Малий і Карлсон, що живе на даху
Шрифт:
— Мотор чогось кашляє, — сказав він. — Треба буде залетіти до майстерні, щоб його там змастили. Звичайно, я й сам міг би змастити, адже я найкращий у світі моторист. Та все часу немає… Ні, мабуть, таки загляну до майстерні.
Малий теж подумав, що так буде найкраще.
Карлсон вилетів у відчинене вікно. Його маленька товста постать чітко вимальовувалася на тлі весняного зоряного неба.
— Гей-гоп, Малий! — гукнув він, помахав пухкенькою ручкою і полетів.
Карлсон будує вежу
— Я ж уже сказав, що його звуть Карлсон і що живе він угорі на даху, — мовив Малий. — Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їм хочеться?
— Не мороч нам голови, Малий, — сказала мама. — Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?
— Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст, — відповів Малий і поважно глянув на маму.
Ну як вона не збагне, що не можна сказати «ні», коли найкращий у світі машиніст береться заводити твою парову машину!
— Треба відповідати за свої вчинки, Малий, — сказав тато, — а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує.
— Ні, він існує! — заперечив Малий.
— Ще й літати може, — насмішкувато докинув Боссе.
— Уяви собі, що може, — відповів Малий. — Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам побачиш.
— От якби він прилетів завтра, — сказала Бетан. — Я дам тобі крону, Малий, якщо побачу на власні очі Карлсона, що живе на даху.
— Завтра він не зможе, — пояснив Малий. — Завтра йому треба полетіти до майстерні і змастити моторчика.
— За твої витівки тебе самого треба було б змастити… — мовила мама. — Глянь, на що схожа твоя книжкова полиця?
— Карлсон каже, що це все дурниці, не варто й згадувати.
І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю.
Проте на маму це ніяк не вплинуло.
— Це так каже Карлсон? — спитала вона. — Тоді передай йому, що коли він ще раз пхатиме сюди свого носа, то я так змащу його, що довіку не забуде.
Малий нічого не відповів. Він вважав, що це просто жах — таке говорити про найкращого в світі машиніста. Але на що інше можна було сподіватися такого дня, коли всі наче змовились перечити йому?
І Малий раптом затужив за Карлсоном. За бадьорим, радісним Карлсоном, що так гарно махав рукою й казав, що нещастя — то дурниці, і про них не варто й згадувати. Йому так хотілося знову побачити Карлсона. «Невже він більше ніколи не прилетить?» — з тривогою подумав Малий.
— Спокійно, тільки спокійно, — сказав собі він, достеменно як Карлсон. — Адже Карлсон пообіцяв, що прилетить.
Виявилося, що на Карлсона таки можна покластися. Бо не минуло й кількох днів, як він з’явився знов.
Малий саме лежав у своїй кімнаті долілиць на підлозі й читав, коли почулося гудіння й у вікно, мов велетенський джміль, залетів Карлсон. Він покрутився по кімнаті, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Часом він стишував літ і розглядав картини на стінах, схиливши набік голову і примруживши очі.
— Гарні картини, — сказав він. — Страх які гарні, хоч, мабуть, не такі гарні, як мої.
Малий схопився з підлоги. Він нетямився з радощів: як добре, що Карлсон знову прилетів.
— У тебе нагорі багато картин? — спитав він.
— Кілька тисяч, — відповів Карлсон. — Я сам малюю вільної хвилини. Півників, пташок та інші гарні речі. Я найкращий у світі майстер малювати півників.
Карлсон зробив гарне коло й приземлився побіч Малого.
— Ти ба! — здивувався Малий. — Слухай… а чи не можна мені піні з тобою на дах, побачити твою хатку, твої парові машини й картини?
— Звичайно, можна, — відповів Карлсон. — А то ж як! Ласкаво прошу… колись іншим разом.
— Якби ж скоро, — зітхнув Малий.
— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон. — Мені треба спершу трохи прибрати в хаті, але я швидко впораюсь. Відгадай, хто найкращий у світі швидкісний прибиральник?
— Мабуть, ти, — сказав Малий.
— Мабуть! — обурився Карлсон. — Ти ще кажеш «мабуть»! Як ти можеш сумніватися? Найкращий у світі швидкісний прибиральник — Карлсон, що живе на даху. Це кожному відомо.
Малий охоче вірив, що Карлсон у всьому «найкращий у світі». І вже напевне він найкращий у світі товариш в іграх. Це Малий відчув на власному досвіді. Щоправда, Крістер і Гунілла теж гарні товариші, проте куди їм до Карлсона, що живе на даху. Малий вирішив неодмінно розповісти про нього Крістерові й Гуніллі, коли вони завтра йтимуть разом зі школи. А то Крістер тільки те й робить, що хвалиться своїм псом Йофою. Малий уже давно заздрить йому.
«Хай-но Крістер завтра знов почне хвалитися своїм Йофою, я йому розповім про Карлсона. Чого вартий Йофа проти Карлсона, що живе на даху! Так я йому й скажу».
І все-таки нічого в світі Малий так не прагнув, як мати свого власного пса.
Карлсон перебив його думки.
— Я б залюбки трошки розважився, — заявив він і цікаво озирнувся довкола. — У тебе більше немає парової машини?
Малий похитав головою. Ага, парова машина. Добре, що згадав! Адже Карлсон тепер тут, і мама з татом можуть переконатися, що він таки існує. І Боссе з Бетан теж, якщо вони тепер дома.
— Хочеш піти познайомитися з моїми мамою і татом? — спитав Малий.