Маруся Богуславка

Кулиш Пантелеймон Александрович

Співай же. Му­зо, про ту лжу ве­ли­ку, Що ва­го­нить над Схо­дом і За­хо­дом, Збиває письмаків із пан­те­ли­ку І ту­ма­ном ля­гає між на­ро­дом. Нехай з святійшим тим, мов­ляв, си­но­дом Та з па­пою безгрішним вер­хо­во­дять І свій кукіль всіва­ють год за го­дом: Твої посіви всі ко­лись пос­хо­дять: Письмацькі ку­колі пше­ниці не заш­ко­дять.

ДУМА ДРУГА

І

Не чор­на хма­ра су­не-нас­ту­пає На тем­но-си­ву неп­рог­ляд­ну хма­ру: Чабан до­бутків папських при­ду­ває У патріаршу київську ота­ру. Отари сте­ре­жуть бров­ки куд­латі, Гавкущі, злющі, хоть і не го­лодні: Ченці, жерці ро­таті та пу­заті, Умом сухі, мов ті сте­пи без­водні, - Блукаючі огні бо­лот­ної бе­зодні.

ІІ

Сі пас­тирі кла­дуть за вівці душі, Та не свої чер­нечі, а ко­зацькі: Бо, по­чи­на­ючи від до­го­во­ру в Буші, Благословляють ку­пи гай­да­мацькі; Підучують за пра­вос­лав­ну віру Стояти кріпко, сиріч пліндру­ва­ти Ксьондза-уніта і ля­ха-невіру, А жи­ду пільги й спус­ку не да­ва­ти: Бо він од Гос­по­да і від лю­дей прок­ля­тий.

ІІІ

Релігія любві тут обер­ну­лась В релігію не­на­висті гид­кої, І в темнім бо­гомільстві злість прос­ну­лась Варязької ста­ро­ви­ни страш­ної, Як ми Бол­гарію в крові то­пи­ли, [75] На кіллє по­ло­нян своїх стром­ля­ли, А з на­ших че­репів ковші ро­би­ли І на кос­тях кри­ва­вих пи­ру­ва­ли- Герої, що се­бе ти­ранст­вом прос­лав­ля­ли.

IV

75

– Очевидно, йдеться про похід козаків у Болгарію в 1606 р., коли вони, зокрема, взяли Варну.

Чабан до­бутків папських Обор­ницький, Гладенький, чис­то го­ле­ний, блис­ку­чий, Ізвивстий ота­ман єзуїтський, Під язи­ком хо­ває яд га­дю­чий І кра­деться до сон­ної ота­ри У за­го­родь, у Лав­ру чу­дот­вор­ну, Де наші пред­ки сотні літ ку­ня­ли Під гук ірмосів, кон­даків, трез­во­ну, Знайшовши в них собі від пек­ла обо­ро­ну.

V

Тихенько кра­деться ота­ман єзуїтський, Мов чо­бо­том проміж яєць сту­пає, Дарма, що з ним вельмож­ний пан Брольницький [76] Як півень, вго­ру но­са за­ди­рає, Як хи­жий раріг, зир­кає очи­ма, Сап'янцями скри­пить, в підко­ви кре­ше, Пишається ши­ро­ки­ми пле­чи­ма, Перснями бо­ро­ду-ло­па­ту че­ше І про свій древній рід за кож­ним сло­вом бре­ше.

VI

76

– Оборницький - Під цим прізвищем в історії України відомий польський ксьондз, очевидець подій 20-х років XVII ст. на Україні. Під враженням маси озброєного «хлопства» гетьмана Бородавки і бурхливої атмосфери козацької ради, він писав: «Треба боятись, якби не дійшло до повстання, до селянської війни. Дуже вже вони розійшлися тут, побачивши себе в такім зборі й силі. […] Боронь, Боже, тутешніх католиків |панів] […] їм нікуди буде тікати… Все живе піднялося в козацтво» (Історія Української РСР).

І ри­ба не­ма­ла сей пан Брольницький: За ним шля­хет­ний по­чет вис­ту­пає Він, каш­те­лян і рай­ця ко­ролівський, Послом чен­цям се­бе тут об'являє. Ведуть пос­ла в тра­пе­зу і ме­да­ми, Ще з Ту­ровських пив­ниць, гос­тей ша­ну­ють [77] Бо, хоть Потія виг­на­ли ки­ями, [78] А ко­ро­леві все-та­ки гол­ду­ють І хо­чуть зна­ти, що від реч­ни­ка по­чу­ють.

