Інферно
Шрифт:
Начальник враховував також і ту обставину, що співпраця із Сінскі зможе пом’якшити потенційні санкції, яких він міг зазнати через те, що, сам того не відаючи, дав втягнути себе в цю кризу. «Але тепер Сінскі тримає мене заручником». Щойно літак став на стоянку в державному ангарі аеропорту імені Ататюрка, як Сінскі та її команда зійшли на землю й директорка ВООЗ наказала Начальнику та нечисленним працівникам Консорціуму залишатися на борту.
Начальник спробував був вийти надвір подихати свіжим повітрям, але дорогу йому заступили двоє пілотів з кам’яними виразами облич. Вони нагадали, що доктор Сінскі попрохала
«Кепські справи», — подумав Начальник і, повернувшись у крісло, з усією серйозністю відчув, яке непевне майбутнє на нього чекає.
Начальник давно звик бути господарем маріонеток, вищою силою, яка смикала за ниточки, але раптом цю силу в нього відібрали.
Цобріст. Сієнна. Сінскі.
Усі вони виступили проти нього... навіть примудрилися маніпулювати ним.
І тепер, сидячи в пастці глухого відсіку транспортного літака ВООЗ, він задумався, а чи не відвернулася від нього удача, чи не скінчилися її запаси... чи не є нинішня ситуація чимось на кшталт кармічної розплати за нечесність, яку він проніс через усе своє життя.
«Я брешу, щоб заробити на життя. Я постачальник дезінформації».
Начальник був не єдиним, хто торгував у цьому світі брехнями, але він зарекомендував себе як найбільша рибина у ставку. Дрібніша риба — то були люди зовсім іншої породи, і Начальник навіть знатися з ними не бажав.
Доступні через Інтернет, такі фірми, як «Алібі компані» та «Алібі нетворк», заробляють по всьому світу величезні гроші. Вони надають можливість зрадливим подружжям дурити одне одного та не попадатися. Вони обіцяють своїм клієнтам ненадовго «зупинити час», щоб ті могли вшитися від своїх чоловіків, дружин чи дітей; ці організації були майстрами створення ілюзій: фальшивих бізнесових угод, фальшивих призначень до лікаря і навіть фальшивих вінчань, включно з фальшивими запрошеннями, брошурами, квитками на літак, готельними бланками та квитанціями і навіть спеціальними контактними телефонами, які мали вихід на комутатори цих компаній, де натреновані професіонали вдавали із себе тих, кого треба було вдавати для створення ілюзії: секретарок, бізнесменів, клерків та інше.
Однак Начальник ніколи не розмінювався на таку дрібноту. Він займався винятково широкомасштабними обманами і пропонував свої послуги тим, хто мав змогу заплатити мільйони доларів за бездоганну послугу.
Урядам.
Великим корпораціям.
Інколи супербагатим великим цабе.
Для досягнення своєї мети ці клієнти мали всі ресурси Консорціуму: його активи, персонал, досвід та творчий підхід. А понад усе це клієнти Консорціуму діставали надійність— гарантію того, що, хоч яку б ілюзію вони не створили заради обману, їх ніколи не викриють як її авторів.
Чи для того щоб утримати фондову біржу від краху, чи для виправдання війни, чи для перемоги на виборах, чи для того, щоб виманити із засідки небезпечного терориста, — політичні ляльководи завжди покладалися на масивні дез- інформаційні проекти, щоб відповідним чином сформувати громадську думку.
Так було завжди.
У шістдесятих роках росіяни створили цілу фальшиву мережу шпигунів, котрі сплавляли хибну інформацію британцям, створюючи в тих ілюзію, що вони її перехоплюють. Тисяча дев’ятсот сорок сьомого року ВПС
Майже тридцять років Начальник допомагав впливовим людям захищати, утримувати й примножувати свою владу. І хоча він завжди був винятково обережним стосовпо тих завдань, які підписувався виконувати, Начальник однаково побоювався, що одного дня може взятися не за туроботу.
І ось цей день настав.
Начальник був переконаний, що кожну катастрофу епічних масштабів можна пояснити якимось одним моментом: випадковою зустріччю, хибним рішенням чи необачним поглядом.
Він зрозумів, що в його випадку цей момент настав майже дванадцять років тому, коли він погодився найняти молоду студентку медінституту, що шукала приробітку. Гострий інтелект цієї жінки, її виняткові мовні здібності, схильність та любов до імпровізації відразу ж виокремили її з решти працівників Консорціуму.
«Сієнна Брукс була справжнім самородком».
Вона дуже швидко схопила сутність того, чим він займався, і Начальник на власній шкурі переконався, що ця молода жінка й сама не мала схильності ділитися своїми таємницями з кожним перехожим. Сієнна працювала на нього майже два роки, заробила чималеньку купку грошей, щоб оплатити навчання, а потім ні з того ні з сього заявила, що з неї досить. Жінці хотілося врятувати світ, а в нього на роботі, як вона йому сказала, цього зробити не можна.
Начальник ніколи подумати не міг, що Сієнна Брукс вирине на поверхню майже через десять років, та ще й принесе із собою щось на кшталт подарунка — надзвичайно багатого потенційного клієнта.
То був Бертран Цобріст.
Від думки про нього волосся на голові Начальника стало сторч.
«Це Сієнна винувата. Вона була частиною плану Цобріста і його спільницею».
А поруч, за імпровізованим столом для засідань у вантажному відсіку С-130, розмова зазвучала на підвищених тонах: чиновники ВООЗ щось обговорювали по телефону й сперечалися.
— Сієнна Брукс?! — крикнув один із них у слухавку. — А ви впевнені? — Він помовчав і нахмурився. — Гаразд, дізнайтеся деталі й повідомте мені. Я буду на лінії.
Затуливши рукою слухавку, чиновник повернувся до колег.
— Схоже, Сієнна Брукс вилетіла з Італії невдовзі після нас.
Усі за столом заціпеніли.
— Як же так? — спитала одна жінка-службовець ВООЗ. — Ми ж перекрили аеропорт, мости, залізничну станцію...
— Вона вилетіла з аеродрому Нічеллі, — відказав її колега, — що на острові Лідо.
— Це неможливо, — заперечила жінка, похитавши головою. — Нічеллі — дуже маленький острівець. Звідти ніхто не вилітає. Його летовище обслуговує лише місцеві тури на гелікоптерах і...
— Якимось чином Сієнна Брукс змогла добратися до приватного літака, що стояв в ангарі на острові Нічеллі. Місцева влада й досі розслідує цей інцидент. — Він знову підніс слухавку до рота. — Так, що ви накопали? — Слухаючи останні новини, колега Сінскі похнюплювався все більше, його плечі опускалися, аж поки він не гепнувся в крісло. — Зрозуміло. Дякую. — І він поклав слухавку.