Міфи Давньої Греції
Шрифт:
Греки злізли на берег і вирішили розвідати околиці. Острів здавався зовсім безлюдним — ні оброблених ланів, ні черід товару, ні будинків. Тільки десь далеко курився димок. Може, там хтось мешкає, коли палить багаття? Одиссей звелів трьом своїм супутникам піти розвідати, хто ж мешкає на дивному острові.
Довго вони йшли, а дим попереду все не наближався. Вони вирішили спочити й напитися води, отож зупинилися біля колодязя. Аж бачать — прямує до колодязя височенна на зріст дівчина, вона прийшла по воду. Греки почали її розпитувати: що це за острів і хто тут мешкає. Дівчина пояснила, що острів належить лестригонам, а вона — дочка їхнього володаря. І згодилася
Щойно вони прийшли у палац, а назустріч їм виходить цариця — на зріст така ж височенна, як і її дочка. Цариця звеліла закликати царя, який саме збирав раду старійшин, щоб гідно прийняти гостей. Не встиг цар з’явитися в палаці, як кинувся на одного з греків і роздер його навпіл. Одиссеєві супутники страшенно перелякалися й нумо втікати.
А лестригони женуться за ними, видирають із землі цілі скелі та жбурляють їм навздогін. Прибігли греки на берег, хотіли були зіпхнути кораблі у воду, щоб тікати світ за очі з негостинного острова, але не встигли: за кілька хвилин людожери — лестригони побили — потрощили всі одинадцять кораблів, які чекали на березі. Потім переловили всіх греків із тих одинадцятьох кораблів, убили їх, нанизали на палі й понесли до свого страшного міста.
Тільки Одиссеєвому кораблю вдалося порятуватися завдяки тому, що він не витягав судно на берег, а залишив його біля входу в затоку. Одиссей швиденько вивів останній корабель із затоки, напнув вітрила та виплив у відкрите море.
ЧАКЛУНКА КИРКА
Знову довго блукав Одиссей по морю, ніяк не міг знайти вірної дороги додому. Й от на його шляху постав невідомий острів. Розташований він був на далекому заході, аж на самісінькому краї моря. Звався цей острів Ея, і мешкала тут красуня Кирка, могутня чаклунка, дочка бога Сонця — Геліоса й океаніди Перси.
Одиссей причалив корабель до берега, греки спустилися на землю. Далеко — далеко попереду курилися димки — отже, на острові хтось мешкав. Три дні греки відпочивали на березі, не наважуючись заглибитись у ліс, що починався за кільканадцять кроків од берега, та зрештою на третій день Одиссей зважився, підперезався мечем, узяв спис і пішов на розвідку. У лісі він уполював оленя й радо повернувся зі здобиччю до табору. Греки засмажили оленя й гарно покріпили сили.
А наступного дня Одиссей розділив своїх супутників на дві команди —? одну очолив сам, а другу доручив очолити своєму родичеві й вірному побратимові Еврилохові. Потім греки кинули жереб, і випало Еврилохові з дванадцятьма товаришами йти на розвідку острова.
Вирушили вони в путь і незабаром наблизилися до палацу цариці. Палац охороняли леви та вовки. Еврилох і його супутники страшенно перелякалися, але раптом леви та вовки почали лащитися до гостей, мов лагідні собаки. Тоді Еврилох іще не знав, що то чаклунка Кирка так зачарувала диких звірів чарівним зіллям. Тут із палацу почувся мелодійний спів, і сходами спустилася красуня Кирка. Греки не могли відвести від цариці очей — такою гарною вона була.