77

– Тур був козакуватий архімандрита Печерської лаври: не попустив її унітові-митрополитові Потієві.

78

– Іпатій Потій (1541-1613)- уніатський митрополит (1600-1613), один із засновників греко-католицької (уніатської) церкви на Україні, активний учасник Брестського собору 1596 р. У 1595 р. разом із луцьким єпископом К. Терлецьким при підтримці ряду інших історичних осіб почав переговори з польським королем Сигізмундом III і папою про унію православної церкви з католицькою. Автор ряду полемічних творів, спрямованих проти православної церкви і протестантства. Заснував греко-католицьку колегію у Вільні й греко-католицьку школу в Бресті. В даному випадку йдеться про призначення королем у 1599 р. Потія архімандритом Києво-Печерської лаври, куди він не був допущений міщанами й козаками.

VII

«Се, ма­буть, Рутсько­му, [79] так як Потію, Дає ко­роль чу­же доб­ро й над­баннє… Та є в нас чим йо­го тур­ну­ти в шию І ни­зо­ве ку­пи­ти ота­маннє. Святі отці пе­чорські та Ус­пеннє, [80] Наш древній об­раз, тем­ний, чу­дот­вор­ний, Не през­рять на­шо­го до них мо­лен­ня, Коли б ізнов на нас прий­шов день чор­ний… Втікатимеш од нас, ву­жа­ко ти про­вор­ний!»

79

– Рутський Веніамін (Йосип) (1574-1637) - київський уніатський митрополит з 1613 до 1637 pp. У 1628 p. провів реформу василіян, установивши центральну управу чину.

80

– Успеннє - Тобто Успення Божої Матері. Після вознесения на небо Ісуса Христа його мати постійно перебувала у пості і молитві з надією побачити сина. День її смерті був призначений самим Богом. Її тіло поховали поблизу Єрусалима в Гефсиманії. На третій день, коли апостол Хома підійшов до гробу, тіла її вже там не було. Церква вірить, що Матір Божу взято на небо. Саме свято Успення відоме з часів раннього християнства. Святкується 15 серпня за ст. ст. Йому передує двотижневий успенський піст.

VIII

Так по­шеп­том ченці ксьондза віта­ють, Що справді, мов той вуж, між ни­ми в'ється… До нього повні куб­ки ви­хи­ля­ють. Він, мов сріблом дзве­нить, сміється… «Се мій реч­ник, - про­мо­вив пан Брольницький, - Бо я по­сольських прав не ро­зумію. Я каш­те­лян і рай­ця ко­ролівський, Но ра­яти в обозі тільки вмію, А в спра­вах по­тай­них ту­ма­ном ту­манію.

ІХ

Хоч мій отець на По­лоцькім вла­дицтві Давно мені нагрів був місце теп­ле, Та ні, не­хай в цер­ков­но­му дідицтві Кунцевич [81] в дзво­ни дзво­нить, в би­ло клеп­ле; А я ме­чем во­лю собі дзво­ни­ти, Як славні пра­щу­ри мої дзво­ни­ли, Що за­мок наш, Брольник Ве­ли­кий, Від Ба­тия [82] над мо­рем бо­ро­ни­ли І флот йо­го з гар­мат роз­би­ли й по­то­пи­ли».
–

81

– Кунцевич Йосафат (Іван) (1580 - 1623) - релігійний діяч, активний захисник і прихильник унії. Ставши в 1618 р. архієпископом полоцьким, домігся підпорядкування своїй владі всіх православних церков і монастирів. У листопаді 1623 р. православні жителі Вітебська напали на його будинок і убили Кунцевича, а труп кинули в Двіну. Похований в Полоцьку. Папа Пій ІХ у 1867 р. зарахував Кунцевича до святих, проголосивши його патроном для Русі і Польщі.

82

– Батий (Бату, Саїн-хан; 1208-1255) - монгольський хан і полководець, онук Чінгізхана. В 1236-1243 pp. здійснив похід до Східної та Центральної Європи. В 1239 p. зруйнував Переяслав і Чернігів, 1240 p.- Київ. З 1243 р. хан Золотої Орди.