Інферно
Шрифт:
Начальник важко зітхнув і ненадовго замислився над тим, що сказав йому Ленґдон.
Сумніваюся, що Ваєнта хотіла вас убити... бо її пістолет стріляє лише сліпими набоями. Її єдина надія реабілітувати себе полягала в тому, щоб узяти вас під контроль. Можливо, вона думала, що, коли вистрелить у вас сліпим патроном, ви зрозумієте, що вона — не вбивця і що все це ретельно спланована ілюзія.
Начальник помовчав, трохи подумав, а потім продовжив:
— Не буду гадати, чи насправді Сієнна хотіла вбити Ва- єнту, чи лише хотіла завадити їй
«І я також», — погодився подумки Ленґдон, хоча, пригадавши вираз потрясіння й жалю на обличчі молодої жінки, усвідомив: те, що вона скоїла з агентом у чорному шкіряному костюмі, було, скоріш за все, помилкою.
Ленґдон відчув себе неприкаяним... і абсолютно самотнім. Він повернувся до вікна, прагнучи поглянути на світ під крилом літака, але побачив лише стінку фюзеляжу.
«Треба вшиватися звідси».
— Із вами все гаразд? — спитав Начальник, занепокоєно поглянувши на Ленґдона.
— Ні, — відповів той. — Анітрохи не гаразд.
* * *
«Він буде в нормі, — подумав Начальник. — Просто й досі не переварив нової реальності».
Американський професор мав такий вигляд, наче його щойно підхопив торнадо, покрутив і викинув в іноземній країні — контуженого й дезорієнтованого.
Особи, які опинялися під прицілом Консорціуму, мало коли усвідомлювали всю правду, сховану за зрежисовани- ми подіями, свідками яких стали, а коли таки дізнавалися правду, то Начальника, зрозуміло, не було поруч із ними і йому ніколи не доводилося бачити наслідки прозріння. Але сьогодні, окрім вини, яку він відчував, на власні очі побачивши розгубленість і приголомшеність Ленґдона, на нього звалився тягар всепоглинального почуття відповідальності за поточну кризу.
«Я уклав угоду не з тим клієнтом. Із Бертраном Цобріс- том. Я повірив не тій людині. Сієнні Брукс».
І тепер Начальник летів до ока бурі — до епіцентру того, що з великою імовірністю могло виявитися смертоносною чумою, яка мала потенціал перерости у всесвітню катастрофу. Якщо після всього цього йому вдасться лишитися живим, то, як підказувала інтуїція, для Консорціуму наслідки цих подій стануть фатальними. Почнуться безкінечні розслідування й звинувачення.
«Невже все це скінчиться для мене саме так?»
розділ 83
"А уГ єні потрібне повітря, — подумав Ленґдон. — Хоч
ХтАякийсь пейзаж... хоч що-небудь».
Професорові здалося, що позбавлений вікон фюзеляж насувається на нього й стискається довкола. Звісно, ця дивна розповідь про те, що насправді сталося сьогодні, аж ніяк не додала йому настрою та гарного самопочуття. Мозок повнився питаннями без відповіді... і більшість цих питань стосувалися Сієнни.
Дивно, але він сумував за нею.
«Але ж вона просто грала, — нагадав він собі. — Вона використовувала мене».
Не кажучи ні слова, професор покинув Начальника й пішов
«Нічого незмінного немає», — нагадав собі Ленґдон, і досі насилу уявляючи потенційні наслідки катастрофи, яка їм загрожувала.
— Професоре? — спитав поруч тихий голос, і він обернувся.
І відразу ж перелякано позадкував. Перед ним стояв не хто інший, як лікар Ферріс. Ленґдон востаннє бачив його тоді, коли цей чоловік звивався на долівці базиліки Сан-Марко, судомно хапаючи ротом повітря. І ось він тут, у літаку, стоїть собі у бейсболці, прихилившись до перегородки. Його обличчя, змащене лосьйоном від сонячних опіків, має блідо- рожевий колір. Груди і торс перетягнуті бинтами, а дихання поверхневе. Якщо Ферріс справді хворий на чуму, то ця обставина чомусь абсолютно нікого не хвилювала. Ніхто не переймався тим, що він може поширити інфекцію.
— Ви... живі? — спитав Ленґдон, ошелешено витріщившись на Ферріса.
Той втомлено кивнув.
— Більш-менш живий. — Його поведінка різко змінилася, він поводився тепер більш невимушено й розслаблено.
— Але ж я гадав... — почав був Ленґдон та враз замовк. — Утім, я вже не знаю, що й думати.
Ферріс співчутливо всміхнувся йому.
— Вам довелося почути сьогодні багато брехні. Тому я подумав, що слід скористатися нагодою й вибачитися. Як ви вже, мабуть, здогадалися, я не працюю на ВООЗ і не їздив наймати вас до Кембриджа.
Ленґдон кивнув, уже надто втомлений, аби чомусь дивуватися.
— Ви, напевне, працюєте на Начальника.
— Так. Він послав мене надати вам із Сієнною термінову практичну допомогу... щоб ви могли втекти від спецгрупи.
Тоді мушу визнати, що ви добре впоралися зі своїм завданням, — сказав Ленґдон, пригадавши, як Ферріс заявився до баптистерію, переконав Ленґдона, що працює на ВООЗ, а потім допоміг йому та Сієнні втекти з Флоренції від вояків спецгрупи Сінскі. — Підозрюю, що ви й не лікар.
Чоловік похитав головою.
— Ні, але грав сьогодні саме цю роль. Моє завдання полягало в тім, щоб допомагати підтримувати вашу ілюзію, аби ви змогли якомога скоріше вирахувати, куди показує той проектор. Начальник вирішив будь-що знайти витвір Цобріста, щоб захистити його від Сінскі та її людей.
— І ви не знали, що це чума? — спитав Ленґдон, і досі занепокоєний химерним висипом на шкірі Ферріса та внутрішнім крововиливом.
— Звісно, що ні! Коли ви заговорили про чуму, я подумав, що то просто історія, яку вигадала Сієнна, аби ви мали мотивацію до дії. Тому я й підіграв. Я посадив нас всіх на потяг до Венеції... а потім... потім усе раптово змінилося.