Нетопир

Несбьо Ю

Террі прослизнув на ринг і сказав, що бій закінчено, хоча всі і так це зрозуміли. У шатрі як і раніше стояла несамовита тиша, якщо не зважати на цокіт каблуків жінки в білому, коли та вибігала геть. Спереду її плаття стало червоним, а на обличчі було те саме здивування, що й у Бобі.

Тувумба спробував підвести Бобі на ноги, але його помічники відтягли тіло. Почулися слабкі і нетривалі оплески, але коли Террі підняв угору руку Тувумби, вони потонули в свисті. Ендрю похитав головою.

— Значить, сьогодні багато хто поставив на місцевого бійця, — вирішив він. — Ідіоти! Ходімо, отримаємо виграш,

та треба перекинутися слівцем з цим бовдуром Муррі.

— Робіне! Ти, недоумок! За тобою в’язниця плаче!

Робін Тувумба на прізвисько Муррі, що притискав до одного ока хусточку з льодом, розплився в посмішці.

— Туко! Я чув твій голос. Що, знову потягло на азартні ігри? — неголосно запитав він. Любить, щоб до нього прислухалися, відразу ж вирішив Харрі. Голос був приємний і м’який і, здавалося, не міг належати боксерові, який щойно зламав носа людині, удвічі більшій за нього.

Ендрю підшморгнув носом:

— Азартні ігри, кажеш? Добре, якщо я тепер можу дозволити собі ставити на хлопців Чайверса. Та й то не напевно. Так і жди, що який-небудь білий відморозок тебе обдурить. Що тоді? — Харрі кашлянув. — А, до речі, Робіне, привітайся з моїм другом. Його звуть Харрі Ховлі. Харрі, це Робін Тувумба, наймерзенніший і найнебезпечніший маніяк у Квінсленді.

Вони поручкалися, і Харрі здалося, ніби його руку прищикнули дверима. Простогнав формальне «Як ся маєш?» і дістав у відповідь «Пречудово, друзяко, а як у тебе?» і білозубу посмішку.

— Краще не буває. — Харрі потер руку. Ця австралійська манера вітатися зажене його в могилу. А у відповідь, за словами Ендрю, має лунати щира і бурхлива радість. Мляве «дякую, нічого» сприймалося тут як образа.

Тувумба кивком показав на Ендрю:

— До речі, друже, Тука говорив, що він свого часу сам боксував у команді Джима Чайверса?

— От саме цього я не знав про… е-е, Тука. Він увесь — самі загадки.

— Тука? — розсміявся Тувумба. — Та він увесь — самі відгадки. Сам тобі все розповідає, тільки треба вміти чути. Але він, звичайно, не сказав, що з команди його попросили піти тому, що він був дуже небезпечний? Туко, скільки у тебе на совісті зламаних вилиць, носів і щелеп? Він довго був кращим боксером в Новому Південному Уельсі. Та от лихо — зовсім не вмів себе контролювати, ну ніскілечки. Врешті-решт якось відправив у нокаут суддю за те, що той, на думку Туки, зарано присудив йому перемогу! Оце галабурдник так галабурдник! Його дискваліфікували на два роки.

— На три з половиною, — усміхнувся Ендрю. Вочевидь, йому подобалося слухати, як інші розповідають про його боксерську кар’єру. — Хлопець був ще той дурбас, повір. Я лише збив його з ніг, а кістки він собі сам усі перетрощив.

Тувумба й Ендрю розреготалися.

— Коли я боксував, Робін ще пішки під стіл ходив. Отож переповідає все з моїх слів, — сказав Кенсинґтон Харрі. — Коли вдавалося викроїти час, я працював з важкими дітьми — був серед них і Робін. Я пояснював, як важливо вміти себе контролювати. Для науки наплів їм кілька страшилок про самого себе. Але Робін усе зрозумів неправильно і вирішив піти моїми слідами.

Тувумба посерйознішав.

— Ми нормальні, славні хлопці, Харрі. Зазвичай даємо їм погратися, перш ніж врізати раз-другий, щоб не задавалися,

розумієш? Але цей хлопець умів битися! Такі типи дістають те, на що заслужили.

Двері прочинилися.

— Хай тобі дідько, Тувумба! Наче у нас до цього бракувало проблем! Ні, конче треба зламати ніс зятеві шефа місцевої поліції! — пробурчав Террі-ведучий і з підкресленою незадоволеністю голосно сплюнув.

— Просто рефлекс, шефе, — сказав Тувумба, дивлячись на жирний бурий плювок. — Таке більше не повториться. — Він непомітно підморгнув Ендрю.

Обнявшись наостанок з Ендрю, Тувумба попрощався з Харрі невідомою мовою, і норвежець поквапився дружньо поплескати його по плечу, щоб уникнути потиску руки.

— Якою мовою ви говорили під кінець? — запитав Харрі, коли вони сіли в автомобіль.

— А, це! Креольська, суміш англійської і слів аборигенів. Нею говорять багато аборигенів по всій країні. Як тобі бокс?

Харрі зітнув плечима:

— Цікаво було поглянути, як ти заробляєш гроші, але зараз ми могли б уже дістатися до Німбіна.

— Якби ми не поїхали сюди, то сьогодні увечері тебе б не було в Сіднеї, — відповів Ендрю. — Таким жінкам так просто побачення не призначають. Може, потім вона стане тобі за жінку і народить тобі маленьких Ховлі?

Обоє посміхнулись. За склом на тлі призахідного неба пропливали мимо дерева і маленькі будиночки.

Засвітла до Сіднея вони не встигли, але телевежа посеред міста освітлювала вулиці, немов величезна лампа. Ендрю зупинився біля лагуни Серкулар, неподалік Оперного театру. У світлі фар дриґався маленький нетопир. Ендрю запалив сигару. Харрі зрозумів, що виходити з машини не слід.

— Нетопир у аборигенів — символ смерті. Знав?

Харрі цього не знав.

— Уяви собі населене місце, на сорок тисяч років одрізане од усього світу. Тобто в цьому місці не знали ні іудаїзму, ні християнства, ні ісламу, тому що між цим місцем і найближчим континентом — ціле море. А картина сотворіння світу у місцевих жителів виглядає так. Першою людиною був Бір-рок-бурн. Його виліпив Байме, «несотворенний», який був початком усього і любив усіх своїх створінь і піклувався про них. Коротше, цей Байме — хлопець хоч куди, і друзі звали його Великий Батьківський Дух. І коли Байме створив Бір-рок-бурну і його дружині непогані загалом умови для життя, він показав на дерево ярран, де був борть із бджолами.

«Можете їсти все, що захочете, на землі, дарованій вам, але це дерево — моє, — попередив він їх. — Тому не їжте з нього, інакше вам і нащадкам вашим дістанеться на горіхи». — Ну, щось подібне. Хай там як, одного дня, коли Біррок-бурн пішов назбирати хмизу, його дружина підійшла до дерева ярран. Спочатку вона злякалася, побачивши перед собою високе священне дерево, і хотіла щодуху тікати від нього, але навколо було стільки хмизу, що вона мимоволі затрималася. Крім того, про хмиз Байме нічого не говорив. Збираючи хмиззя, вона почула над собою тихе дзижчання, підвела голову і побачила борть і мед, який стікав з бортя по стовбуру дерева. До цього вона куштувала мед лише раз, а тут його було страх як багато. На липких жовтих краплях блищало сонце, і Бір-рок-бурнова дружина врешті-решт не встояла і полізла на дерево.