Марафон завдовжки в тиждень
Шрифт:
– Але ж, прошу я вас, файний хлопець.
– Знаєш, скільки файних хлопців у Львові? І скільки з них – енкаведисти?
– Скажете таке: я ж його знаю, та й отець Василь…
– Самодіяльність! – стукнув, долонею по столу Гаркуша. – За таку самодіяльність знімають голову!
– Я попросив би шановного пана!.. – не витримав Сорока,
– Ти чуєш?..- іронічно запитав Гаркуша у Федора. – Він просить нас, він протестує, ви саме це мали на увазі, пане Палків?
Сорока збагнув, що перебрав, і позадкував:
– Прошу вибачення, пане майоре.
Видно, догідливий тон Сороки припав до душі Гаркуші,
– Уже зрозумів,
– А розумієте, що до своєї квартири на Зеленій вам повертатися вже не можна?
– Чому?
– В нашій справі нема дрібниць,-мовив Гаркуша, – зрозумійте це нарешті. І ви припустилися помилки.
– Але ж сам єгомосць…
– Не маєте права залучати навіть самого господа бога, я для вас бог, і тільки я приймаю рішення.
Зрештою, це було правильно, і Сорока хоч і невдоволено, однак мусив погодитись.
– Що робитимемо? – запитав.
– А от що… – Гаркуша замислився лише на мить. – Звідкись подзвоните Гімназистові. Воронь боже, тільки не з роботи, бо, може, телефон уже прослухується,
– Ну, що ви! – замахав руками Сорока, проте Гаркуша обірвав його:
– Ви зрозуміли?
– Авжеж.
– То слухайте далі. Подзвоните й скажете, що мусите виїхати на два-три тижні у відрядження. Сподіваюсь, ви не сказали цьому хлопакові, де служите?
– Ні-ні.
– От і гаразд. А Гімназистові накажете влаштуватися на роботу й чекати. Працювати, й чекати, і все.
– А я куди?
– Зміните квартиру.
– А якщо Гімназист звернеться до єгомосця? – Отець Василь буде попереджений, щоб також не займався самодіяльністю. Раптом Федір показав Сороці величезного кулака.
– А тобі слід було б набити морду! – вигукнув. Сорока ображено випростався на стільці.
– Я попрошу!.. – верескнув.
– Ну й дурень, – обірвав його Федір, – у нас справа така: один хибний крок, і амба. Ти зв'язковий – і все. Затям. Правильно каже шеф: без самодіяльності!
Нараз Сорока подумав: може, справді він даремно лізе в пляшку – згадав пострижену Юркову голову, й ляк запав у душу, Певно, ці досвідчені фашистські вовки мають рацію – по лезу ходимо, контррозвідники із Смершу вже перехопили їхні шифровки й, либонь, розшукують їх. І ні на кого не можна покластися, кожен продасть іншого, щоб урятуватися самому, – і, може, Гімназист підсадна качка?
Мабуть, усе ж ні – он якими чистими очима дивився на нього… Він, колишній курінний Сорока, для нього цар і бог. Зрештою, час покаже, Гаркуша правий, нехай поживе в його квартирі, й варто постежити за ним. Якщо працює на енкаведистів, обов'язково чимось викаже себе, тоді можна й прибрати.
– Які будуть вказівки? – запитав чемно Сорока, підводячись.
– Не сунутись, куди не слід! – грубо зареготав Федір, але Гаркуша зупинив його владним жестом.
– Я випущу вас через дірку в паркані, – сказав, – Сьогодні походіть містом, постежте, чи нема хвоста.
– Коли їхав до вас, нікого не було, – запевнив Сорока.
– Особисті контакти поки що припиняються, – наказав Гаркуша. – Зв'язок тільки через тайник.
– Усьок? – знущально додав Федір,
Сорока вийшов, навіть не глянувши на цього настиру. З хама, сказано, ніколи не буде пана, то чи варто звертати на нього увагу? Бидло кляте, злапати б тебе в лісі та поставити навпроти чоти, ото вже покрутився б…
Подумавши так і зримо уявивши собі цю втішну картину, Сорока відчув хоч невеличке полегшення і попростував за Гаркушею до дірки в паркані, одразу забувши про Федора.
Уранці Іванців пішов не на роботу, а в поліклініку й перебував там близько години, чекаючи прийому в лікаря.
Старшина Вячеслав Ґудзик бачив, як машиніст похнюплено, зовсім як хворий, сидів на стільці під кабінетом терапевта. Втім, Ґудзик зазирнув до приміщення лише на кілька секунд, аби переконатися, що Іванців не залишив поліклініку, скориставшись з іншого виходу.
Старшина примостився на лавиці в сусідньому скверику і, як мало не всі спостерігачі, удав, що читає газету. Правда, Ґудзик таки читав її, що не заважало йому фіксувати всіх, хто виходив з поліклініки. Певно, візит Іванціва до терапевта увінчався успіхом, бо машиніст вийшов бадьорий і попрямував додому. Ґудзик зітхнув з полегшенням: може, цей пройда дійсно захворів і відлежуватиметься кілька днів на радість оперативникам, яким доручено стеження.
На жаль, цим бажанням не судилося справдитися: буквально хвилин через десять-п'ятнадцять Іванців вийшов з дому переодягнутий – замість залізничної форми натягнув старі бавовняні штани, вицвілу куртку й капелюха з обвислими крисами. Ніс сапета, певно, порожнього, бо легко помахував ним.
Ґудзик подумав, що Іванців зібрався на базар, але машиніст попрямував до станції. Поза вагонами вийшов до семафора, побалакав про щось із стрілочником і, дочекавшись, поки подали свіжосформований ешелон, помахав рукою машиністові й піднявся на паровоз.
Ешелон рушив у бік Львова, і Ґудзик устиг скочити на підніжку одного з вагонів, що гуркотіли повз нього по коліях.
Поїзд ішов повільно, зупиняючись на кожному роз'їзді, і Ґудзик увесь час був у напруженні, чекаючи, що Іванців може зістрибнути на ходу. Але, на щастя, цього не сталося – Іванців зійшов на черговому роз'їзді, помахав на прощання машиністові і, не чекаючи, коли поїзд рушить, почимчикував по шпалах назад, обминаючи вагони, що стояли на запасній колії.
Ґудзик дочекався, поки Іванців спуститься з насипу, й обережно пішов за ним. Одразу за роз'їздом тут починалася бутина, стояло кілька машин і підвід, либонь, з навколишніх сіл, і лісоруби де-не- де вже почали валити дерева. На Ґудзика ніхто не звернув уваги, як, певно, й на Іванціва – йде до лісу людина з кошикам, зібралася по гриби, кажуть, маслюків нині навалом, – що ж тут цікавого?
За змішаним лісом, де порядкували лісоруби, одразу починався молодий сосник, маслюки тут справді стрічалися, Іванців почав збирати їх, і Ґудзик подумав, що, мабуть, всі його старання підуть нанівець. Старшина зробив гак і вийшов на узлісся, тепер Іванців, коли б хотів піти далі до лісу, що починався за низиною, мусив обов'язково перетнути галявину, на краю якої в кущах засів Ґудзик. Бо праворуч починався мочар, ліворуч тягнувся путівець, – а який же грибник піде путівцем? Правда, існував і третій варіант: назбиравши грибів у посадці, машиніст міг повернутися до роз'їзду й сісти на перший-ліпший поїзд до Стрия.