Маруся Богуславка

Кулиш Пантелеймон Александрович

Х

«Оце ж то й го­ре, що місця в вас гріють На всі вла­дицт­ва та й архіманд­ритст­ва І всо­биці між Рус­сю й Рус­сю сіють По хи­жо­му на­ка­зу єзуїтства», - Так відка­зав пос­лові Пле­те­не­цький, [83] Колись юр­кий мар­ша­лок повіто­вий, Тепер свя­тий архіманд­рит Пе­чорський, До бою за своє доб­ро го­то­вий, Як се по­ка­зує й покій йо­го сто­ло­вий.

83

– Плетенецький Єлисей Михайлович (1554 - 1624) - український церковний культурний і громадський діяч. З 1599 p. архімандрит Києво-Печерської лаври, повернув лаврі земельні володіння, відібрані польською владою. Відкрив Києво-Печерську друкарню (1615) і надрукував 11 видань. Брав участь у церковному соборі 1596 p. у Бресті, де виступав проти унїї.

XI

Скрізь по стінах Тра­пез­ної світлиці Під скле­пом ста­росвітської будівлі Пищалі се­мип'ядні, гаківниці, Луки, са­гай­да­ки, шаблі висіли. Бо й Тур-архіманд­рит [84] хо­див вой­ною З ко­зацт­вом гро­шо­вим в Лит­ву шу­ка­ти Печорського над­бан­ня, і свя­тою Підмогою Пре­чис­та Бо­жа Ма­ти Дала йо­му доб­ро своє в ляхів од­ня­ти.

84

– Тур Никифор (?-1599) - архімандрит Києво-Печерської лаври з 1593 p. Один із активних противників Брестської унії в 1596 p.

XII

А Пле­те­нецький Єли­сей по­туж­но Успенія свя­то­го «хліб ду­хов­ний» Хранив і бо­ро­нив. Сто­яли друж­но Ченці та ко­за­ки за чин цер­ков­ний, За ту бла­го­чес­ти­ву древ­ню віру, Котра нічо­го більш не ви­ма­гає, Як пліндру­ва­ти вся­ко­го невіру І кож­но­го, хто лишні гроші має, Та з єзуїта­ми й ля­ха­ми нак­ла­дає.

XIII

Поглядує на нього Обор­ницький З-за куб­ка срібно­го, мов лис хвос­та­тий, Не знає, що ска­за­ти пан Брольницький, Посел, на ро­зум ду­же не­ба­га­тий. «Вельможний па­не мій архіманд­ри­те!
– Озвавсь реч­ник.
– Не час про те га­да­ти, Як нам «хліби ду­ховні» поділи­ти, і По правді «сто­лиці» по­роз­да­ва­ти І над­ба­не з ми­рян доб­ро по­па­юва­ти.

XIV

Не час і не по­ра: бо з-за Ду­наю Погрожує, мов Бо­жий суд, руїна І на­шо­му, і Дніпро­во­му краю… Заллється по­лом'єм вся Ук­раїна, Почезнуть се­ла й го­ро­ди з церк­ва­ми, В мо­нас­ти­рях медів не бу­дуть пи­ти, І там, де ми бесідуємо з ва­ми, По пуст­ках со­ви тільки бу­дуть ви­ти Проміж німих мо­гил свої пісні кви­ли­ти».
–

XV

«Сіль на язик тобі! Пе­чи­на в зу­би!
– Гукне ста­рий чер­нець, ру­дий і си­вий, Обтерши чор­ною по­лою гу­би.
– Що се нам лях про­ва­дить не­чес­ти­вий?» І, мов дріму­чий бір, за­ко­ли­ха­лись Чернечі го­ло­ви під намітка­ми, У пеклі тка­ни­ми. Ченці шеп­та­лись Один з од­ним, не­мов ду­би з ду­ба­ми Або роз­пат­лані вночі відьми з відьма­ми.

XVI

Ворожий дух між Рус­сю і ля­ха­ми, «Лукавий» дар гни­лої Візантії, Владикував над ни­ци­ми ума­ми І в ду­шах покріпляв інстинк­ти злії. За куб­ка­ми со­лод­ки­ми сиділи, А д' сер­ця кров не­доб­ра при­ли­ва­ла, І, мов вов­ки, із-за пеньків гледіли… Гостей та­ка ж не­на­висть роз­би­ра­ла, А шлях­та мо­ло­да аж ша­бельки стис­ка­ла.

XVII

Один реч­ник, як місяць по­над хма­ри, Угору над тем­но­тою здіймав­ся. Достав з ки­шені срібні оку­ля­ри, Надів, блис­нув і мовч­ки осміхав­ся. Йому Брольницький по­дає ци­ду­лу, Інструкцію ре­ко­му ко­ролівську, Читає він, по­чав­ши з ар­ти­ку­лу Про ту спа­сен­но-муд­ру власть попівську, Що вміє ко­за­ка гнуз­да­ти ма­ца­пу­ру.

XVIII

«Від оних давніх літ, як при­лу­чи­лась З Лит­вою Русь до польської ко­ро­ни, Печорська лав­ра сла­вою пок­ри­лась… [85] Течуть лю­дей до неї міліони, Щоб там мо­щам под­виж­ницьким мо­ли­тись, Дарами шти­ти все­чес­не Ус­пеннє, Святими мо­лит­ва­ми просвіти­тись, Прийняти від гріхів душі спа­сен­не, А тіла з тяж­ких не­дугів ісціленнє.

XIX

85

– У XVI-XVII ст. Києво-Печерська лавра була одним із центрів науки і культури на Україні. Протистояла унії. В 1615 p. було відкрито друкарню, а 1631 p.- школу. У цих закладах працювали П. Беринда, А. Кальнофойський (автор праці «Тератургима» з додатком плану Києва і Лаври) та ін.

Вважаючи ж на жизнь бла­го­чес­ти­ву Печорських іноків, ми прос­ти­ра­ли З прес­то­лу на­шу ру­ку ми­лос­ти­ву І їм хліби ду­ховні по­да­ва­ли. Яко ж і в дальших ча­сах обіцяєм У нашій ласці братію дер­жа­ти І на Ус­пеніє, ста­рим зви­чаєм, Церковні доб­ра щед­ро на­да­ва­ти, А чес­на братія нас му­сить пос­лу­ха­ти.

ХХ

…