Мотря

Лепкий Богдан

Сценка видимо подобається аудиторії, бо плещуть у долоні.

Виходить циган. Дивиться на салдата і каже:

— Також не мав Господь що робити та й сотворив ось яку цяцю, тю! — Бере салдата за ноги і тягне зі сцени. А за хвилину в'їжджає на салдатовій кобилі.

Криця не лошиця, кремень не кобила, Як біжить, то дріжить, як впаде, то лежить.

Кобила паде і він з нею:

Пху, побила б тебе лихая година, Пре-пре-прекаторжного батька скотина! Щоб тобі ні стригло, ні брило, Щоб тебе на світі не було, Один в роті зуб держався, Да й той тепер у снігу зістався.

Шукає, — нема. Хоче продати кобилу, та ніхто не купує. Б'є її пліткою:

— До шатра, до шатра, до шатра! — Кобила підводиться й вибігає.

Все те так справно, смішно й живо, що глядачі забувають про ляльки і їм здається, немов перед ними справжні звірята й люди.

Циган, як звичайно, голодний. Але не нарікає, лиш жартує на ту тему з сином і жінкою.

Жінка, (питається його):

Чом, цигане, не ореш?

А він:

Бо не маю плужка, Тільки в мене пояс є, За поясом пужка. Чом, циганко, не прядеш? Бо не вмію прясти;

Циганка:

Із-за гаю виглядаю, Щоб сорочку вкрасти.

Циган:

Ходім, стара, До шатра, Фун-фун-фунфора, Проживем без хати.

Танцюючи виходять. Входить шляхтич:

Шляхтич:

А цо, панове? Я із дзяда, із прадзяда Уродзони єстем шляхціц. Билем ве Львове, Билем в Кракове, Билем в Кійове, А тераз єстем У ясновельможного пана Гетмана, Ктурему до нуг падам, Жиче здровя і на многая літа!

Танцює з панею краков'яка, а йому за спиною танцює його служка. Знамените вдає кожний рух свого пана, аж нараз спотикаються. Шляхтич: (падає й кричить):

А пуйдзь до дябла, лайдаку, я це батогем забіє!

Паня зацитькує його, радить втікати, бо козак йде:

Шляхтич:

Цо ти, едукована кобіто, мувіш? Як Бога кохам, Я сам тшидзесцє козакуф забіє.

А між тим за сценою чути спів «Та не буде лучше. Та не буде краще, Як у нас на Україні…»

Шляхтич зривається і втікає. Входить на сцену козак-запорожець. Він високий, широкоплечий, в червоних, як море, широких, шараварах і в синім жупані.

Запорожець: Ах, панове, яка сила в мене була за молодих літ, тепер не те. Де-де-де-де!

Коли траплялось кому у степах бувати, То той може прізвище моє угадати. А в мене ім'я не одно, а єсть їх до ката, Так зовуть, як набіжить на якого свата. Жид з біди за рідного батька почитає, Милостивим добродієм ляхва називає. А ти як хоч назови, на все позволяю, Аби лиш не назвав крамарем, — за те то полаю.

— Бачиш, Андрію, і тут політична ілюзія.

— Ціла поява запорожця, на мій погляд, дядьку, носить політичний характер.

— По зовнішньому вигляді видно, що симпатії шкільної молоді по його боці.

— Але тільки зверху. Зі слів і вчинків щось друге виходить.

— Що саме?

— А ось те сумовите «колись». Колись запорожець силу мав. Тепер він останки тієї сили розтрачує на марну лайку та на бійку з ким попало, направо й наліво, зі шляхтою, з жидами, навіть з уніатськими попами. Ось, бачите, як він їх лає і вбиває, замість вести планову боротьбу на ширшу, загальну справу.

Правда, як кінь в степній волі, То так козак не без долі, Куди хоче, туди скаче, За козаком ніхто не заплаче.

— Твоя правда, Андрію, «куди хоче, туди скаче» — краще не можна схарактеризувати нинішнього запорозького завзяття.

Мотря слухала розмови гетьмана з Войнаровським і сумними очима дивилася на гарну постать запорожця і на пусті його вчинки. Показати б їм цей вертеп, може б, побачили себе, як у кривому зеркалі.

Ще кілька сценок з дядьком Климом, з дячком бакаларем і зі свинею. Дядько Клим рішається свиню дякові на школу дати, бо вона вже давно хотіла здихати.

Гетьман сміється:

— Це ж знамените. Сатира на нашу прихильність до освіти.

А дяк ще й дякує:

Ми вашу обречену жертву, Хотя живу, хотя мертву, Co благодарностю приємлем.

В тій подяці — верх іронії. Глядачі сміються, аж за боки беруться.

А дядько Клим обертається до публіки й говорить:

— Правда, панове, єсть за що і дякувать. Свиня, хоч куди свиня, — ребра так і світяться! Має дурно здихати, краще дякові за науку сина віддати.

Свічечки в церковних вікнах гаснуть, двері замикаються, вже тільки золочені бані блищаться і хрест на церкві горить.

Вертепна вистава скінчилася. За вертепом збираються бурсаки, чути, як «реєнт» роздає голоси і по гетьманських сінях лунає старосвітська колядка:

Що в пана Івана по його двору — святий вечер! Сам Господь ходить з трьома святими, З трьома святими із янголами. Що перший янгол у Бога просить: Ой пошли. Боже, пану Івану, Пану Івану у полі долі: У полі долі — густеє жито, Густеє жито, частії снопи! А другий янгол у Бога просить: Ой, пошли. Боже, пану Івану, Пану Івану в пасіці долю: Тисячу роїв, сто бочок меду. Сто бочок меду, сто пудів воску! А третій янгол у Бога просить: — Ой пошли. Боже, сьому хазяйну у дому долю: У щастю жити. Бога хвалити, Слави добути, щасливим бути, святий вечер!