Нетопир
Шрифт:
Абориген дістав з-під куртки пляшку соку, запропонував Харрі, відпив сам і з задоволеним виглядом закрутив кришку. Куртка була розстебнута, і Харрі побачив на грудях татуювання. Над великим хрестом було написано: «Джері».
— Гарні у тебе татуювання, Джозефе. А хто такий Джері?
— Джері — мій син. Син. Йому чотири роки. — Джозеф розчепірив пальці і спробував відлічити чотири.
— Я зрозумів. Чотири. А де Джері зараз?
— Вдома, — Джозеф махнув рукою у напрямі домівки. — Вдома з мамою.
— Знаєш, Джозефе, я шукаю одну людину. Її звуть Хантер Робінсон.
— Так, так. Він прийде, — відповів Джозеф і потер ніс, ніби гадав, що Харрі не розуміє очевидного. — Просто зачекай. Він прийде.
Харрі знизав плечима. Звичайно, твердження Джозефа не заслуговувало на особливу довіру, але більше робити було нічого, і він простягнув Джозефу ще одну сигарету. Вони сиділи на лавці, а темрява ставала все глибшою і під кінець зробилася майже відчуваною на дотик.
Віддалік забамкав церковний дзвін. Харрі запалив восьму сигарету і затягнувся. Востаннє, коли він ходив у кіно з Сеструнчиком, вона сказала, що йому треба кинути курити. Того разу вони дивилися фільм «Робін Гуд — принц злодіїв» з найгіршим акторським складом, який Харрі міг пригадати. Гірше тільки — в «Plan 9 From Outer Space». [52] Але Сеструнчика не обурювало, що Робін Гуд у виконанні Кевіна Костнера відповідає шерифові Ноттінґемському чистісінькою американською. Сеструнчика взагалі мало що обурювало, зате вона верещала від захвату, коли Костнер зробив лад у Шервудському лісі, і плакала від радості, коли Робін і леді Маріана врешті-решт знайшли одне одного.
52
«План 9 з відкритого космосу» (англ.).
Потім вони пішли в кафе, і він купив їй кави. Вона розповіла йому, як добре їй живеться на новій квартирі в Согне. Але двоє людей, які живуть по сусідству, — «зовсім на голову того». І ще сказала, що Харрі мусить кинути курити.
— Ернст говорить, це небезпечно, — сказала Сеструнчик. — Від цього можна вмерти.
— Хто такий Ернст? — запитав Харрі, але вона тільки захихикала у відповідь. Потім знову стала серйозною:
— Ти не куритимеш, Харальде. І не помреш, зрозумів?
Це звертання «Харальде» і слівце «зрозумів?» вона перейняла від мами.
При хрещенні батько наполіг, аби синові дали ім’я Харрі. Батько, Фредрік Холе, який зазвичай у всьому догоджав дружині, раптом підніс голос і заявив, що хоче назвати хлопчика на честь діда, який був моряком і, з усього, хорошою людиною. Мати довго не сперечалася і погодилася, про що потім гірко шкодувала.
— Хто-небудь коли-небудь чув про якого-небудь Харрі, який чого-небудь доскочив? — говорила вона. Коли батько хотів її піддражнити, він цитував її фрази з величезною кількістю «небудь».
І мати стала звати його Харальдом, на честь свого
А тепер Харрі сидів і уявляв, як тютюновий дим звиває звої в його тілі. Як величезний змій. Буббур.
Джозеф здригнувся і прокинувся.
— Мої предки були люди-ворони — crow people, — без передмов сказав він і випростався. — Вміли літати. — Здавалося, сон збадьорив його. Він потер обличчя обома руками. — Добре це — літати. У тебе є десятка?
У Харрі була лише двадцятидоларова купюра.
— Здорово, — сказав Джозеф і вихопив її.
Напевно, це було лише хвилинне прояснення, тому що хмари знову почали затягувати Джозефів мозок — він щось забурмотів незрозумілою мовою, що нагадувала ту, якою Ендрю говорив з Тувумбою. Як її там? Креольська? І ось уже голова п’яного аборигена знову похилилась на груди.
Харрі вирішив, що докурить цю сигарету й піде, але тут з’явився Робертсон. Харрі сподівався побачити його в пальті — звичайному одязі ексгібіціоніста. Але на Робертсоні були джинси і біла футболка. Він йшов, розглядаючись на всі боки і ніби пританцьовував у такт беззвучній пісні. На Харрі він не звертав уваги, аж поки дійшов до лавок, але побачивши його, змінився на виду.
— Добрий вечір, Робертсоне. А ми вас шукаємо. Сідайте.
Робертсон оглянувся довкола і несміливо зробив крок до лавки. Здавалося, найбільше йому зараз хочеться втекти. Але він зітхнув і сів.
— Я розповів усе, що знаю, — почав він. — Чому ви мене мучите?
— Тому що довідалися, що раніше ви мучили інших.
— Я? Та ніколи!
Харрі поглянув на нього. Робертсон був дуже неприємною людиною, але попри все бажання Харрі не йняв віри, що перед ним — серійний убивця. І усвідомлення того, як багато часу витрачено даремно, доводило Харрі до сказу.
— Ви знаєте, скільки дівчат через вас не можуть спати ночами? — Харрі постарався вкласти у свій голос якомога більше презирства. — Ті, що не можуть забути про рукоблудника, який подумки ґвалтує їх? Як міцно ви засіли у них у пам’яті, змушуючи знову переживати страх і приниження?
Робертсон видушив із себе сміх:
— Це все, констеблю? Може, я викликав у когось відразу до статевого життя? А тим, кого я травмував, довелося все життя вживати пігулки? До речі, рекомендую підлікуватися вашому дружбану. Який сказав, що мене посадять на шість років, якщо я не дам вам, паршивцям, свідчень. Але тепер я проконсультувався з адвокатом, і він сказав, що поговорить з вашим начальником. Тож не раджу напускати туману.
— Можна обійтися і без цього. — Харрі відчував, що йому не дається роль прямолінійного поліцейського, в якій Ендрю почувався як риба у воді. — Або ви відповідаєте на мої питання тут і зараз, або…