Маруся Богуславка

Кулиш Пантелеймон Александрович

Так, ски­нув­шись по сло­ву, чес­на брат­тя Понурилась у мед бла­го­чес­ти­во. Цураючись ла­тинською зав­зят­тя, На єзуїта інші по­зи­ра­ли скри­ва. «Гаразд го­во­риш, ксьондзе па­не-бра­те, А в серці в те­бе пре­по­га­на дум­ка!
– Чернецтво сти­ха мим­рить во­ло­ха­те І ви­пи­ває все до каплі з куб­ка.
– Ні, не знай­ти тобі між на­ми не­до­ум­ка!

XXXII

Ти - по­лом'є, ми - дим: нас не підпа­лиш; Не підой­ти з то­бою нам під па­ру. Ти на землі се­бе між людьми сла­виш, Ми ли­не­мо на не­бе­са, за хма­ру». Озветься знов го­ляк до бо­ро­да­тих: «Панове! Час нас­тав страш­ний, ве­ли­кий: На нас ідуть по­туж­но азіяти, Що до­пов­ня­ють кров'ю мо­ре й ріки І хи­лять, мов тра­ву, під се­бе всі язи­ки».
–

XXXIII

«Се не ля­кає нас. Не раз ми вже сто­яли, Як смок­ва та Іони­на в пус­тині. [90] До ко­ре­ня нас бурі сок­ру­ша­ли, Живими нас хо­ва­ли в до­мо­вині, Но ри­зою Ус­пеніє своєю Монастирище на­ше прик­ри­ва­ло, Хранило нас чу­дов­но під зем­лею, Мов Ла­за­ря із гро­бу вик­ли­ка­ло, [91] І па­ки ту­ком стад і ме­дом на­си­ща­ло».
–

90

– Іона - ветхозавітний пророк. Після виконання повторного наказу Бога Яхве іде в столицю Ассірїї Ніневію провістити її знищення (через 40 років). Жителі Ніневії розкаюються у своїх злочинах, і Бог їх прощає. Через те що його пророцтво не збулося, Іона просить у Бога смерті і йде в пустиню. Однак той змушує швидко вирости над головою пророка дерево, тінь якого радує Іона. Водночас Бог посилає черв'яка, який підточує дерево, і воно гине.

91

– Лазар - житель Віфанії (біля Єрусалима), брат Марії і Марфи, які колись пригостили Христа. Його воскресив Христос на четвертий день після поховання.

XXXIV

«Коли б не страш­но вам, мої па­но­ве, Як оди­но­ка смок­ви­на в пус­тині, Як воїнство воісти­ну Хрис­то­ве, Стояти се­ред бурі на Вкраїні: Дак спо­га­дай­те кня­зя Кос­тян­ти­на, [92] Що пам'ять по собі свя­ту зос­та­вив, Що по­би­вав та­тар і моск­ви­ти­на, Міцну гра­ни­цю від Моск­ви пос­та­вив І трид­цять три бої побіда­ми прос­ла­вив.

92

– Острозький Костянтин Іванович (бл. 1460-1530) - брацлавський і вінницький староста, великий гетьман литовський. Вславився як полководець. Воював проти татар і Росії. Похований, як зазначає П. Куліш, в Успенській церкві Києво-Печерської лаври.

XXXV

Сей Кос­тян­тин, хо­роб­рий князь Ост­розький, Із руськи­ми охо­чи­ми пол­ка­ми, Воістину був пре­док за­по­розький, Хоч і не звав їх спрос­та ко­за­ка­ми. Ще й сотні літ не­ма, як ви віта­ли Його тріумфом за по­ход та­тарський, Як у Ве­ликій церкві возд­ви­га­ли Йому прес­лав­ний пам'ятник ли­царський; З усіх вождів се був най­більший вождь ко­зацький.

XXXVI

Придивимся ж, па­но­ве, оком пильним, Як на войні він з Рус­сю обер­тав­ся, І що ро­би­ло дух йо­го все­сильним, І че­рез що він ди­вом світу став­ся. Memoria всіх sa­ecu­lo­rum prin­ceps Dignissimus, [93] хо­див він у по­хо­ди Так, як з не­заз­на­них вре­мен при­вик­ли Чинити в хрис­ти­янстві всі на­ро­ди І як чи­ни­ти­муть у всі гря­дущі ро­ди.

93

– Слова Кромера: "Princeps omnium saeculorum memoria dignissimus" (князь, найдостойніший пам'яті всіх віків.)

XXXVII

Брав із со­бою об­ра­зи чу­довні, І мощі, і ченців ста­рих, по­бож­них, І ри­зи, й ан­ти­мин­си нап­рес­тольні, Як ліки про­ти по­мислів три­вож­них. І два коші, слов'янський і ла­тинський, Усяк по-свой­ому Все­вишнього бла­га­ли: «Те De­um», [94]– хір гримів у полі римський, «Тебе, ми Бо­га хва­лим», - ви співа­ли, А спільні во­ро­ги суміли й тре­пе­та­ли…» -

94

– Католицький церковний спів, що виконується як вдячний Богові; молебень (лат.).
– Ред.

XXXVIII

«Отим-то й ба!
– оз­вав­ся тут ста­ренький Чернець, стро­итель «царст­вен­ної» Лав­ри. Вже впо­равсь ко­ло куб­ка, був п'яненький, Не до­ба­чав га­разд і в оку­ля­ри.
– Те De­um ва­ше нас пе­респіва­ло: Було во­но, ма­буть, аж геть ро­та­те, Що всю Ост­рож­чи­ну мов по­ков­та­ло, - Усі хліби ду­ховні, всі па­ла­ти, А нам зос­та­ви­ло му­жичі тільки ха­ти.

XXXIX

Колись з Ост­ро­га, [95] з Дуб­но­го, [96] з Зас­ла­ва [97] До Лав­ри панські їзди­ли рид­ва­ни, І се бу­ла їй і ко­ристь, і сла­ва, Що йшли возів за ни­ми ка­ра­ва­ни. Колись чен­цям червінця­ми пла­ти­ли За па­на­хи­ди та со­ро­ко­вус­ти, Що над мо­ща­ми шлях­ти­чам слу­жи­ли. Тепер панів чорт­ма; пе­че­ри пусті: Одна муж­ва со­пе, на­ло­пав­шись ка­пус­ти.

95

– Острог - місто в Рівненській області на р. Вілії, відоме з 1100 р., значний національно-культурний центр.

96

– Дубно - місто в Рівненській області на р. Ікві, відоме з 1100 р.

97

– Заслав - місто на Волині на р. Горині. Колись називався Ізяславлем, відоме з 1127 р.

XL

А ко­за­ки хо­ва­ються з гро­ши­ма, Акафістів не вельми-то ба­жа­ють. Їм не сверб­лять гріхи їх за ву­ши­ма: Своє й чу­же бай­дуж­но про­пи­ва­ють. Про церк­ву рідко хто з них спо­га­дає Після му­зик, танців та по­гу­лян­ки, Да й сей до нас на про­щу при­бу­ває, Однісши гріш ос­танній до шин­кар­ки… Не з роз­коші ко­зак і шлях­ту об­ди­рає.