Не судилось (панське болото)
Шрифт:
Катря (спалахнула). Ви смієтесь...
Михайло. Нехай наді мною посміється так лихо! Серце моє, рибонько, зіронько ясна вечірня, чи любий я тобі хоч капелиночку?
(Катря потупилась з сорому.)
Скажи мені щиру правду: чи кохаєш ти мене, як парубка? Чи журишся так за мною, як я за тобою?
(Катря схиляється на груди до Михайла і почина ридати.)
Михайло. Катрусю, голуб'ятко моє, чого ти плачеш? Невже моє кохання тебе образило?
Катря (схлипуючи).
Михайло (цілує їй руки). Так ти любиш мене? Господи, яке щастя! Раю мій!
Катря (вирива руки). Що ви? Що ви? У мужички руки цілувати?!
Михайло. Ти - цариця моя, от що! За тебе, мою ясочку, все на світі віддам! Не плач же, усміхнися? Он бринять на оченьках сльози. (Голубить її і цілує то в одно око, то в друге).
(Катря обійма його, хутко цілує, а далі, засоромившись, закрива вид рукавом.)
Михайло (гладить по голівці і цілує Катрю). Коли б ти знала, моя доле, яка обійма мене радість, яке огорта мене щастя! Такого раювання і на тім світі немає, вір мені! Глянь, он місяць задивився на нас, зорі миготять радісно нашому щастю; а ніч аж притихла, притаїлася; прислухається заздрісно, як наші серденька б'ються укупі... б'ються і будуть битись, і ніхто, ніяка сила не розлучить їх!
(Катря крадькома цілує руку у Михайла; Михайло вириває і обніма її палко. )
Катря (боязко). А ви ж казали, що поїдете швидко?
Михайло. Так що ж? Тепер я сам не поїду без тебе: ти молода моя, заручена. Підеш за мене?
Катря (з жахом). Що ви? Цього зроду не буде!
Михайло. Як так?
Катря. Не буде, не буде! Що ви тільки кажете? Я й подумати не посмію: хто я? І мізинця вашого не стою!
Михайло (цілує її). Стоїш, перлино моя дорога! Більше мене варт!
Катря. Ні, ні! Не мені судилося таке щастя! Куди мені, бідній мужичці, бути дружиною вашою? Ні ступити, ні заговорити не вмію; ви взяли б собі камінь за плечі. І люде осміють, і бог скарає: паруються тільки рівні. Не за нас це сталося, не за нас і перестане!
Михайло. Не плещи, моя лебідочко, абичого; не плутай сюди бога! Перед ним усі рівні; він кожному дав серце, і у кожного воно одинаково б'ється. Ми з тобою підемо поруч чесно по новому шляху, і ти мені станеш не каменем, а товаришем-дружиною; я тебе всьому, всьому вчитиму; переложу в тебе знаття своє, свою душу, свої мрії - і засвітиться твій розум новим променем, і осяє мою душу тихим, радісним світом!
Катря. У мене серце з грудей трохи не вискочить, аж у очах темріє! Не можу я, бідна, і зрозуміти такого щастя,.. тільки аж мороз поза спиною йде, так страшно. Що оце ви задумали?
Михайло. Та як же інако я й думати міг? За кого ти мене маєш? Хіба, ти думаєш, я здатний би був занапастити
Катря. Ні, я такого зроду і в думку не клала. Ви як батько рідний до мене були... я не знаю, як і шаную вас, і люблю... Господи, сказати не вмію!
(Припада).
Михайло. А коли любиш, моє голуб'ятко, моє серденько, щастя моє, - то звірся на мене: дай мені свою рученьку, і нехай бог благословить нашу долю!
Катря. Я як п'яна: все в мене в голові коломутиться... Страшно тільки... не за себе: я б за вас душу свою оддала. А як через мене вам лихо, не доведи господи! Батько, матір, пани всі... Як мені і стати поруч з вами, сорому завдати? Лучче зараз умерти...
Михайло. Ти знову за своє. Та розумієш ти, дитино моя, що я без тебе жити не можу, дихати не можу... що мені без тебе один шлях - отуди, під лотоки!
Катря. А мені хіба ні?
Михайло. Так і не мучся ж, і не думай: так судилося, так йому й бути! Моя ти? Правда?
Катря (хова свій вид у Михайла на грудях). Аби ви тільки були щасливі!
Михайло (пригорта палко). Моя, моя! Перед оцим небом клянуся!
Пашка, Катря, Михайло, Павло, Дмитро і другі.
Пашка (гука з-за млина). Катре! Катре, - гу!! Де ти заховалася?
Михайло (сполохнувшись). Хтось кличе тебе; іде сюди... Прощай, моє сонце, до завтрього! Звірся на мене! (Обійма з притиском). Приходь! У садку краще: ніхто не мішатиме. Не знаю, як і доживу до завтрішнього вечора... Прийдеш?
Катря (палко). Прийду, прийду, мій соколе, моя доле!
(Михайло хутко іде в гай, а з руїни вийшов Павло, з ним два хазяїни, останнім.)
Дмитро. Катря, як кам'яна, стоїть, не зводячи очей з того місця, куди зник Михайло.
Павло. Так так же і робіть.
1-й і 2-й хазяїни. Будемо, будемо, спасибі вам.
Павло. Прощавайте!
1-й і 2-й хазяїни.. Щасти вам, боже!
Павло іде в один бік, люде - у другий.
Пашка (підбігає). Катре! Ти осьде?
Катря (кидається до неї на шию). Парасю! Яка я щаслива!!
Дмитро, завваживши це слово, скам'янів на місці.
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Картина 1
Глухе місце в лісі коло криниці; ранок.