Нейтрино залишається в серці
Шрифт:
— Ви, молодий чоловіче, справжній сучасник. Ми його шукаємо, а він ходить з нами. Навіть смішно! Навіть якось дивно, коли подумати глибше. Чудові ви маєте властивості —про все маєте свою думку. Це надзвичайна властивість. Коли ви передасте свій характер роботові, він там, на іншій плянеті. найкраще продемонструє нашого сучасника. А ви що на це скажете?
Що я міг сказати? Мене все це надто схвилювало, і, коли по правді признатися, я ще не спромігся усвідомити й зрозуміти своє становище. Мене долав смуток. Смуток закоханого, який не знає, що ж трапилося з нею, з дівчиною, яка схожа на нейтрино. З моєю мрією і радістю моєю.
— А чи
На моє запитання не відповіли. Воно було недоречним. Не треба було запитувати.
Прюст почав:
— Але нам потрібна ще дівчина. Я не буду обґрунтовувати свою пропозицію, а просто скажу: хай еталоном для робота буде Інна Карась. Ви якої думки?
Це запитання він адресував мені. Він дещо розумів, Прюст. Він знав, чому мене долає смуток.
— Звичайно, Інка. Вона працює і вчиться. І мені здається, що цілком може стати вихователькою робота. Крім того, у неї чарівний характер.
— Звідки це вам відомо? — запитав не без іронії Карась.
Я розгубився. Справді, кому краще відомо — мені чи батькові, який характер у Інки.
— Цей юнак, — повів Прюст, — вміє давати точні характеристики людям.
Спасибі генієві. Він мене витяг з безодні. Що б я відповів батькові, коли я сам не знаю нічого про таємниці дівочої душі. Що б я сказав йому?
— Ні. Я не згодний. Ви забули про Чубарика. Ви про нього забули. Він же член комісії. Він завтра подзвонить у район і скаже, що в нас тут сімейственість і що я свою дочку хочу надіслати на Ікс. Ні, ні.
— Вам не доведеться мати справу з Чубариком, — сказав я, — ми з Прюстом справимося з ним. Тут просто треба сказати, що ми керуємося виключно принципом економії коштів. Навіщо вам брати ще одну штатну одиницю? Навіщо, коли все можна зробити своїми силами.
— Ні, коли ви вилізете на цього коника, то Чубарик складе зброю. Завтра зранку Інка прийде до вас.
На ґанку ми попрощалися з Карасем. Він жартома сказав:
— А знаєте, я б хотів бути вихователем робота. Уявіть, його мозок житиме двісті років. Мене б давно не стало, але моя частка, мої звички, мій характер житимуть. Цікаво, правда? — Карась поглянув на схід і додав: —Он бачите, червона зірка. Трохи праворуч від неї —голуба. А десь там біля неї сузір’я Лебедя. Туди полетять наші роботи. Полетите ви, — поклав мені руку на плече Карась. — Заздрю!
Карась пішов.
Я дивився праворуч від голубої зірки. Я не бачив там Лебедя. Але я не заспокоюся, поки не побачу тієї плянети, на якій житиму. Ну, нехай не я. Згоден. Не я. Але моя душа.
— Ви щасливі, Вадиме? — запитав Прюст.
— Так. Це навіть важко зрозуміти. Я ще не усвідомив, як усе відбудеться. Я ще не відчув і не пережив того, що тільки-но сталося. По суті, кожна людина безсмертна. Правда?
Прюст мовчав. Я чекав підтвердження своєї думки.
— Дуже просто все відбувається. Мої далекі пращури жили тисячу, а може, двісті тисяч років тому. А ті, кому я буду таким самим пращуром, житимуть, може, ще й мільйон років. Так?
Прюст мовчав. Він крутив мого ґудзика і мовчав.
Коли ми повернулися до кімнати, Прюст сказав:
— Чудово! Все буде чудово, юначе. Ви житимете двісті років.
