Марія (Український)
Шрифт:
Розділ IX
Наступного дня я прокинувся на світанку. Відблиски, що окреслювали вершини центрального гірського хребта на сході, позолотили півколом над ним кілька легких хмаринок, які відірвалися одна від одної, щоб віддалитися і зникнути. Зелені пампаси і джунглі долини проглядалися ніби крізь блакитнувате скло, а посеред них – білі хатини, дим від свіжоспалених гір, що здіймалися спіраллю, а подекуди – вирви річки. Гірський хребет Заходу своїми складками і пазухами нагадував плащі з темно-синього оксамиту, підвішені до їхніх центрів руками джинів, затягнутих туманом. Трояндові кущі та листя фруктових дерев перед моїм вікном, здавалося, боялися перших вітрів, які мали прилетіти, щоб змити росу, що виблискувала на їхньому листі та квітах. Все це здавалося мені сумним. Я взяв рушницю, подав знак ласкавому Майо, який, сидячи на
Я спустився до гірської рівнини річки тією самою стежкою, якою вже багато разів робив це шість років тому. Грім її потоку наростав, і незабаром я побачив потоки, стрімкі, коли вони мчали над водоспадами, киплячі в киплячій піні у водоспадах, кришталево чисті і гладкі в заплаві, завжди котячись по ложу з порослих мохом валунів, облямовані на берегах іракалесом, папороттю і очеретом з жовтими стеблами, шовковистим оперенням і пурпуровими грядками насіння.
Я зупинився посеред мосту, утвореного ураганом з міцного кедра, того самого, яким я колись проходив. З його планок звисали квіткові паразити, а блакитні та переливчасті дзвіночки фестонами падали з моїх ніг, щоб погойдуватися на хвилях. Розкішна і гордовита рослинність склепінням нависала над річкою, і крізь неї, як крізь проломлений дах безлюдного індійського храму, проникало кілька променів сонця, що сходило, і я почув, як Майо закричав. Майо боягузливо завив на березі, який я щойно залишив, і на мій заклик вирішив перейти по фантастичному мосту, одразу ж вибравши переді мною стежку, що вела до володінь старого Хосе, який очікував від мене в цей день свого довгоочікуваного візиту.
Піднявшись трохи крутим і темним схилом, перестрибнувши через сухі дерева, що залишилися від останньої вирубки горянина, я опинився на засадженій овочами ділянці, звідки я побачив маленький будиночок посеред зелених пагорбів, який я залишив серед, здавалося б, непорушного лісу, і який димів. Корови, красиві за розміром і мастю, мукали біля воріт загону в пошуках своїх телят. Домашні птахи галасували, отримуючи свою ранкову порцію; на пальмах неподалік, яких не торкнулася сокира господарів, шумно гойдалися в підвісних гніздах оропендоли, і серед цього приємного гомону іноді можна було почути пронизливий крик ловця птахів, який зі свого мангалу, озброївшись рогаткою, відганяв голодних какаду, що пурхали над кукурудзяним полем.
Собаки Антіохії своїм гавкотом попередили його про мій прихід. Майо, наляканий ними, похмуро підійшов до мене. Хосе вийшов привітати мене з сокирою в одній руці і капелюхом в іншій.
Маленька оселя свідчила про працьовитість, ощадливість і чистоту: все було по-простому, але зручно влаштовано, і все на своїх місцях. У вітальні цього будиночка, ідеально підметеній, з бамбуковими лавками, вкритими очеретяними циновками і ведмежими шкурами, з деякими ілюмінованими паперовими гравюрами із зображенням святих, прикріпленими апельсиновими колючками до небілених стін, праворуч і ліворуч були спальні Йосипової дружини і дівчаток. Кухня, зроблена з очерету і з дахом з листя тієї ж рослини, була відокремлена від будинку невеликим городом, де петрушка, ромашка, пенніроял і базилік змішували свої аромати.
Жінки виглядали більш охайно одягненими, ніж зазвичай. На дівчатах, Люсії і Трансіто, були спідниці з фіолетового сарсену і дуже білі сорочки з мереживними халатами, отороченими чорною тасьмою, під якою вони ховали частину своїх вервиць, а також чотки з скляних лампочок опалового кольору. Густі коси кольору реактивного літака грали на їхніх спинах при найменшому русі босих, обережних, неспокійних ніг. Вони заговорили зі мною з великою сором'язливістю, і тільки їхній батько, помітивши це, підбадьорив їх, кажучи: "Хіба Ефраїм не така ж дитина, адже він прийшов зі школи мудрий і дорослий?". Тоді вони ставали веселішими і усміхненішими: вони дружно пов'язували нас спогадами про дитячі ігри, сильні в уяві поетів і жінок. З віком фізіономія Жозе дуже змінилася: хоча він не відростив бороду, його обличчя мало щось біблійне, як майже у всіх вихованих старих людей у країні, де він народився: рясна сивина відтіняла широке, підсмажене чоло, а усмішки виказували душевний спокій. Луїза, його дружина, щасливіша за нього в боротьбі з роками, зберегла у своєму вбранні щось від античної манери, а її постійна життєрадісність давала зрозуміти, що вона задоволена своєю долею.
