Марiя

Иваненко Оксана Дмитриевна

— А може, це навіть приємно, що бояться? От уже через це не варт хвилюватися, адже я-то знаю, що роман мій! А в книжці ти поновиш вилучені цензурою місця.

— Якщо цензура в книжці пропустить! Скільки вона завжди спотворює! І перед читачами ми з'являємося такими добропорядними, причесаними, спокійними...

— Або зовсім не з'являємось!

— Хочеться, щоб тебе швидше почули, а воно. написане, лежить та й лежить!

— Що ж ти робитимеш із «Живою душею»? Ти зваж. Марі, Некрасов не може відстоювати все в журналі. Ти подумай, його «Ведмеже полювання», яке так тобі подобалося, зовсім випало.

—

Що робитиму? — Марія зітхнула. — Звичайно, для журналу скорочу, а в книзі спробую вставити. І присвяту. Ти не уявляєш, як мені боляче, що присвяту зняли.

— Ну, про це найменше турбуйся! — усміхнувся Митя. їй неприємно, що зняли його ім'я. Хіба він не щасливий з самого бажання її? А щодо людей — хіба це має для нього якесь значення, справді, хай це її зовсім не турбує!

— Ну, нічого. Чого на світі не бува, аби здорова наша голова! — махнувши рукою, згадала своє улюблене прислів'я Марія, яким завжди заспокоювала себе. — Я не повинна скаржитись саме тобі, що пишеш, а все лежить, — вже лагідно мовила вона.

Хто-хто, а Митя на собі це найдужче відчував, і тим більше для критика так важливо одразу, своєчасно подати свій голос!

Вонa сказала:

— Коли подумати — хто губить більше від того, що в «Деле» надрукована лише перша частина твоєї статті «Будничные стороны жизни»? Авжеж, не ти, а читачі, читачі роману Достоєвського. Я певна, що саме після твоєї статті не лише я зрозуміла ще краще увесь химерний характер Раскольиикова, усю шкідливість його теорії про людей незвичайних, яким усе можна, які можуть розпоряджатися життям і кров'ю людей звичайних. Так у тебе добре написано про огиду справжніх геніїв людства до кровопролиття, до злочину.

— А як же революція? Повстання? — раптом спитав Богдась, відірвавшись від читання. Здавалося, він заглиблений був у своє і не прислухався.

— Так у Миті ж про це й було! — гаряче пояснила Марія. — Коли вже треба наважитися на кривави бої і перевороти, то лише заради поліпшення життя тисяч, під впливом захоплюючої любові до ідеї!

— Саме це й налякало цензуру. Ти ж помітила — в журналі викинуто усі важливі соціальні моменти, — нагадав Митя.

«І Благосвєтлов ще смів казати, що він «видохся»!» — подумала Марія, але стримала себе. Навіщо тепер згадувати? Проте як можна казати «видохся»? Тільки-но вийшов новий роман Достоєвського «Преступление и наказание», і Митя одразу написав такий гострий аналіз його.

А Митина стаття «Старое барство» також одразу написана після появи «1805 года» Льва Толстого. Правда, в статті лише поки що про дві постатт, і не головні — молодого Ростова та Бориса Друбецького, але ж він написав, що після виходу дальших частин обов'язково зупиниться на характерах важливіших та складніших — П'єра Безухова, князя Андрія Волконського й Наташі Ростової.

— Сказати тобі правду, я просто нетерпляче чекаю і закінчення роману, і твоїх статей з приводу нього, — вже весело мовила Марія, відкинувши свій поганий настрій і радіючи його роботі. — Ти вірно написав, що створені Толстим образи живуть своїм власним життям незалежно від намірів автора і вступають самі у безпосередні взаємини з читачами, приводять читачів до таких думок і висновків, яких, можливо, сам автор і не схвалив би!

— Я сам усіх'його

героїв відчув живими і, признатися, жадаю швидше дізнатися, куди ж вони поведуть за собою графа Толстого? — засміявся Митя.

Ні, він таки добре попрацював цей рік, її Митя. А стаття про Генріха Гейне!?

З приводу Гейне Марія навіть трохи образилася за критичні думки про її улюбленого поета. Для неї він був хоробрим барабанщиком у боях проти рутини, заскнілого міщанства.

— Ти ж сам казав, що він і твій улюблений, — докоряла вона йому, але Митя не здавався.

— Я не можу йому простити «попелясто-сіре вбрання рівності». Хіба він не розумів, що тисячі не повинні ходити босі та жити надголодь для того, щоб одиниці мали змогу дивитись на гарні картини, слухати гарну музику та декламувати гарні вірші!

—- Але ж ти сам наводиш його слова: «Земля досить велика для того, щоб дати кожному досить місця, щоб збудувати на ньому хатинку свого щастя, ця земля може пристойно годувати нас усіх, якщо ми хочемо всі працювати і не жити за рахунок інших». Хіба це не твоє кредо, яке ти проводиш в усіх своїх працях? І ти сам сказав, що тебе з юності просто п'янили чарівливість, легкість його поезії, а найдужче його дотепність, сарказм?

— І досі це діє на мене безперечно, але ж треба, щоб наша молодь, котру, як і мене, полонить це, розбиралася і в його світогляді, і в нетривких настановах.

— І не робила бога з цього безбожника? — засміялася Марія. До Гейне незабаром повернулися знову.

— У Петербурзі має бути з'їзд природознавців! Підемо? — повідомив Митя Марію. Він завжди, а тепер особливо глибоко цікавився всіма сучасними питаннями науки, найдужче в галузі природознавства. А наука крокувала семимильними кроками вперед і вперед. Нещодавно в свою, тепер їхню спільну, бібліотеку Марія купила Сеченова «Физиологию нервной системы и физиологию органов чувств».

— Ти знаєш, ми часто стрічалися з ним у Гейдельберзі, і з іншими нашими молодими вченими — Бородіним, Менделєєвим.

— Певне, ти їх усіх побачиш на з'їзді, — навіть нотки неспокою не було в голосі Миті. І Марія так само відповіла:

— Я дуже рада цьому. Сеченов, правда, на мене дивився спідлоба своїми монгольськими очима, — Марія зобразила жартома, як суворо дивився на неї Сеченов, — а от з Бородіним ми по-справжньому приятелювали, і в Парижі стрічалися, бували у Тургенева, і до Італії разом їздили. Між іншим, я не знала тоді, тільки дивувалася, як він чудово грає на роялі, — кажуть, він не лише хімік, а й відомий композитор! От дива!

Ну й що з того, що вона зустрінеться з друзями з «того» колишнього життя і вони побачать її разом з Митею? І нікому вона вже не рекомендує його — «мій кузен». Він — її чоловік, Дмитро Іванович Писарєв, і вже інколи чує вона мимохідь шепіт за собою:

— Яка гарна пара!

А Сонечка, щира подруга, каже: «Ти завжди виглядала молодшою за свої роки, а зараз таки справді — ну, зовсім молода!»

Звичайно, з'їзд був великим явищем. Царювала пожвавленість, зацікавленість. Дебати не вщухали і в кулуарах, навпаки, розгорялися ще дужче, стрічалися старі й нові друзі, люди, які стали друзями між собою ще позаочно, з праць, статей, спільних думок. Перший російський з'їзд «естествоиспытателей»!