Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Гудкайнд Террі

У Річарда не було часу розпитати його, як він роздобув уніформу довіреного охоронця Джегана. Ця форма давала йому можливість безперешкодно пересуватися по табору, не побоюючись бути схопленим або вбитим.

— Як ви пробралися сюди? — Запитав генерал у Еді, — Можливо, ми зможемо повернутися до палацу тим же шляхом?

Едді заперечно похитала головою.

— Я пробиралася потайки. Було дуже темно і я була одна. Я використовувала свій дар для того, щоби приховати свою присутність, коли я проходила пости охорони. Ми не можемо повертатися

тим шляхом. Там дуже багато охоронців. У них є обдаровані, які використовують щити і магічні мережі для виявлення тих, хто намагається прослизнути повз. Щити ці не дуже надійні але їх достатньо, щоб зловити нас.

— Але з Вашою силою…

— Ні, — рішуче сказала Едді генералу, — Моя сила була ослаблена в палаці. Навіть тут, на плато, її напевно не вистачить. Всі обдаровані теж тут ослаблені, але вони використовують свою магію спільно, щоб посилити її. Я не маю іншого обдарованого, який міг би допомогти мені. Моя сила допомогла мені сховатися від охоронців, коли вони були поруч, але я не достатньо сильна, щоб допомогти всім нам, включаючи Ніккі в її важкому стані. Якщо ми спробуємо повернутися колишнім шляхом, ми загинемо.

— Великі внутрішні ворота закриті, — розмірковуючи вголос, сказав Мейфферт, — Вони дуже добре охороняються, навіть якщо ми доберемося до них, навряд чи ми змогли б відкрити їх.

— Ніккі сказала, що знає зворотну дорогу у Палац, — сказав їм Річард, — Вона сказала, що ми повинні дістатися до насипу. Я не зрозумів, про що точно вона говорила, але ми повинні знайти спосіб швидко вибратися з табору, щоб нас не схопили. Я думаю, що і у Ніккі мало часу, їй терміново потрібна допомога.

Еді, низько схилившись, торкнулася своїми тонкими пальцями чола Ніки.

— Це правда.

Річард підняв Ніккі на руки.

— Пішли.

Генерал Мейфферт ступив уперед.

— Я можу понести її, лорд Рал.

— Ні, її понесу я, — Річард кивнув у бік, — Подбай про Джилліан.

Чоловік швидко підхопив дівчинку, що намагалася встати на ноги.

— Чого я не можу зрозуміти, — сказала Еді, поклавши свою долоню поперек чола Нікі, даючи їй трохи сили, і тим самим намагаючись полегшити її страждання, — Так це те, як все-таки вона бути захоплена. Вона була під Палацом не так давно, ми все бачити її там.

Річард відчував себе відповідальним за те, що сталося.

— Знаючи Ніккі, можу припустити, що вона намагалася розшукати мене.

— Енн теж зникла, — продовжувала Едді, торкаючись двома пальцями правої руки нижній частині підборіддя Ніки.

— Я не бачив Енн, — сказав Річард.

Допомога, яку намагалася здійснити Еді, була явно недостатньою. Річард розумів, що найважливіше зараз — це розшукати того, хто може зняти нашийник з шиї Ніки, як можна швидше. Ніккі просто не витримає тривалих пошуків. А Натан був найближчою надією.

— Еді, — Річард вказав підборіддям у бік, звідки з'явилася Сестра Тьми, — Там людина. У нього обличчя розмальоване червоною фарбою. Можеш допомогти йому?

Еді подивилася на лежачого.

— Можливо.

Вона поспішно підійшла до чоловіка і опустилася поруч з ним на коліна. Він ще не зовсім отямився, як і більшість інших солдатів, яких розкидало вибухом.

Еді схилила голову, її пряме сиве волосся впало їй на обличчя, а тонкі пальці натискали на червоні символи, що перетинали риси обличчя гравця. Брюс судорожно зітхнув. Його очі широко відкрилися. Він тільки глибоко зітхнув, коли Еді вправляла йому руку на місце.

Через хвилину він уже міг сидіти. Водячи головою з боку в бік, він намагався розім'яти забиті м'язи шиї.

— Що сталося?

— Брюс, поквапся, — сказав Річард, — Ми повинні забиратися звідси.

Лівофланговий нападаючий команди Річарда озирнувся навколо, переводячи погляд по черзі на людей, що лежали на землі, на Бенджаміна, переодягненого в охоронця Джегана, на Еді, і, нарешті, на Річарда, що стояв трохи в стороні і тримав Ніккі на руках.

Брюс схопився за меч.

— Рубен, що відбувається?

— Це довга історія. Ти прийшов мені на допомогу, ти врятував мені життя. А зараз час робити вибір — на чиїй стороні ти залишаєшся?

Брюс насупився, почувши таке питання.

— Я гравець твоєї команди. Я з тобою. Чи ти не знав цього?

Річард подивився йому прямо в очі.

— Мене звати Річард.

— Ну, я й здогадувався, що не Рубен. Занадто просте ім'я для головного гравця.

— Річард Рал, — додав Річард.

— Лорд Рал, — поправив генерал, готовий до всіляких несподіванок з боку Брюса. Те, що йому доводилося підтримувати Джилліан, анітрохи йому не заважало.

Брюс побіжно перевів погляд з одного обличчя на інше.

— Ну, якщо ви всі хочете померти, можете залишатися тут до тих пір, поки ці малі не прокинуться. У цьому випадку я не з вами. Якщо ви волієте вижити — тоді мені з вами по дорозі.

— Насип, — прохрипіла Ніккі.

Річард підняв її голову вище.

— Ти впевнена, Ніккі? Ми можемо спробувати пройти дорогою по плато, — його лякала невизначеність шляху, який вона вказувала, і він не міг дозволити собі ризикувати даремно її часом. — Я знаю, що шлях до воріт добре охороняється, але ми можемо спробувати пробитися до них боєм. Еді може допомогти трохи. Ми можемо спробувати зробити це…

Судома скрутила шию Ніккі, притиснувши її голову до нашийника. Її очі пильно дивилися тільки на його обличчя, як на єдиний порятунок.

— Насип, — прошепотіла вона ледь чутно.

Цей погляд надав Річарду рішучості. Він прийняв рішення.

— Пішли, — сказав він іншим. — Нам треба дістатися до насипу.

— До насипу пристойна відстань, — сказав Брюс, коли вони стали залишати освітлене місце, — нам доведеться пробиватися через солдатів, готових битися.

Частина табору, в якій вони знаходилися, була відносно спокійна. Всі солдати ще лежали на землі, не приходячи до тями. Решту табору знаходився в стані повного хаосу.