона поглянула навкруг. Вўльним залишався лише один шлях - вгору. Вона знов закричала.

Наче у вўдповўдь, тихе й неприїмне виття почулося з неба. Бороданў теж задерли голови - серед зўрок досить повўльно просувалась якась темна маса. Надўя знову з'явилась в очах дўвчини.

Ненадовго.

Порушники, очевидно, теж не перший раз бачили реактивний ранець. Хтось скочив в катер екологўв й круто розвернув кулемет до неба. Гримнула черга, потўм друга. Виття урвалось, клубок полум'я вибухнув у повўтрў й, розўрвавшись на кўлька шматкўв, зник з очей. Поруч глухо гупнув об землю якийсь уламок.