Інферно
Шрифт:
— Ленґдон здатен стояти на ногах? — почувся новий голос.
На порозі з’явився добре доглянутий чоловічок із густою
засмагою. Він пильно поглянув на Ленґдона натренованим оком, але професор відчув у його погляді загрозу.
Сінскі кивнула Ленґдону піднятися.
— Професоре, це чоловік, із яким я воліла б не мати справу, але ситуація вельми серйозна, і ми не маємо вибору.
Вагаючись, Ленґдон перекинув ноги з ліжка на долівку і став на весь зріст, на хвилю затримавшись, щоб відновити рівновагу.
— Ідіть за мною, — сказав чоловік, рушаючи до дверей. — Вам слід дещо побачити.
Ленґдон
— Хто ви?
Чоловік зупинився й склав долоні пірамідкою.
— Імена не мають значення. Можете називати мене Начальник. Я керую організацією, яка — і мені неприємно визнавати це — зробила жахливу помилку, допомагаючи Бертрану Цобрісту досягнути його мети. Я намагаюся виправити цю помилку, доки не пізно.
— Що ви хочете мені показати? — спитав Ленґдон.
Чоловік пронизав Ленґдона невмолимим поглядом.
— Те, що не залишить у вашій свідомості жодного сумніву, що всі ми на одному боці.
розділ 78
Ленґдон пішов слідком за чоловіком крізь лабіринт кла- устрофобічних трюмних коридорів, а за ними вервечкою рушили Сінскі та вояки. Коли група наблизилася до сходів, Ленґдон подумав, що вони нарешті піднімуться до світла, але натомість спустилися ще нижче в трюм.
Тут, глибоко в нутрощах яхти, їхній проводир проминув офіс зі скляними кабінками, декотрі з яких були прозорі, а декотрі — затемнені. Усередині кожної такої звуконепроникної кабінки заповзято працювали люди, друкуючи щось на комп’ютерах чи розмовляючи по телефону. Ті, хто помітив групу, яка проходила повз них, були стривожені появою на кораблі чужих людей. Засмаглий чоловік заспокійливо кивнув їм і повів групу далі.
«Що це за місце?» — здивовано подумав Ленґдон, коли вони йшли крізь іще один лабіринт тісно розташованих робочих місць.
Нарешті хазяїн завів їх до великого конференц-залу, де помістилася вся група. Коли всі повсідалися, чоловік натиснув на кнопку, скляні стіни раптом засичали й стали непрозорими, немов запечатавши всіх присутніх усередині. Ленґдон аж сіпнувся — йому ще ніколи не доводилося такого бачити.
— Де ми? — нарешті спитав він настійливим тоном.
— Це моє судно «Мендаціум».
— «Мендаціум»? — перепитав Ленґдон. — Латинська назва псевдолога— грецькою обманних*
Чоловік не приховував здивування.
— Про це мало хто знає.
«Невелика честь», — подумав Ленґдон.
Мендасій був сумнівним і підступним божеством і керував псевдологами — демонами, які спеціалізувалися на фальшивках, брехні та всіляких фабрикаціях.
Чоловік витяг маленьку червону флешку й вставив її у стійку з електронним начинням у тильній частині кімнати. Великий і плаский екран на рідких кристалах заблимав і ожив, а світильники вгорі згасли.
У напруженій тиші Ленґдон почув тихий плюскіт води. Спочатку йому здалося, що то плюскотить вода за бортом судна, але згодом збагнув, що звук іде з гучномовців у рідкокристалічному екрані. Поволі вималювалося зображення: волога стіна печери, освітлена червонуватим світлом, що погойдувалося, мов хвиля.
— Це відео створив Бертран Цобріст, — сказав
Не вірячи власним очам Ленґдон мовчки дивився це химерне й зловісне домашнє відео... якась печериста порожнина з лагуною, на поверхні якої виднілися маленькі хвильки... камера пірнає вглиб, до вкритої намулом долівки, до якої прикручено дошку з написом «У ЦЬОМУ МІСЦІ ЦЬОГО ДНЯ СВІТ ЗМІНИВСЯ НАЗАВЖДИ».
На дошці було ім’я Бертрана Цобріста.
А датою був завтрашній день.
О Господи!Ленґдон повернувся в темряві до Сінскі, але вона сиділа, безтямно втупившись у підлогу: вочевидь, жінка вже бачила це відео раніше й не мала сил дивитися його знову.
Ось камера звернула ліворуч, і ошелешений Ленґдон побачив, як у воді висить, погойдуючись, прозора пластико- ва куля з желатиноподібною жовто-коричневою рідиною. Схоже, ця делікатна конструкція не могла піднятися на поверхню, бо була прикріплена до дна.
«Що за чортівня?» — подумав Ленґдон, придивляючись до роздутого мішка. Здавалося, його в’язкий вміст потихеньку обертався й перемішувався... немов кипів.
Коли його блискавкою вдарила здогадка, Ленґдону аж дух перехопило.
«Це Цобрістова чума».
— Припиніть перегляд, — сказала Сінскі в темряві.
Зображення завмерло — прикріплений до дна пластико-
вий мішок погойдувався під водою: герметично запечатана хмара рідини, підвішена у просторі.
— Певно, ви здогадуєтеся, що то таке, — сказала Сінскі. — Питання полягає ось у чім: скільки ще часу вона перебуватиме в герметизованому стані? — Підійшовши до екрана, Сінскі показала на малесеньку позначку, що виднілася на прозорому мішку. — На жаль, оця позначка підказує нам, із чого цей мішок зроблений. Ви можете її прочитати?
Відчуваючи, як його пульс шалено заскакав, Ленґдон примружено поглянув на текст. То був фірмовий знак виробника: «SolublonV
— Ця фірма — найбільший у світі виробник пластику, що розчиняється у воді, — сказала Сінскі.
У Ленґдона похололо в грудях.
— Ви хочете сказати, що цей мішок поволі... розчиняється?
Сінскі похмуро кивнула.
— Ми вже зв’язалися з виробником і, на жаль, дізналися від нього, що вони виробляють десятки різних сортів пластмаси з розчинністю від приблизно десяти хвилин до десяти тижнів, залежно від призначення. На швидкість розчинності незначний вплив мають тип води та її температура, але не залишається сумнівів, що Цобріст ретельно врахував ці фактори. — Сінскі на мить замовкла, а потім продовжила: — Ми вважаємо, що цей мішок має розчинитися до...
— До завтра, — перервав її Начальник. — Завтрашній день — це дата, яку Цобріст обвів у моєму календарі. Цей день вказаний і на дошці під водою.
Ленґдон сидів у темряві, втративши дар мови.
— Покажіть йому решту, — сказала Сінскі.
Відео на великому екрані знову рушило вперед, і тепер камера показувала блискіт води та темну печеру. Ленґдон не сумнівався, що саме про це місце йшлося в поемі. «Лагуна, що не віддзеркалює зірок».
Ця сцена породжувала в уяві видіння з Дантового пекла. .. ріка Кокіт, яка тече печерами підземного царства.