Маруся Богуславка

Кулиш Пантелеймон Александрович

VIII

Се на тобі, - ре­че, - пе­чать я вид­жу Того вла­ди­ки, що сми­рен­ним ду­хом Однаково стра­шусь і не­на­вид­жу… Ісполнь, - ре­че, - зем­ля про те­бе слу­хом, Но внем­лю славі сій сму­щен­ним ухом: За не…» Тут сло­во пра­вед­не пор­ва­лось. Мене мов по го­лові хто обу­хом Заїхав. Все кру­гом за­ко­ли­ха­лось І сам не тям­лю, що тогді зо мною ста­лось.

IX

«Рятуй!» - І глас із гли­би­ни пе­че­ри, Небесний глас таїнствен­но-по­ну­рий Воззвав, і мов­би про­чи­ни­лись двері У ти­хий рай для сер­ця гай­да­бу­ри: «О гетьма­не наш прес­лав­ний, Воїне ве­ли­кий! Да восх­ва­лить пра­вос­лав­ний Мир те­бе вовіки! Ти гріхи з се­бе мос­ковські Здіймеш мов ру­кою, Як по­ту­ги за­по­розькі Поведеш до бою. З ага­ря­на­ми ли­хи­ми, З де­мо­ном Ос­ма­ном, Що за­ду­мав над свя­ти­ми Землями буть па­ном. І на Дністер нас­ту­пає Лютим фа­ра­оном, Православний мир ля­кає Демонським за­ко­ном. Проливав єси річка­ми В Москві кров без­вин­ну: Розливай те­пер мо­ря­ми Пасоку невірну. Як Дніпро за­чер­воніє Рівен з бе­ре­га­ми, З раю на те­бе повіє Дух свя­тий кри­ла­ми. Як на морі піна кров'ю Зашумить-заграє, Узриш, як те­бе ру­кою Божий Син вітає. Як зап­ла­чуть над Бос­фо­ром Старці, же­ни й діти, Бог Отець з не­бес­ним хо­ром Славу бу­де пи­ти. І вся Трой­ця цілих три дні Буде ли­ку­ва­ти, Як зіллєш в Стам­булі слізьми І ха­ти, й па­ла­ти». Тут, мов по манію волх­ва, заг­ра­ли Під ворітьми свя­ти­ми жо­ломійки, Козацькі коні го­лос­но зар­жа­ли, Заголосили сур­мові сопілки. Перед гетьма­ном ко­за­ки з'яви­лись, Гетьманські ша­ти у ру­ках світи­лись. На стар­цеві бла­ва­ти вже сіяють, Турецька шаль аж трийчі стан об­хо­дить; Штани ши­рокі жа­ром чер­воніють, Немов ко­зак в крові по по­яс бро­дить, Підкова срібна об підко­ву б'ється; По шапці пір'є стра­усо­ве в'ється. На пле­чах лук з са­гай­да­ком; при боці Дамаський міч мо­ло­ди­ком сіяє, Червона стьонжка в га­бовій со­рочці З-під бо­ро­ди, з-під снігу ви­зи­рає. Драконом кінь під ним гри­вас­тий в'ється. Крилатим діду­ган те­пер здається. Шугнув з вер­те­пу хит­рощів чер­не­чих; За ним шуг­ну­ли ко­за­ки ор­ла­ми, Мов де­мо­ни з ди­явольської печі, З пе­че­ри мо­ро­ку, ол­жи, ома­ни. Баби й діди з дітво­рою, хо­вай­тесь, Під кінські ко­пи­ти не по­па­дай­тесь!

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

ДУМА ПЕРВА

І

Шумить-гуде наш град пер­воп­рес­тольний, Свята руїна Русі і Моск­ви, Принада Польщі, ста­рець бо­го­мольний Заможної Во­лині і Лит­ви, Гіркий п'яни­ця, гай­да­ма­ка вольний, Чудовищна ма­ра без го­ло­ви, Завзяття ди­ко­го не­чис­та си­ла, Що пиш­ний край руїною зро­би­ла.

ІІ

Шумить-гуде, мов Дніпрові по­ро­ги… [109] Вигукують чу­баті ко­за­ки, Буяючи, мов ту­ри кру­то­рогі, Варязькі кня­же­нецькії би­ки. Танцюють по май­да­нах бо­со­ногі, Закладують ос­танні ка­жан­ки. І пох­ва­ля­ються по­жа­ку­ва­ти Крамні ко­мо­ри, і шин­ки, й па­ла­ти.

ІІІ

109

– Дніпрові пороги - виходи гранітів, гнейсів та інших порід українського кристалічного щита між містами Дніпропетровськом і Запоріжжям. Свого часу було дев'ять порогів: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець (Ревучий), Вовницький, Будило, Лишній і Вільний. У Дніпровських плавнях нижче порогів на початку XVI ст. виникла Запорозька Січ.

