Не судилось (панське болото)
Шрифт:
Катря (ламаючи руки). Коли б мені мами не вбити! Царице небесна, зглянься хоч ти!
Михайло. Годі-бо, Катре! Ходім у садок: час гине...
Катря безнадійно сплеснула руками.
Завіса тихо спада
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Широкий рундук з ганком у панськім будинку. Навкруг квітки, клумби, луговина; далі - розкішний садок. Вікна деякі одчинені на рундук; на рундуці - стіл, самовар з причандалами, кріселка. Вечір.
Харлампій, а далі Аннушка.
Харлампій (ставить
– та й годі! Тепер, приміром кажучи, наш панич, дворянин, з мужвою воловодиться, на вулицю ходить... Страмовище одно! Не зна того, як в старовину... От хоч би, значить, нащот женського полу - як було благородно, прекрасно! Звеліли кого привели... та й кінець... І делікатно, і поштительно! А тепер?.. Ех, гріхи наші, гріхи! Отаким шелихвісткам, як ота Аннушка, припоручають тепер до рук панське добро! Господиня, значиться! Так би й зацідив! (Дивиться у кухлик). А сметанка яка? Хіба така при покойному панові була? Хоч ножа стромляй! А то! (Нахильцем п'є).
Аннушка (зазира в одчинене вікно). Чаго ви до сьох пор самовара не даєтьо? Бариня сердяться!
Харлампій. Ти ще мені, смердюча, приказувати будеш? Геть, поки ціла!
Аннушка. Што ви себе воображеніє взяли! Скажите, пожалуйста! А зливки для чого випили?
Харлампій. Хто випив?
Аннушка. Нехто!
Харлампій. Хто випив? (Наступає).
Аннушка. Хтокало!
Харлампій (яро). Бачила?
Аннушка. От тілько троньте, я такого шкандаля зделаю!
Харлампій. Так ти бачила?
Аннушка. Аж вуси все у зливках; гляньте! (Одступає до дверей).
Харлампій (змішавшись, утира рукавом). У-у! Смалена! Киш мені звідціля! (Іде в двері).
Аннушка (тіка на рундук). Ругателі!! Будете знать! Постойте, я вас всєх на чистую воду!
– І ви, паничу Михайло Іванович, почешетесь! У мене письмо од дядиньки: я його викрала... Будет і бариня знати! Проміняли меня на ту шльондру, - і я ж потешусь! Попануєш! Попануєш! Ух, печуть меня всі, та й я ж попеку!! (Побачивши паню з Михайлом, іде далі).
Анна Петрівна і Михайло.
Анна Петрівна виходить разом з Михайлом з парку, у неї в руках картонка.
Анна Петрівна. И не думай отнекиваться. В сенате серьезное дело; все наше состояние на волоске. Коли батько говорит, что нужно ехатіь, то уж верно нужно.
Михайло. Та я в ділах не знаюся!
Анна Петрівна. Ну, ну, не рисуйся! Сам дядя приглашает, - научит!..
40
– Найвищий шик, гарний тон (франц.).
Михайло (з досадою). Що вам за охота, мамо, зараз мене сватать? Та ще й вибираєте таких, що тільки плечима здвигнеш! Я з вами хотів би побалакати...
Анна Петрівна. Оставь, во-первых, свою хохлащину! Надоела...
Михайло. Дуже швидко.
Анна Петрівна. Это уж мое дело... Ты пойми, что дядя сам намекает в письме...
Михайло. Та яке ж мені діло до його превосходительства...
Анна Петрівна. Что?.. От такой блестящей карьеры отказываешься? Да ты в уме ли?
Михайло. Мамо, я хотів би побалакати...
Анна Петрівна. Отстань с твоим балаканням! Вы меня уморить хотите? Воспитывала, нежила, холила, чтоб хоть иметь утешение, видеть сина в блеске, гордиться им... и вот благодарность родителям - за их любовь, за то, что не жалели для вас ни здоровья, ни средств, потворствовали даже всяким прихотям хохлацким! Вот и утешение!
Михайло. Мама! Да выслушайте же меня!
Анна Петрівна. Оставь!! Твои вечные противоречия положат меня в могилу... Я женщина слабонервная, чувствительная; у меня уже начинается тик... Я знаю, откуда вся порча: ты заразился идеями этого пария! [41]
41
– Парія - безправний, зневажений.
Михайло. Не браните же мне хоть в глаза человека, который мне дорог!
Анна Петрівна. Дорог? Для вас всякая дрянь дороже матери!! Вы свою мать родную готовы променять на всякую сволочь! Молчите!.. Уж скоро добьете!
(Іде хутко на рундук).
Михайло сам.
Михайло. Ну й добалакався! Два місяці чекав случаю, годив, думав натрапити на щасливу хвилину, коли матір весела, - от тобі й натрапив! З нею, значить, - годі: цей проклятий дядьків лист усе попсував... Хіба до батька удатись? Просто і думок не зберу... у такі нетрі та болота зайшов, що з кожним кроком тільки грузнеш більше та глибше.
Михайло і Пашка.
Пашка (тихо підкрадаючись). То ви, Михайло Івановичу?
Михайло. Пашка! Чого ти?
Пашка. Вийдіть зараз до млина: там Катря дожидається.
Михайло. А що там?
Пашка. Як що? Цілий тиждень не бачили її, та й жалощів нема? Ви ж би подивились, що там у неї дома коїться. Мати знов занедужала; та то ще й слава богу: хоч не чує, що по селу дзвонять! І без того догадується вже, картає...
Михайло. А мені хіба легче? Он зараз з матір'ю мав яку бучу!
Пашка. Хіба довідались?
Михайло. Та ще ні... я ж оце збирався поговорити з мамою, попрохати... а тут до Петербурга притьмом кажуть їхати: пильне діло.
Пашка. Нещасна Катря! Невже ви її так кинете?
Михайло. Хто ж тобі каже, що кину? Я ж за неї і розпинаюсь тут!
Пашка. Хоч би ж навідували її, а то все рідче та рідче почали ходити, мов цураєтесь! Вона ж такі за вас муки прийма - господи! Мов з хреста знята!