Несподівана вакансія
Шрифт:
Спочатку до кімнати зайшов Ендрю, а вслід за ним — Пол. Ендрю побачив на моніторі герб пеґфордської ради і маму, яка так і сиділа, затуливши рот рукою. Ступаючи босими ногами по старенькому килиму, він відчував, ніби падає вниз у поламаному ліфті.
— Хтось, — почав Саймон, люто зиркаючи на синів, — розпатякав речі, про які я згадував тільки вдома.
Пол прийшов із підручником з хімії; він тримав його, як псалтир. Ендрю не зводив очей з батька, вдаючи збентеження і здивування.
— Хто з вас казав комусь, що в нас удома крадений комп’ютер? — запитав Саймон.
— Я не казав, — відповів Ендрю.
Пол тупо витріщився на тата, не знаючи, що відповісти.
Ендрю волів, щоб Пол нарешті щось сказав. Чого він так тягне?
— Ну? — зашипів на Пола Саймон.
— Я не думаю, що я…
— Ти не думаєш? Не думаєш, що комусь розказав?
— Ні, я не думаю, що комусь розка…
— Це вже цікаво, — урвав його Саймон, ходячи взад і вперед. — Цікаво.
Ляпасом Саймон вибив підручник хімії з рук Пола.
— А ти, гівнюк, візьми й подумай! — заревів він. — Думай давай, бля! Ти комусь казав, що в нас вдома крадений комп’ютер?!
— Не крадений, — сказав Пол. — Я нікому не казав… Я навіть не думаю, що взагалі комусь казав, що в нас новий комп’ютер.
— Ясно, — сказав Саймон. — То цю новину взяли зі стелі, так?
Він показав на монітор.
— Хтось, курва, це сказав! — гаркнув Саймон, — бо новина вже в довбаному інтернеті! І тепер мені ду-у-уже пощастить, якщо-я-втримаюся-на-своїй-посаді! — На кожному з шести останніх слів він лупив Пола по голові кулаком.
Пол захищався й ухилявся як тільки міг. Чорна рідина потекла йому з лівої ніздрі. У нього останнім часом кілька разів на тиждень йшла з носа кров.
— Ну, а ти? — верескнув Саймон на дружину, яка й досі сиділа, мов заморожена, за комп’ютером, вирячивши очі й затуляючи рота рукою, наче паранджею. — Може, це ти, йохарний бабай, розпускаєш плітки?
Рут опустила руку.
— Ні, Саю, — прошепотіла вона, — тобто я тільки Шерлі сказала, що в нас новий комп’ютер… але ж вона ніколи…
« Дурна ти жінко, яка ж ти, блін, дурепа, ну, якого ж ти хріна все це виляпала?»
— Що ти зробила? — тихо перепитав Саймон.
— Я сказала Шерлі, — промимрила Рут. — Але ж Саю, я не казала, що комп’ютер крадений. Я тільки сказала, що ти приніс його додому…
— Ну, йохарний бабай, тепер мені все ясно! — гаркнув Саймон. Він уже зривався на вереск. — Її довбаний син балотується — це ж ясно, як Божий день, що вона хоче накопати щось на мене!
— Але ж Саю, мені про це щойно сказала саме вона, а вона цього б не…
Він заїхав Рут в обличчя, саме так, як хотів зробити, коли вперше побачив її дурнуватий зляканий вираз. Її окуляри злетіли в повітря й розбилися об книжкову шафу. Він вдарив її ще раз, і вона завалилася на комп’ютерний стіл, яким так пишалася, адже купила його з першої своєї зарплати в південно-західній лікарні.
Ендрю прийняв рішення. Йому здалося, ніби він рухається в уповільненому кадрі: усе довкола стало холодним, в’язким і якимось нереальним.
— Не бий її! — крикнув Ендрю, розбороняючи батьків. — Не…
Його губа трісла від удару кулаком, і він упав на маму, що лежала пластом на клавіатурі. Саймон ударив ще раз, але цього разу кулак влучив Ендрю в руки, якими він прикрив обличчя. Ендрю зробив спробу встати з матері, що борсалася під ним, але Саймона засліпила лють, і він дубасив їх обох, куди тільки міг дістати кулаками…
— Не смій мені, йохарний бабай, вказувати, що я маю робити… не смій, гівнюк, бо обсерешся, прищаве чмо смердюче…
Ендрю опустився на коліна і спробував відповзти, але батько гепнув його ногою по ребрах. Ендрю чув, як Пол благає тата спинитись. Саймон знову замахнувся ногою на Ендрю, але той встиг ухилитися. Саймон з усього розмаху вдарився ногою об цегляну облямівку каміна і раптом сам завив з болю.
Ендрю відповз далі. Саймон устиг схопити його за ногу, стрибаючи на місці й проклинаючи все на світі своїм верескучим голосом. Рут упала в крісло й заридала, обхопивши голову руками. Ендрю звівся на ноги. Він відчув на губах смак власної крові.
— Хто завгодно міг розпатякати про той комп’ютер, — захекано мовив Ендрю, наготувавшись до наступного удару. Він неабияк посміливішав тепер, відколи почалася справжня бійка. Перед цим його лякало саме її очікування, коли в Саймона починала випинатися щелепа, а його голос тремтів від люті й жаги насильства. — Ти ж сам розповідав, як там побили охоронця. Хто завгодно міг про це розказати. Це не ми…
— Ану, не… гівнюк малий засраний… я, бляха, палець на нозі зламав! — Саймон здушено захрипів і впав у крісло, тримаючись за ногу. Здавалося, він очікував, що його почнуть жаліти.
Ендрю уявив, як бере рушницю і палить з неї Саймонові просто межи очі, дивлячись, як спотворюються риси батькового обличчя, а мізки розбризкуються по кімнаті.
— А в нашої Поліночки знову, блін, місячні! — заверещав Саймон на Пола, який намагався стримати кров, що крапала йому крізь пальці з носа. — Ану, злазь з килима! Злазь, курва, з килима, шмаркач малий!
Пол подріботів з кімнати. Ендрю притис до рота край Футболки, щоб менше пекло.
— А що з тими послугами за готівку? — ридаючи, спитала Рут, щока якої почервоніла від удару, а з підборіддя капали сльози. Ендрю було огидно бачити її такою жалюгідною й приниженою, але не менш огидно було розуміти, що вона сама в цьому винна, бо ж кожен ідіот міг побачити… — Там ідеться про послуги за готівку. Шерлі ж про це не знає, звідки їй знати? Це виклав хтось із твоєї роботи. Казала ж я тобі, Саю, казала, не треба було цим займатися, я через це завжди ночей недосипала…