Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
— Ось ми й у Багдаді, Джульєта, — сказав капітан Матео.
Марко посміхнувся.
БЛАКИТНА БІРЮЗА
У Багдаді всюди поміж густих садків виднілись руїни. Розкішний каліфський палац із баштою, в якій колись зберігалися золоті й срібні скарби, лежав в уламках. Мури навколо міста були здебільшого розвалені, а рови замулені. І тільки білі мечеті, стрункі й прекрасні, стояли незаймані посеред будинків. З мінаретів лунали протяжні вигуки: «Ля ілла іль аллах…» Магометани
Місто вже звикло до чужих володарів. Та й чужинці почували себе в будинках багатіїв куди затишніше, аніж в сідлах коней і в своїх наметах. Вони вже були не такими, як їхні діди та батьки за часів Чингісхана — безстрашними воїнами-кочівниками, ім'я яких наводило жах на весь світ. Та у них ще вистачало сили для того, щоб тримати в покорі завойовані країни.
Багдад поволі оживав після страшного нападу і знову ставав великим торговельним центром.
З Хоросана й Кірмана сюди привозили надзвичайної краси бірюзу. Ніколо й Мафіо Поло вирішили придбати цих сяючих блакиттю коштовних каменів, які високо цінувались у країнах Сходу. Їм приписували таємничу силу. Говорили, що досить мати бірюзовий камінь з Нішапура, так званий Абу Ішакі, на грудях, щоб захистити себе від усіх нещасть. Цей камінь мав гострозорість людського ока, забезпечував перемогу над ворогом і прихильність принців.
Так говорилось в одному з старовинних Нішапурських рукописів.
Ніколо, Мафіо й Марко Поло йшли гомінкою базарною вулицею. Марко гостріше за батька й Мафіо Поло відчував чарівність цього чужого і водночас уже близького його серцю життя. Він ладен був зупинятися на кожному кроці. Але час квапив. Незабаром вони вийшли на вуличку, де було менше шуму й метушні. Перед крамничками на сонці сиділи індійці, які обмінювали гроші різних країн. Біля них стояли найрізноманітніші маленькі ваги.
З майстерень ювелірів доносилось тихеньке постукування молоточків. Якийсь літній ювелір підкликав до себе венеціанців і поцікавився, чого вони бажають. Почувши, що вони розшукують бірюзу, майстер жваво запросив їх до своєї крамниці, всіляко розхвалюючи при цьому свої товари.
Оглядаючи клієнтів і розмірковуючи, чи не можна їх обдурити, він повів їх у маленьку кімнатку. Тут у нього зберігалися камінці, які він протягом кількох днів потримав у глиняному кухлі з водою, від чого вони потемніли і набули вигляду найкращої бірюзи. Але за кілька тижнів камінці знову посвітліють і втратять весь свій блиск. Тоді вони стануть не дорожчими за гравій, яким усипано береги річок.
У маленькій кімнатці зберігалась приємна прохолода. Крізь заґратоване вікно падало сонячне світло. Ювелір дістав із шафи гаманець і висипав на стіл коштовні камені. Побачивши їх, Марко ледве не скрикнув від захоплення. Прекрасні камені заблищали на сонці.
Ювелір клявся усіма святими, що це — найсправжнісінька і найкраща бірюза з Нішапура.
— Ви тільки погляньте, панове, — вигукнув він, — хіба ці камені не блискучіші від зірок? — Він по-змовницькому притишив голос: — Вельмишановні панове, повірте мені, що вам випало щастя! Таких каменів не було з часів царя Соломона. — Він перейшов на таємничий шепіт: — Тільки я прошу: не видавайте мене. Оці камінці, які ви бачите перед собою, прикрашали колись скарбницю каліфа. Мені продав їх один татарський князь. — Торговець узяв у руку кілька каменів і
Брати слухали ювеліра з байдужим виразом на обличчях. Мафіо відшукав найбільший камінь, зважив його в руці, потім підігрів трохи над жаровнею і понюхав.
— Деякі торговці, — сказав він Марко, — інколи підсовують замість бірюзи підфарбовану слонову кістку. Фальшива бірюза легша і пахне кісткою, коли її підігріти.
Ювелір сплеснув руками і, заприсягаючись, що він найчесніший торговець у світі, висипав камені назад в гаманець і натомість дістав з шафи інший.
Ніколо Поло ледь посміхнувся братові й синові. Торговець висипав на стіл камені з другого гаманця. Не звертаючи уваги на палкі запевнення хитрого торговця, Ніколо Поло уважно оглянув бірюзу. Тепер уже не було сумніву, що це справжні коштовні камені: вони горіли блакитним вогнем, не мали й сліду зеленого відблиску і добре витримали випробування над жаровнею.
Торгувались недовго — за півгодини справу було покінчено. Ювелір-сказав, що він на цьому не заробив жодного діршема, і венеціанцям довелося дати йому ще кілька дрібних монет. Брати Поло поклали камінці в невеличкий ящичок з пальмового дерева і запечатали його своєю купецькою печаткою. Через місяць, перед тим як від'їздити, Ніколо і Мафіо мали зайти до ювеліра і забрати коштовності, заплативши решту грошей.
По дорозі в караван-сарай братів наздогнав Хасан-бек. Привітавшись, він поцікавився їхніми справами. Ніколо й Мафіо Поло зустріли його стримано. Хасан-бек був сьогодні балакучіший, ніж завжди, не такий похмурий. Однак відчуваючи, що його присутність не дуже до серця венеціанцям, він попрощався з ними, сказавши, що має піти ще на кінський базар підшукати собі доброго скакуна.
Ніколо Поло, дивлячись йому вслід, задумливо промовив:
— Не подобається він мені. У мене таке передчуття, ніби він готує проти нас щось недобре. Чому це його раптом зацікавили наші справи?
— Бувають такі самітники, — сказав Мафіо. — Нелегко їм доводиться в житті.
— Вчора прийшло троє чоловіків з Ормуської рівнини, — сказав Ніколо. — Тільки їм і вдалося врятуватися. На них напали розбійники з гір, про яких кажуть, ніби вони знають магію і володіють диявольським мистецтвом. Коли вони напали на караван, враз стало темно: торговці перестали бачити один одного.
— Ну, що ж, — посміхнувся Мафіо Поло, — а ми, почепимо собі на шию Абу Ішакі.
— Краще дістанемо собі добру зброю! — мовив Ніколо.
Мафіо теж посерйознішав.
— Ти маєш рацію, — сказав він. — Треба бути пильним. У Хасан-бека фанатичні, похмурі очі асанінця. До того ж він ненавидить татар. Однак це ще не значить, що Хасан-бек обов'язково повинен бути спільником розбійників.
Марко уважно прислухався до розмови старших. Його співчуття до Хасан-бека поступилось місцем недовір'ю. Тепер хлопець вирішив уважно стежити за ним. Він задоволено відзначив, що їхня мандрівка ставала небезпечною. А хіба він подався в дорогу не для того, щоб зазнати пригод?