Не судилось (панське болото)
Шрифт:
Михайло. Да, тяжело. Но что же делать?
Бєлохвостов. Взглянуть на вещи просто и вместо ада устроить маленький рай. Послушай меня, - я тебе говорю искренно: не делай необдуманного скачка, который бы сломал вам шеи! Первое дело, помни, что, женившись на ней, ты ее же сделаешь несчастною...
Михайло. Но, понимаешь, я ее люблю и должен венчаться...
Бєлохвостов. Это все пустое.
Михайло. Как пустое? Разбить чужое сердце?
Бєлохвостов. И сердца не разобьешь! Да давай пари, что если ее хорошо
Михайло (гаряче). Никогда, никогда в свете! Она меня страшно любит! Ты не знаешь ее - это поэтическая, глубокая натура!
Бєлохвостов. Не горячись; я огорчать тебя не желаю, а клянусь все-таки, что я прав.
Михайло. Как? Чтоб она променяла меня сразу на парубка?
Бєлохвостов. Так-таки променяет. И понятно - с ним она будет гораздо счастливее: и по развитию, и по всему сойдется... А прошлый роман с паничом, если он принес материальное довольство, не возму-тит их покоя, а будет служить лишь приятным воспоминанием. На селе тоже такой закон: заброшенная, нищая панская любовница - позор и мишень для всевозможных оскорблений, а обеспеченная, покровительствуемая любовница - сила, которой все кланяются!
Михайло. Не может быть! Чтобы она меня променяла? Чтобы успокоилась только приданым! Это ложь! Это было бы чудовищно!
Бєлохвостов. Тебя не переспоришь; но так или иначе, а все же мое предложение в обоих случаях полезно. Ты поезжай в Петербург; за Катрю я похлопочу сейчас у твоего батька, и даю слово, что он без пререканий обеспечит ее и мать отлично и даже возьмет под свое покровительство. А потом уже как знаешь...
Михайло. Неужели ты уломаешь батька, и он все даст, согласится без скандала? И ее тут никто не обидит без меня?
Бєлохвостов. Ручаюсь. Parole d'honneur, [55] что сию минуту улажу! Только матери - ни гугу; ведь женщина все испортит... нерви, понимаешь...
55
– Слово честі (франц.).
Михайло. А я матери хотел было признаться, а батьку и язык не поворачивался...
Бєлохвостов. Хорош бы ты был! Только скандал бы устроил! Нет, от матери - строжайший секрет.
Михайло. Так ты уладишь все?
Бєлохвостов. Да улажу же, верь!
Михайло (кидається на шию). Голубчик, друг мой! Как я тебе благодарен! Ты меня просто воскресил.
Бєлохвостов. Ну, рад, рад! (Обніма). А чтобы доказать не на словах, а на деле мою дружбу, - сейчас же устремлюсь к родителю твоему и прямо врасплох на абордаж! Ну, adieu. [56] (Жме руку й виходить).
56
– Прощай! (Франц.)
Михайло
Михайло (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти його Павло настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логічно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили... От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла, - бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки у батька вдалась справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як вихлопоче і уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону і часами, стуля руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не наплів, храни господи! (Ходить з тривогою і прислухається до дверей).
Михайло і Катря.
Катря йде з садка, нап'ята платком, бліда, стривожена.
Михайло (зуздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збіга хутко по сходах з рундука і мерщі до Котрі; одводить її на передкін). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?
Катря (припада). Скучила, занудилась, Михайло!
Михайло. Що ти здумала?
Катря. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають...
Михайло. Христа ради! Іди звідси!
Катря. Постой! Я щось мала тобі сказати...
Михайло. Що там? Кажи швидче!
Катря. Ох, не згадаю, - памороки забило.
Михайло. А! Боже мій!! Їди-бо, Катрусю, мерщі: застукають, - то ми пропали! (Відводить за рукав).
Катря. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, - вимучилась, так вимучилась!..
Михайло. Зарізать мене хочеш? Тікай-бо, серце, кажу, - я мерщі вибіжу за садок!
Катря. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку, - хоче вбити! (Хапає руками Михайла і не пуска). Не йди! Я за тим і прибігла! Він уб'є... страшний такий, очі горять...
Михайло. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька і матері цураюсь, а тут іще розбишака? В Сибір його!
Катря. Він не винен: така вже йому кара... Любить без душі, серця свого не переробе, божеволіє...
Михайло, О-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень ні вночі - і все через тебе...
Катря. Михайло! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу і тіло оддала... (Рида).
Михайло. Коли оддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, - мені твої сльози в печінках уже сидять!