Кирка закликала греків до палацу. Дванадцять Еврилохових супутників покірно зайшли в палац, зачаровані красою цариці, тільки Еврилох знайшов у собі сили опиратися чарам і залишився знадвору. Він крізь вікно побачив, як Кирка піднесла його товаришам дванадцять кубків із вином, у якому, либонь, було підмішане чарівне зілля, а потім по черзі вдарила кожного з них берлом — і вони обернулися на свиней! Тоді загнала Кирка свиней у хлів. Тільки були то не прості свині, бо чаклунка
Еврилох прибіг до корабля і розповів Одиссеєві про нещастя, яке спіткало усіх його дванадцятьох товаришів. Засмутився Одиссей і помалу попрямував до палацу Кирки, міркуючи та гадаючи, як йому перемудрити чаклунку. Та попри всі біди, які скоїлися з Одиссеєм дорогою до Ітаки, олімпійські боги не полишали його, ось і зараз назустріч йому трапився вродливий юнак. То був вісник богів Гермес. Він подарував Одиссеєві чарівний корінь і навчив його, як розчаклувати зачарованих товаришів.
Коли Одиссей прийшов у палац, цариця Кирка радо зустріла його. Вона всадовила гостя на почесне місце на покуті й піднесла йому кубок вина. Одиссей, пам'ятаючи, що має чарівний корінь, проти якого безсилі будь — які чари, сміливо випив вино. Кирка ж не знала про дарунок бога Гермеса, отож вихопила своє берло, торкнулася Одиссея й вигукнула: «А тепер мерщій у хлів і плюскайся там у багнюці разом зі своїми приятелями».
Проте анічогісінько Одиссеєві не сталося. Натомість грек вихопив меч із піхов і підскочив до Кирки. Вона перелякалася й почала проситися в Одиссея, а наостанок пообіцяла йому, що не завдасть йому шкоди. Тоді Одиссей заховав меч, а Кирка закликала своїх служниць і звеліла їм приготувати пишний бенкет. Але під час бенкету сидів Одиссей зажурений — він — бо сумував за своїми товаришами. Зглянулася на нього чаклунка, вивела з хліву дванадцятьох свиней, помастила чарівною олією — і перетворилися вони назад на людей.
Потім вона запросила до свого царського палацу й решту Одиссеєвих супутників і влаштувала для них бучну учту. Цілий рік бенкетували греки в палаці Кирки, а невдовзі чаклунка народила Одиссеєві сина Телегона. Та прийшов уже час грекам прямувати далі. Перш ніж відпустити Одиссея, чаклунка порадила Одиссеєві спуститися в похмурий Аїд і запитати своєї долі в провісника Тиресія. Одиссей красно подякував, і греки вирушили в путь.
ОДИССЕЙ В БІДІ
Чаклунка Кирка послала Одиссеєвому кораблю попутний вітер, і він поплив на північ, де була брама в підземне царство Аїда — володіння мертвих. Довго плив корабель, аж нарешті причалив до берега у далекому краї кіммерійців, де навіть бог Геліос — Сонце не світить. Одиссей і його супутники витягли на берег корабель, а тоді рушили до високої скелі, де зливаються в одне русло дві ріки, що протікають у підземному царстві.
Тут вони принесли жертву богам — зарізали чорного барана й вівцю. Полилася жертовна кров до ями, яку Одиссей видовбав мечем у землі. Греки спалили жертву й попросили милості в похмурого Аїда та його могутньої дружини Персефони, а потім сіли чекати. Нарешті прилетіла душа провісника Тиресія та напилася жертовної крові з ями. І заговорила:
«Гнівається на тебе володар морів Посейдон, бо ти осліпив його сина — циклопа Поліфема. Чинитиме він тобі перешкоди на шляху додому, але ти зможеш досягти Ітаки, якщо не зачепиш черід бога Геліоса — Сонця на острові Тринакрії. А коли вб’єш хоч одного бика, то всі твої супутники загинуть, а сам ти ще довго блукатимеш світами, перш ніж дістанешся домівки. Вдома ти довго царюватимеш, а смерть тебе наздожене не на морі, але від моря».
Тиресій відлетів, а натомість до Одиссея прилетіла душа його матері, напилася жертовної крові з ями й повідала йому, що досі живі і його батько Лаерт, і дружина Пенелопа, і син Телемак. Одиссей хотів пригорнути матір, але руки його обійняли тільки повітря, а тінь її зникла.