Хосе повів мене до річки, розповів про свої посівні роботи та полювання, а я занурився в глибоку заводь, з якої вода спадала невеличким водоспадом. Повернувшись, ми застали провокаційний обід, накритий на єдиному столі в будинку. Кукурудза була скрізь: і в супі з соринками, що подавався в глазурованому глиняному посуді, і в золотих зернятах, розкиданих на скатертині. Єдиний столовий прибор був перекреслений над моєю білою тарілкою і облямований синім.
Майо сидів біля моїх ніг з уважним виглядом, але більш скромним, ніж зазвичай.
Хосе лагодив волосінь, а його доньки, розумні, але сором'язливі, дбайливо прислужували мені, намагаючись вгадати в моїх очах, чого мені бракує. Вони стали набагато гарнішими і з маленьких дівчаток, якими були раніше, перетворилися на професійних жінок.
Випивши склянку густого пінистого молока, десерт того патріархального обіду, ми з Жозе вийшли оглянути фруктовий сад і хмиз, який я збирала. Він був вражений моїми теоретичними знаннями про посів, і за годину ми повернулися до будинку, щоб попрощатися з дівчатами і моєю матір'ю.
Я почепив на пояс ножа для кущів, який я привіз йому з королівства, на шию Трансіто і Луїзі – дорогоцінні чотки, а Луїзі в руки – медальйон, який вона замовила у моєї матері. Я звернув за ріг гори, коли, за спостереженнями Хосе за сонцем, був полудень.
Розділ X
Коли я повернувся, а я повертався повільно, образ Марії повернувся до моєї пам'яті. Ці усамітнення, його тихі ліси, його квіти, його птахи і його води, чому вони говорили мені про неї? Що було від Марії у вологих тінях, у вітерці, який ворушив листя, у дзюркотінні річки? Було те, що я бачив Едем, але її не було; було те, що я не міг перестати любити її, навіть якщо вона не любила мене. І я вдихнув пахощі букета польових лілій, який склали для мене дочки Йосипа, думаючи, що, можливо, вони заслуговують на те, щоб до них доторкнулися губи Марії: так мої героїчні рішення цієї ночі були ослаблені за такі короткі години.
Щойно я повернулася додому, я пішла до маминої кімнати для шиття: Марія була з нею, мої сестри пішли до ванної кімнати. Відповідаючи на моє привітання, Марія опустила очі до шиття. Мама дуже зраділа моєму поверненню; вдома злякалися моєї затримки і саме тоді послали за мною. Я розмовляла з нею, розмірковуючи про успіхи Йосипа, а Мей вичищала мої сукні від бур'янів, що причепилися до них.
Мері знову підняла очі й зупинила їх на букетику лілій, який я тримав у лівій руці, а правою спирався на рушницю: мені здавалося, що я зрозумів, що вона хоче їх, але невизначений страх, певна повага до моєї матері та моїх намірів на вечір, заважали мені запропонувати їх їй. Але я тішився, уявляючи, як гарно виглядатиме одна з моїх маленьких лілій на її блискучому каштановому волоссі. Вони, мабуть, були для неї, бо вранці вона збирала апельсинові квіти і фіалки для вази на моєму столі. Коли я зайшов до своєї кімнати, то не побачив там жодної квітки. Якби я знайшов на столі згорнуту гадюку, то не відчув би тієї ж емоції, що й від відсутності квітів: її аромат став чимось від духу Марії, який блукав навколо мене в години навчання, який колихався вночі на завісах мого ліжка.... Ах, так це правда, що вона не любила мене, так моя візіонерська уява змогла так сильно обдурити мене! І що мені було робити з букетом, який я приніс для неї? Якби інша жінка, красива і спокуслива, була там у той момент, у момент образи на мою гордість, образи на Марію, я віддав би його їй, але з умовою, що вона покаже його всім і прикрасить себе ним. Я підніс його до вуст, ніби востаннє прощаючись із заповітною ілюзією, і викинув у вікно.
Розділ XI
Я доклав зусиль, щоб бути веселим до кінця дня. За столом я захоплено розповідав про красивих жінок Боготи і навмисне вихваляв витонченість і дотепність П***. Батькові було приємно мене слухати: Елоїза хотіла б, щоб розмова за вечерею затягнулася до ночі. Марія мовчала, але мені здавалося, що її щоки іноді бліднуть, і до них не повертається первісний колір, як до троянд, які вночі прикрашали бенкет.
Під кінець розмови Марія вдавала, що грається з волоссям Джона, мого трирічного брата, якого вона розпестила. Вона терпіла це до кінця, але як тільки я звівся на ноги, вона пішла з дитиною в сад.