14. Я на плянеті Ікс
Як повільно іноді сходить сонце. Я стою на ґанку, мружу очі і дивлюся на нього. А воно ледве-ледве повзе. Йому б сьогодні слід прокинутися раніше. Набагато раніше І освітити шлях Інці. Адже вона прийде до нас.
Минулої ночі я майже не спав. Я думав. Думав, чи може мені все те приснилося? Мине якийсь час, і я полечу на невідому людям плянету Ікс. Власне, коли говорити точніше — не я полечу, полетить мій образ в особі робота. Моя свідомість, мій характер, моя душа. Душа? А що це таке, душа? Мені не хотілося зараз шукати відповідь на таке запитання. Та, мабуть, і знайти її не легко. Але душа є, коли про неї так часто говорять. Щось таке подібне до душі є.
Отже, я полечу. Це навіть уявити важко. Політ триватиме щось біля сотні років. Я побачу зблизька інші зірки та плянети. А що ж являє собою плянета Ікс? Там є життя. Звідти надійшли радіосигнали на Землю. Припустімо, що це так. Але ж ті сиґнали ніхто не розшифрував. Що там таке переказують іксияни на Землю? Може, вони запитують, чи ви там живете, люди, чи, може, у вас там нічого немає і вам, бідолашним, досі невідомо, що таке радіо? По-всякому можуть там думати — на Іксі —про нашу Землю. Їхні вчені можуть доводити, що ніякого життя на Землі немає. Адже пересічна середня температура на більшій частині Землі —мінусова. Як же там жити? Там можна тільки в гокей грати та на лижвах змагатися. Або, наприклад, поглянуть вони на наші ріки. Їхні спектрографи покажуть, що по тих річках тече не вода, а суміш нафти, аміяку, сірки. Яке там життя? А річки ж впадать у моря. Отже, і в морях та океанах усе вже давно загинуло. Можуть вони подумати, що досі не закінчився геологічний розвиток земної кори, адже вони, іксияни, зареєстрували атомні вибухи і викидання радіоактивних речовин в атмосферу. Коли б на Землі були розумні істоти, то навряд чи вони допустили б щось подібне. Немає там життя, гадають іксияни. Не може воно там триматися. І ще вони подумають, що там досі утворюються на суші нові моря. То, мабуть, проходить процес первісного народження структур плянети. Можуть вони таке подумати про нашу Землю? Звичайно, можуть. Усякі в них є учені. Є такі, що вірять, а є такі, що з ними сперечаються та вигадують різні теорії і гіпотези. А потім пишуть і захищають дисертації.
І ось я з’явлюся до тих учених і скажу їм: «Здоровенькі були! Я прибув до вас із Землі. Ви туди надсилали свої сиґнали, от я й прибув на ваше запрошення». Тоді ті, що були за життя на Землі, мене привітають, а ті, що були проти, не повірять і почнуть мене допитувати та мучити. Правда, їм не дуже доведеться старатися. Адже вони вже захистили свої дисертації і переконливо довели, що ніякого життя на маленькій плянеті Земля немає. У них тепер не заберуть назад кандидатських звань і зарплатню їм не зменшать.
Взагалі, треба бути готовим до всього. Може, наприклад, якийсь учений чи якийсь начальник запитає мене, а хто там у вас сьогодні найвідоміший чоловік на Землі, кого там у вас найбільше знають, про кого найбільше балакають? Що відповісти на таке запитання? Можна відповісти правду. Сказати можна, що найбільш відомими є в нас на Землі поет Євтушенко, футболісти Пеле та Яшин, боксер Попенченко та стрибун Брумель. Раніше, звичайно, було трохи інакше. Раніше в нас багато говорили про відомих учених, артистів, художників та письменників. А тепер становище різко змінилося. Тепер весь світ занепокоєний, коли Пеле схуднув на півкіло, Яшин дістав травму, а Брумель поламав ногу.