Незвичайні пригоди Марко Поло

Мейнк Віллі

— Я не розумію, дядьку, — звернувся хлопець до Мафіо Поло, — що значать ваші слова: фанатичні, похмурі очі асанінця.

— Повернемось у караван-сарай, і я розповім тобі історію про Старого з гори. Тоді ти все зрозумієш.

— То розкажіть зараз, — попросив Марко.

— Як тобі не терпиться, — посміхнувся Ніколо.

— Поїмо й про все дізнаєшся, — пообіцяв Мафіо.

За глиняним муром стояло вкрите цвітом абрикосове дерево. Повітря було по-весняному ніжне. Теплі сонячні промені пробуджували до життя молоді паростки. На деревах та кущах несміливо розпукувалися квіти.

На подвір'ї

караван-сарая було тихо. Купці сховалися в своїх вистелених килимами й шерстяними матами кімнатках і відсипали там освячену богом обідню. годину. Їхні вікна були завішені від сонця.

Марко нагадав дядькові про його обіцянку. Разом з Ніколо та капітаном Матео вони пішли в садок. Слуга приніс їм шерстяні мати, і вони посідали на них, підібгавши, за персидським звичаєм, під себе ноги.

— Я чув історію про Старого з гори від багатьох людей, — почав Мафіо Поло. — Слухайте, що вони мені розповідали. Багато років тому в Єгипті виникла магометанська секта, яка сповідувала вчення ісмаїлітів [15] . Її члени мали таємні зв'язки з багатьма країнами. Хасан бен-Алі заснував у Персії ісмаїлітську секту асанінців, яка невдовзі набула великої сили. Завдяки хитрощам, підкупам і зраді він зумів прибрати до своїх рук численні замки і фортеці на півночі Персії. Жив він постійно у неприступній гірській фортеці Аламут. Члени секти обожнювали його, як святого, і називали Старим з гори. Його веління виконували беззаперечно.

15

Ісмаїліти — члени мусульманської шіїтської секти, яка виникла у VIII столітті на Близькому Сході. Спочатку секта відображала настрої селянства, міської бідноти і дрібного рицарства, але згодом характер її змінився. В наші часи керівники секти стали вірними слугами англійських та американських імперіалістів у країнах Сходу.

Наступники бен-Алі прагнули ще дужче піднести могутність свого ордену.

Володар асанінців Рокнеддін звелів закласти в прекрасній, оточеній горами долині розкішний сад, де б росли квіти і чудові плоди. На терасах було споруджено найрізноманітнішої форми палаци, увінчані золотими дахами, багато оздоблені картинами та блискучими шовковими тканинами. Перед палацами переливалися райдугою чисті, як кришталь, водограї. В облямованих у мармур берегах через сад протікали струмки вина, молока і меду. В палацах жили найкрасивіші дівчата. Вони грали на різноманітних інструментах і танцювали на всіяних квітами лугах. Жінки, які наглядали за ними, ховались у потаємних кімнатах.

Князь недарма заклав цей чарівний сад. Адже мусульманська релігія вчить, що віруючі, які суворо дотримуються заповідей Магомета, потрапляють у рай. І ось Рокнеддін вирішив поширити чутку про те, що він теж і пророком і що йому дано силу відкривати перед своїми прихильниками райські ворота. Він збудував біля входу в долину неприступну фортецю, в яку можна було потрапити лише таємним ходом. При дворі володаря жило чимало юнаків від дванадцяти до двадцяти років, котрі своєю мужністю і відчайдушністю виділялися серед жителів навколишніх гір. Цілими днями він розповідав їм про пророка і про свою власну могутність, яка здатна навіть відчинити ворота раю.

Потім десятьом або дванадцятьом хлопцям давали напій, від якого вони поринали в глибокий сон, і після цього їх переносили в сад, у різні кімнати палаців. Коли вони прокидались, навколишня пишнота до безтями вражала їх. Молодих асанінців звеселяли красиві дівчата,

котрі співали й награвали їм, пригощали їх найсмачнішими стравами і найчудовішими винами. Потрапивши поміж молочні та медові річки, юнаки проникалися вірою в те, що вони в раю. Залишати це місце їм, звичайно, аж ніяк не хотілося.

Через чотири-п'ять днів їх знову присипляли і виносили з саду. Після цього володар закликав їх до себе і питав: «Де ви були, сміливі мої брати?»

Юнаки відповідали: «Милістю вашої високості — в раю». І потім у присутності всіх придворних, які з заздрісним подивом слухали їх, вони розповідали про свої незвичайні пригоди.

Тоді Рокнеддін говорив їм: «Пророк нас вчить, що той, хто захищає свого володаря, потрапить до раю. Така щаслива доля чекає й вас, якщо ви збережете вірність моїм заповідям і будете слухняно виконувати мої накази».

Нестримний запал проймав юнаків. Виконати наказ свого пана було тепер для них справжнім щастям. Кожен прагнув віддати своє життя, услуговуючи йому.

Терор асанінців відчули на собі народи всіх навколишніх країн. Підступна смерть чекала кожного, навіть наймогутнішого правителя, котрий би зважився викликати невдоволення Старого з гір.

Коли татари просунулись далеко на захід і захопили й землю асанінців, хан Улагу, брат великого хана Менке, дізнався про жахливі вчинки Рокнеддіна. Йому стало відомо, що асанінський князь грабував усіх, хто тільки проїжджав через його країну. 1256 року хан Улагу послав одну з своїх армій на облогу фортеці жорстокого володаря. Одначе фортеця була так укріплена, що татари не могли взяти її протягом трьох років. Нарешті голод змусив Рокнеддіна здатися в полон. Фортецю було «зруйновано і райський сад знищено.

Закованого в кайдани Рокнеддіна мали привезти до великого хана Менке в його резиденцію Кара-Корум, але на Гіоні [16] його було вбито.

Татари жорстоко помстилися за злочини асанінців. Великий хан Менке наказав знищити усю їхню секту разом з жінками й дітьми. Врятуватися вдалося лише небагатьом.

Мафіо Поло замовк. Марко задумливо дивився на квітку, що, зігріта весняним сонцем, розправляла свої пелюстки.

— Піду погляну на Джульєту, — сказав капітан Матео. — Не можна довіряти конюхам.

16

Гіон — річка біля Єрусалима.

Він встав і пішов садом. Марко бачив, як він відчинив вузеньку хвіртку і зник на подвір'ї.

— Тепер ти розумієш, що я мав на увазі, коли говорив про похмурі, фанатичні очі асанінця? — сказав Мафіо Поло.

— Так, тепер розумію. І ви думаєте, що Хасан-бек… — Юнак згадав нічну розмову і додав: — Хаджі-Мухаммед розповів мені біля водограю, що татари знищили дім Хасан-бека, пограбували його майно і вбили сім'ю.

— Можливо, що ми й несправедливі до нього, — сказав Мафіо.

— Але краще бути пильними, — мовив Ніколо.

ЗУСТРІЧ З КАРАУНАСЦЯМИ

Капітан Матео їхав у кінці каравану. На боці в нього висів великий меч. Дорога круто піднімалася вгору. З пальмових гаїв струмувала спека, що збиралася там протягом дня. Небо було схоже на величезний, розжарений сонцем бронзовий дзвін.

— Та скінчиться ж це коли-небудь! — говорив Матео. — Поглянь, Джульєта, коли ми виїдемо на оту гірку, перед нами засяє море. І одразу ж стане прохолодніше.