Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
— Мені, синку, потрібні дукати, — пробурмотів він у відповідь.
Почувши, що венеціанці повернулися з міста, Матео покликав до себе Марко.
— Що трапилось, Матео? Ви такі стурбовані…
— Сядь-но, сину мій. Що це за країна! А в моєму гаманці всього-на-всього сто нещасних дукатів. — Матео запитливо глянув на Марко.
— Вам потрібні гроші? — спитав Марко. — Скажіть лиш, скільки вам потрібно, Матео.
— Сто нещасних дукатів! І за ці гроші ти можеш купити живе людське серце… Вона худенька, як кізка. — Матео
— Що сталося, Матео?
— Я не можу забути її очей. Такі очі бувають у білявих моряків — ясні, мов море. А худа вона, як кізка! — Матео співчутливо похитав головою і глянув на юнака: — Марко, ти повинен мені допомогти. Я хочу купити дівчину. Бо інакше отой сатана вб'є її Він править за неї сто двадцять дукатів. — Матео нахилився вперед. — Ми візьмемо її з собою. Чуєш? Яка їй буде користь з того, що я тільки викуплю її на волю? Вона одразу потрапить у руки іншому работорговцеві, і для неї знову почнеться все спочатку.
Марко схвильовано схопився з місця.
— Але ж нам зовсім не потрібні дівчата, — вигукнув він. — Нас чекають ще льодовикові гори й пустелі!
— То, значить, хай її забивають на смерть? — холодно спитав Матео.
Марко на мить замислився. Розум підказував йому: не дай умовити себе!
— Ніколи дівчина не витримає важкого шляху, — нерішуче мовив він.
— Ти гадаєш, що її принесли сюди в паланкіні? Що ж, не будемо більше говорити про це.
Марко вловив у голосі Матео відтінок зневаги і врешті зважився на рішуче слово.
— Гаразд, Матео, — твердо сказав він. — Я допоможу вам.
На обличчі Матео проступила колишня добродушна посмішка.
— Отак би й зразу, — вдоволено промовив він. — Що ж, тоді давай проведемо військову нараду. Як поставиться до цього твій батько? І Мафіо Поло?
— Батько не погодиться. Дядька я, можливо, умовлю.
— Тоді ми зробимо це несподівано для них, — задумливо мовив Матео.
Наступного ранку Матео й Марко подалися на базар, де продавали рабів. Ашіма, як і напередодні, сиділа на землі, бліда, з запалими щоками і мерзлякувато куталася в лахміття. Повітря було чисте й м'яке, листя на деревах починало жовтіти.
Работорговець сидів з невдоволеним виглядом, прихилившись спиною до стіни. Побачивши Матео, він швидко схопився на ноги.
— Встань! — зашипів він на дівчину. — Я тебе заб'ю до смерті! — І в ту ж мить низько вклонився. — Вітаю вас, вельможні панове! Ви тільки гляньте, як вона посміхається, оця маленька Ашіма. Вона вас одразу впізнала. Сто двадцять дукатів, панове. Сміховинна ціна.
Матео не звертав уваги на його слова.
— Це та дівчина, — сказав він.
Марко дивився на худеньку, закутану в ганчірки постать і намагався приховати розчарування.
— Та посміхнися ж, — зашепотів до дівчини торговець,
— То оце вона? — спитав Марко.
— А ти сподівався зустріти красуню? — спитав Матео. — Тоді б її не було на цьому нещасному базарі.
Марко подивився на очі дівчини. Дивні очі, що гарячково поблискують. Як нагадують вони очі Джіаніни!
— Ну що, надумався? — нетерпляче спитав його Матео. І мовив до дівчини: — Не бійся, донечко!
Ашіма глянула на велетня. З обличчя дівчини, що жалібно посміхалася, зник зацькований вираз. Справді, чого їй тепер боятись? Хто зважиться скривдити її в присутності цього могутнього чоловіка? В її очах загорілась несмілива прихильність до Матео.
Марко поторгувався з хазяїном і, нарешті, відрахував йому сто дукатів.
— Її звати Ашіма, — сказав торговець. — Іди, моя маленька. Ох, як мені важко розлучатися з нею! — його обличчя набрало сумного виразу.
Ашіма, немов уві сні, йшла поруч з чужинцями. Люди спинялися, дивилися їм услід і похитували головами: таке жебраченя в лахмітті — і між багатими панами?
— Хотів би я знати, що скажуть брати Поло, — пробурмотів Матео, гамуючи в грудях якесь неприємне почуття.
Марко теж побоювався.
Вони купили для Ашіми нове вбрання, повели її в лазню і лише після цього повернулися в караван-сарай. Дівчина покірно ходила за ними. Ніхто не гримав на неї, ніхто не бив її. Вона ніяк не могла збагнути, що трапилося: чи це сон, чи дійсність. Слуга приніс їй поїсти.
— Ну от, — сказав Матео з войовничим виглядом, — тепер поговоримо з ними! Ходімо, Марко! А ти, донечко, зачекай тут!
Коли Матео і Марко з'явились до Ніколо й Мафіо Поло, ті саме розмовляли про оснащення каравану.
— Добре, що ви прийшли, — сказав Мафіо.
«Зачекайте, — подумав Матео, — зараз заговорите інакше». Він зібрався з думками.
— Я купив дівчину, — сказав він. — Тепер нас п'ятеро.
Ніколо Поло вражено глянув на нього.
— Не жартуйте, Матео, ми обговорюємо серйозні справи. Нас чекає найважча частина мандрівки.
«Поганий початок», подумав Марко.
— Я не кидаю слів на вітер, — заперечив Матео. — Ходімте до мене в кімнату, і ви пересвідчитесь у цьому. Ви вчинили б те саме, коли б побачили на базарі цю худеньку дівчинку.
— Він говорить, як священик, — здивовано сказав Мафіо.
— Що це за дурниці, Марко? — суворо спитав Ніколо.
— Ми купили дівчину. Під час подорожі вона стане нам у пригоді.
— Ми! Ми! — збуджено закричав Ніколо. — Хай вам чорт! Матео, ви негайно відведете дівчину назад!
Але тепер уже розгнівався Матео.
— Як ви розмовляєте зі мною, месер Поло? Майте на увазі — я не ваш слуга. Дівчина піде з нами, або я залишу вас!
Мафіо Поло вирішив втрутитися, щоб примирити їх, та Матео, вкрай розлючений, уже покинув кімнату.