Інферно
Шрифт:
— Перепрошую?
— На голубку, яка несподівано затуркотіла. За словами Ва- єнти, вона мала прекрасну позицію й спостерігала за вами з темної ніші, коли раптом з’явилася група туристів. Вона сказала, що несподівано у віконній заглибині над нею затуркотіла голубка і туристи зупинилися, фактично заблокувавши Ваєнту в ніші. І коли вона спромоглася вислизнути звідти на алею, вас уже не було. — Начальник обурено похитав головою. — Хай там що, але вона втратила вас на кілька годин. Зрештою Ваєнті вдалося знову помітити вас — але цього
«Іґнаціо, — подумав Ленґдон. — Напевне, ми саме виходили з Палацо Веккіо, несучи із собою маску».
— Ваєнта успішно вистежила вас обох майже до п’яца де- ла Синьйорія, але ви обоє, напевне, помітили її й вирішили тікати в різних напрямках.
«Схоже на правду», — подумав Ленґдон. Іґнаціо втік разом із маскою і сховав її в баптистерії, а опісля помер від серцевого нападу.
— А потім Ваєнта зробила страшну помилку, — сказав Начальник.
— Вистрелила мені в голову?
— Ні, вона надто рано викрила себе. Схопила вас, щоб допитати, коли ви фактично ще нічого не знали. Нам треба було дізнатися, чи вдалося вам розшифрувати мапу і чи сказали ви доктору Сінскі те, що вона хотіла знати. Ви навідріз відмовилися говорити. Сказали, що радше помрете.
— Я шукав смертоносну чуму! Я, мабуть, подумав, що ви — найманці, які хочуть заволодіти біологічною зброєю!
Потужні двигуни судна раптом увімкнулися в реверсний режим, і яхта стишила хід, наближаючись до причалу аеропорту. Удалині Ленґдон побачив неоковирний силует транспортного літака С-130, який заправлявся. На фюзеляжі вид- нівся напис: «ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я».
До них підійшов Брюдер із похмурим виразом на обличчі.
— Я щойно дізнався, що єдиною кваліфікованою групою швидкого реагування, яка перебуває на відстані п’яти годин до пункту, є ми,і це означає, що нам доведеться діяти без сторонньої допомоги.
Сінскі важко опустила плечі.
— А як щодо співпраці з місцевою владою?
Брюдер із сумнівом похитав головою.
Рекомендую наразі цього не робити. Ми ще не знаємо точного місцезнаходження джерела загрози, тому вони однаково нічого не вдіють. Більше того, операція зі знешкодження й локалізації перебуває за межами їхнього вміння й кваліфікації, тому вони ризикують зробити більше шкоди, аніж користі.
— Primum non посеге,— прошепотіла Сінскі і кивнула, повторивши основоположний припис медичної етики:« По- перше, не нашкодь».
— І останнє, — сказав Брюдер. — Ми й досі не маємо ані найменшої інформації про Сієнну Брукс. — Він окинув поглядом Начальника. — Ви не знаєте, чи має Сієнна Брукс якихось знайомих у Венеції, котрі могли б їй допомогти?
— Якби мала, то це мене анітрохи не здивувало б, — відповів він. — Цобріст мав вірних послідовників майже всюди, і, наскільки я знаю Сієнну, вона використає всі наявні
— Її не можна випускати з Венеції, — сказала Сінскі. — Ми не маємо ані найменшого уявлення про стан того розчинного мішка. Якщо хтось випадково виявить його, то на цьому етапі достатньо буде лише легенького доторку до пластикової поверхні, щоб зараза потрапила у воду.
Усі на мить замовкли, розуміючи надзвичайну серйозність ситуації.
— Боюся, я маю для вас іще одну погану звістку, — мовив Ленґдон. — Позолочений мусейон святої мудрості... — Він на мить замовк. — Сієнна знає, де він. І вона достеменно знає, куди їй слід їхати.
— Що?! — стривожено вигукнула Сінскі. — А я гадала, що ви не мали можливості сказати Сієнні, що все вирахували! Ви сказали, що тільки й встигли передати їй, що ви не в тій країні.
— Так, — сказав Ленґдон. — Але їй відомо, що треба шукати гробницю Енріко Дандоло. Нетривалий пошук в Ін- тернеті — і їй стане відомо, де ця гробниця. А коли вона її знайде... то десь там неподалік буде й отой розчинний мішок. У поемі сказано, що треба йти на звуки дзюркотіння води до потонулого палацу.
— Чорт забирай! — вибухнув Брюдер і вихором кинувся геть.
— Вона ніколи не випередить нас там, — сказав Начальник. — У цьому ми маємо певну фору.
Сінскі важко зітхнула.
— Я б не була такою впевненою. Наш літак повзе, мов слимак, а ви ж самі сказали, що Сієнна Брукс є надзвичайно винахідливою й має у своєму розпорядженні певні ресурси.
Коли яхта швартувалася, Ленґдон спіймав себе на тому, що занепокоєно споглядає незграбний С-130, що стояв біля злітної смуги. Вид цього судна породжував сумніви у його здатності літати, до того ж С-130 не мав вікон. «Невже я нещодавно літав на цій підводі?» — подумав Ленґдон, не пам’ятаючи геть нічого.
Чи то через погойдування яхти, яка швартувалася біля причалу, чи то через побоювання, що в літаку без вікон у нього станеться напад клаустрофобії — Ленґдон не знав, але раптом відчув сильну нудоту.
Він обернувся до Сінскі.
— Я не впевнений, що зможу полетіти.
— Ви в нормі, — відказала вона. — Вам цілий день довелося попобігати, ви втратили багато рідини, тому у вашому тілі накопичилося багато токсинів.
— Токсинів? — Ленґдон гойднувся й ступив крок назад. — Ви про що кажете?
Сінскі віджахнулася від того, що сказала більше, ніж збиралася.
— Вибачте, професоре. На жаль, я щойно дізналася, що ваш медичний стан є дещо серйознішим, аніж проста рана на голові.
Страх гострим ножем пронизав Ленґдона від згадки про чорну пляму на грудях Ферріса, коли той рухнув на долівку базиліки.
— Що зі мною не так? — настійливо спитав Ленґдон.
Сінскі завагалася, наче не знаючи, що казати далі.
— Спершу сідаймо у літак.
розділ 81