«Ні, не жа­куй­мо ні міщан за­мож­них, Ні підступ­них вірмен і жи­до­ви, Ні гос­по­дарст­ва по па­нах вельмож­них, Що на­би­ра­ються ума в лях­ви. Зоставмо се про гай­да­мак без­бож­них, Що пло­дяться між тем­ної муж­ви: Нас кли­че Ко­на­ше­вич во­юва­ти Татар і турків ра­зом пліндру­ва­ти».

IV

Так оса­ву­ли по шин­ках гу­ка­ють, Що Са­гай­даш­ний скрізь по­роз­си­лав, П'яниць дур­не зав­зяттє зу­пи­ня­ють, Мов греб­ля на­весні ши­ро­кий став… «Шкода!
– п'яниці згор­да про­мов­ля­ють.
– Він тор­бу зо­ло­та чен­цям од­дав: Нехай же кап­турі з ним ко­за­ку­ють, А ко­за­ки без гро­шей не во­ю­ють.

V

Тепер Бо­ро­дов­ка [110] вже гетьма­нує: Бо вивіз в Бор­щагівку [111] сто бо­чок Горілки доб­рої і всіх час­тує, Хто про сей бен­кет має ко­ря­чок. І зброю, ка­жуть, про та­ких го­тує, Що про­пи­лись в шин­ках до со­ро­чок. Його гро­ши­ма наділив Брольницький, Посел і стар­ший ран­ця ко­ролівський.

110

– Бородавка (Бородовка, Неродич) Яків (?-1621) - гетьман запорізького козацтва, обраний наприкінці 1619 р. виписними і нереєстровими козаками. В 1620 р. Бородавку було позбавлено гетьманства, а гетьманом став П. Сагайдачний. В 1621 р. командував сорокатисячннм козацьким військом під час Хотинської війни. Закутого в кайдани Бородавку невдовзі було страчено під Хотином. У літописах зазначено, що це була кара за напади на панські маєтки.

111

– Борщагівка - тепер село Погребищенського району Вінницької області, розташоване на притоці р. Росі р. Оріховатці.

VI

Сей не па­тя­кає про гай­да­мацт­во Та про без­бож­них, п'яних му­жиків, А за­тя­га го­ло­ту у ко­зацт­во, Щоб доб­ре пе­реб­ра­ти всіх панків: Бо по­за­во­ди­ли, мов та лях­ва, па­харст­во, Понастявляли всю­ди вітряків, Нас, ко­заків, руїнни­ка­ми ла­ють В свої о с а д и й в о л і не прий­ма­ють».

VII

Тогді рек­ли їм оса­ву­ли: «Не­обачні! Забули, хто во­див вас під Си­ноп, І чим зда­вавсь вам ли­цар Са­гай­даш­ний, Як шар­па­ли ви Ка­фу й Тра­пе­зонт. До нього й знач­ний ку­пивсь і нез­нач­ний: Великий, пиш­ний, слав­ний хо­ро­воді З ним і в Москві ви здо­бичі наб­ра­ли: На осяй­ну йо­го звізду впо­ва­ли».
–

VIII

«Оце ж на ту звізду впо­ває й шлях­та, - Відказували гуч­но ко­за­ки, - Зробила з нього не суд­дю, а ка­та, Щоб ї й ми зос­тав­ля­ли ка­ду­ки. У ко­за­ка стоїть невк­ри­та ха­та, А в панст­ва по шля­хах нові шин­ки, І бідо­ла­ха тре в них го­лу спи­ну, Не дба­ючи про жінку й про ди­ти­ну.

IX

Були зібра­лись наші на Вільшанці Подякувати гар­но всім ля­хам, Що й са­ла в ко­за­ка чорт­ма в ков­ганці, А панський скот га­ня­ють по шля­хам У Венг­ри, в Шльонське [112] жи­до­ва-по­ганці І жив­ляться з па­на­ми по­по­лам Од німців грішми, ви­на­ми сит­ни­ми, Коріннєм і то­ва­ра­ми крам­ни­ми.

Х

112

– Шльонськ - Сілезія. Історична слов'янська область у верхній та середній течії р. Одри (Одер). З 1526 р. переважну частину Сілезії захопила Австрія, після 1740-1748 pp.- Пруссія. Тепер частина Сілезії належить Польщі, частина Чехо-Словаччині.

Хотілось, не вда­лось. По-лядськи грав­ся З ко­зацт­вом ваш вельмож­ний пан гетьман: Він по­ти прав од панст­ва до­пев­няв­ся, Поки на­бив ду­ка­та­ми га­ман. Тоді з лях­вою під Моск­ву заг­нав­ся, [113] Мов з яни­ча­ра­ми та­тарський хан, І чим на лу­пах доб­ре по­жи­вив­ся, Тим од гріхів у Лаврі відку­пив­ся.

XI

113

– Йдеться про похід запорозьких козаків під проводом П. Сагайдачного і польської армії королевича Владислава в Росію (1618 р.).