Малий і Карлсон, що живе на даху
Шрифт:
Тієї миті на екрані з’явилася дикторка. Вона ласкаво всміхнулася, і Карлсон витріщив очі.
— Хоч, зрозуміло, — повів він далі, — якщо вже міняти, то на таку, де є багатосмачних булочок. Бо я бачу, що в цій скриньці є дещо краще, ніж я думав спочатку.
Дикторка й далі всміхалася до Карлсона. Карлсон теж усміхнувся їй у відповідь і штовхнув Малого в бік:
— Глянь-но на цю гарненьку малявку! Я їй сподобався… аякже, вона ж бачить, що я вродливий,
Раптом дикторка зникла. Натомість з’явилося двоє поважних чоловіків, що тільки говорили та й говорили. Вони Карлсонові не сподобались, і він почав крутити на телевізорі всі кнопки.
— Не крути! — сказав Малий.
— Чому? Я ж хочу викрутити знов ту малявку, — мовив Карлсон.
Він завзято крутив кнопки, проте дикторка не з’являлася. Тільки товсті чоловіки стали ще товстіші. Ноги в них зробилися коротенькі, а голови повитягалися. Карлсона це насмішило. Довгу хвилю він бавився ще й тим, що вимикав і вмикав телевізора.
— Дядьки з’являються і зникають саме тоді, як я хочу, — задоволено сказав він.
Двоє чоловіків говорили далі, тільки-но Карлсон давав їм змогу.
«З свого боку я гадаю…» — вів один.
— А мені байдуже, що ти з свого боку гадаєш, — сказав Карлсон. — Іди додому та лягай спати.
Клац — він вимкнув телевізор і радісно засміявся.
— Уяви собі, як той дядько сердиться, що не може доказати, що він з свого боку гадає!
Та скоро Карлсонові телевізор надокучив. Він захотів іншої розваги.
— Де хатній цап? Веди його сюди, я буду виступати з ним.
— Виступати? Як це? — занепокоївся Малий.
— Є три способи приборкувати хатніх цапів, — почав Карлсон. — їх можна дратурувати, з ними можна жартувати або ще виступати. Власне, це майже те саме, тільки виступання більше скидається на бійку рукопаш.
Малий ще дужче стурбувався. А що, як Карлсон справді почне битися рукопаш з панною Цап? Тоді ж вона побачить його, а якраз це найстрашніше! Малий повинен пильнувати Карлсона, поки немає тата й мами, хай би там що.
Якось треба налякати його, щоб він сам тримався чимдалі від панни Цап.
Малий трохи поміркував, а тоді почав хитро:
— А ти, Карлсоне, хотів би попасти до телебачення?
Карлсон похитав головою.
— До цієї скриньки? Я? Ні, поки я дужий і можу боронитися — нізащо!
Але потім передумав і сказав:
— Хоч залежно з ким… Якби зі мною була ота малявка…
Малий відразу заявив, щоб Карлсон про таке й не думав. Ні, якщо Карлсон попаде до телебачення, то тільки з хатнім цапом.
— Хатній цап і я в одній скриньці? Ой-ой-ой! Якщо досі в Норланді не було землетрусу, то тоді напевне буде, затям собі. І як тобі спало на думку таке безглуздя!
Тоді Малий розповів йому все за програму з привидами, що їх панна Цап має намір зробити для телебачення, аби Фріда впала з стільця.
— А хатній цап бачив якогось привида? — поцікавився Карлсон.
— Ні, не бачив, — відповів Малий, — але чув, як хтось ревів за вікном. Він думає, що то привид.
І Малий докладно пояснив зв’язок між Фрідою, хатнім цапом, Карлсоном і телебаченням. Та дарма він сподівався, що злякає цим Карлсона. Той ляснув себе по колінах і завищав із захвату. А скінчивши вищати, штовхнув Малого в бік:
— Бережи хатнього цапа! Він — найкраща річ у цьому домі. На бога, бережи його! Бо тепер справдібуде весело.
— Як це? — злякано спитав Малий.
— Гей! — вигукнув Карлсон. — Тепер не тільки Фріда впаде з стільця! Веди сюди всіх своїх хатніх цапів та дядька з телевізора, і ви побачите того, хто прилине, як птах!
— Хто прилине, як птах?
— Невеличкий привид із Васастаду! — вигукнув Карлсон. — Гей-гей!
І Малий здався. Він попереджав Карлсона і намагався робити так, як хотіли тато й мама. А тепер буде так, як захоче Карлсон. Принаймні так завжди було. Карлсон робив, що собі хотів і скільки хотів, тож Малий вирішив більше не ставати йому на заваді. І як він зважився на це, то відчув, що так буде й веселіше. Він згадав той випадок, коли Карлсон грався в привида і до смерті налякав злодіїв, що хотіли вкрасти мамині гроші на господарство і всі срібні ложки та виделки. Карлсон теж того не забув.
— Пам’ятаєш, як нам тоді було весело? — спитав він. — До речі… а де те моє привидівське вбрання?
Малому довелось признатися, що мама забрала його.
Вона дуже розсердилась, що Карлсон зіпсував простирадло. Та потім залатала дірки, і одяг привида знову став простирадлом.
Почувши це, Карлсон пирхнув.
— Вона мені життя вкорочує! Всюди пхає свого носа! В цій хаті я ніколи не маю спокою!
Він сів на стілець і насупився.
— Якщо так і далі буде, то я не граюся. Самі собі споряджайте своїх привидів, як хочете!
Та потім він підскочив до шаховки з білизною і відчинив дверцята.
— На щастя, тут ще є простирадла.
Він схопив мамине найкраще льняне простирадло, та Малий зупинив його:
— О ні, не це! Лиши його… там є старі порвані простирадла, вони теж годяться.
Карлсон був невдоволений.
— Старі порвані простирадла! Я вважав, що невеличкий привид із Васастаду повинен мати ошатне святкове вбрання. Та коли вже в мене немає на прикметі іншого, ще кращого будинку, то нехай… давай сюди те дрантя!