Малий і Карлсон, що живе на даху
Шрифт:
— І що, вона, мабуть, була спантеличена? — спитав Малий.
— Видно, що ти не знаєш моєї бабусі, — мовив Карлсон. — Вона полізла за мною.
— На дерево? — здивувався Малий.
Карлсон кивнув головою.
— Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся може лазити по деревах, га? Та слухай, щоб надокучити, вона видряпається куди завгодно. «Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки!» — водно казала вона, добувшись до тієї гіллячки, де я сидів.
— І що ж ти зробив? —
— А що я мав робити? — мовив Карлсон. — Змінив шкарпетки, іншої ради не було. Високо на дереві, на тоненькій гіллячці, я сидів і міняв шкарпетки, хоч важив своїм життям.
— Ха-ха-ха, оце ти вже брешеш! — засміявся Малий. — На дереві в тебе не було чого міняти.
— Ти таки зовсім дурний, — сказав Карлсон, — як це в мене не було чого міняти?
Він підтягнув штани й показав короткі товсті ніжки в смугастих шкарпетках.
— А це що? — спитав він. — Може, це не шкарпетки? Пара шкарпеток, коли не помиляюсь. І хіба я не сидів на гілляці й не міняв ліву шкарпетку на праву ногу, а праву шкарпетку на ліву, га? Може, я не зробив гак? Щоб тільки догодити своїй старенькій бабусі.
— Але ж від того ноги в тебе не стали сухіші, — сказав Малий.
— А хіба я казав, що стали сухіші? — спитав Карлсон. — Казав, га?
— Ні, але ж тоді… — затнувся Малий, — тоді ти даремно міняв шкарпетки.
Карлсон кивнув головою.
— Тепер ти розумієш, чия бабуся найдокучливіша в світі? Твоя надокучає, бо мусить надокучати, мавши такого клятенного онука, як ти. А моя — найдокучливіша в світі, бо надокучає зовсім без потреби. Можеш ти врешті збагнути це своїм куцим розумом, га?
Та враз Карлсон зареготав і легенько штовхнув Малого в бік.
— Гей-гоп, Малий, давай махнемо рукою на своїх бабусь. Я гадаю, що тепер нам треба розважитись.
— Гей-гоп, Карлсоне, я теж так гадаю, — сказав Малий.
— Тобі не подарували ще одної парової машини? — спитав Карлсон. — Пам’ятаєш, як нам було весело, коли ми першу підірвали? Ти не маєш нової машини, щоб ми знов її підірвали?
Проте Малому більше не купували парової машини. Карлсон був дуже невдоволений. Аж раптом він побачив пилосос, що його мама, на щастя, забула в кімнаті Малого, коли недавно прибирала.
Радісно скрикнувши, Карлсон підскочив і вставив штепсель у розетку.
— Відгадай, хто найкращий у світі пилососник? — спитав він і ревно взявся до роботи. — Я не граюся, якщо трохи не приберу тут! До цієї занехаяної кімнати треба рук. Яке щастя, що тут є найкращий у світі пилососник!
Малий знав, що мама прибирала як слід у кімнаті, й сказав про те Карлсонові. Але той узяв його на глум.
— Кожному відомо, що жінки з такими машинами не вміють обходитись. Ні, пилососом ось як треба орудувати, — мовив він і націлився трубкою на тонку білу завісу. Завіса зашелестіла й наполовину всмокталася в трубку.
— Облиш! — закричав Малий. — Завіса дуже тонка й порветься в пилососі… Облиш!
Карлсон здвигнув плечима:
— Якщо ти хочеш жити в пилюці й бруді, то про мене.
Не вимикаючи пилососа, він шарпнув завісу. Проте вона міцно застряла в трубці, пилосос не відпускав її.
— Не втримаєш, і не пробуй, — сказав Карлсон до пилососа, — бо тут є Карлсон, що живе на даху, найкращий у світі витягач.
Він шарпнув ще дужче і нарешті витяг завісу. Вона була геть чорна та ще й трохи вистріпана.
— Ох, на що стала схожа завіса! — зажурився Малий. — Глянь, вона вся в пилюці!
— Отож-бо, а по-твоєму її не треба чистити, малий нечупаро, — мовив Карлсон.
Він поплескав Малого по голові.
— Але ти не журися, з тебе ще може вийти чудовий хлопець, хоч ти й такий бруднуля. Найперше я тебе трохи почищу… чи, може, мама вже чистила тебе?
— Ні, мене вона справді не чистила, — відповів Малий.
Карлсон обурився.
— Ох, ви тільки гляньте на тих жінок! — вигукнув він. — Прибирати всю кімнату й забути найбруднішу річ! Ану ходи, почнемо з вух!
Малого ще ніколи не чистили пилососом, і йому було страх як лоскітно. Він аж пищав зі сміху. Карлсон узявся до нього як слід. Він почистив Малому вуха, чуба, провів щіткою по шиї, під пахвами, по спині й по животі і, врешті, по ногах.
— Це зветься осіннє прибирання, — мовив Карлсон.
— Коли б ти знав, як воно лоскочеться, — сказав Малий.
— От-от, за це ти повинен заплатити окремо.
Після того Малий хотів зробити осіннє прибирання Карлсонові.
— Тепер моя черга. Ходи, я вичищу тобі вуха, — сказав він.
— Немає потреби, — заявив Карлсон. — Адже я мив їх торік у вересні. Тут є речі, що їх швидше треба почистити, аніж мене.
Він оглянувся по кімнаті й помітив на столі марку.
— Скрізь валяється сміття та всякі непотрібні папірці, — мовив Карлсон, і не встиг Малий крикнути, як пилосос проковтнув марку з Червоною Шапочкою.
Малий був у розпачі.
— Моя марка! — закричав він. — Ти всмоктав Червону Шапочку! Я тобі ніколи цього не подарую!
Карлсон вимкнув пилосос і схрестив руки на грудях.
— Вибач, — сказав він. — Вибач мені за те, що я, добрий, послужливий, охайний чоловічок, хочу все робити якнайкраще, вибач мені за це!