Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
— Рейчел! — Вона обняла дівчинку за плечі. — Як ти, як життя?
— Чудово! Зедд вчить мене малюванню. Ну, правда, поки не їсть.
Келен розсміялася.
— Тобі подобається жити в Башті Чарівників?
Рейчел засяяла.
— Це найбільше задоволення, що доводилося мені зустрічати. У мене є брати й сестри і друзі! І, звичайно, Чейз і Емма. Мені здається, Чейз просто обожнює бути хранителем Замку Чарівників.
— Можу посперечатися, що так воно і є, — підтвердив Річард.
— А коли-небудь, — додала Рейчел, —
У Рейчел текла королівська кров, яка й була носієм здатності малювати заклинання в священних печерах. Формально, тепер Рейчел була Королевою Тамаранга. Коли-небудь вона стане Королевою і буде малювати чудові речі.
— Зедд, — звернулася Келен, — А ти бачив Еді?
— Ага. — Зедд загадково посміхнувся. — Фрідріх Гілдер зробив її щасливою. Якщо коли-небудь була жінка, яка знайшла своє щастя по-праву, то мені думається це саме Еді. На своє щастя, коли вона пустилося в подорож в Замок Чарівника, і коли Палац був ще під облогою — вона зіткнулася з Фрідріхом. Вони обидва, здавалося, були вбиті цим. Тепер, коли Ейдіндріл повністю повернувся до колишнього життя, у Фрідріха з'явилося стільки роботи з позолотою, що він просто не в змозі впоратися з нею. Мені насилу вдається умовити його хоч що-небудь зробити для Башти!
— А що з тобою? Ти сам як? — Запитала Келен.
Його брови зметнулися вгору.
— О, зі мною, безсумнівно, все буде добре, коли ви з Річардом приїдете погостювати на деякий час, — він тицьнув пальцем у Річарда. — Клянуся тобі, Річард, іноді у мене виникає таке відчуття, що ти пішов у підземний світ і живеш в Храмі Вітрів.
Річард направив на діда спокійний погляд.
— Храм Вітрів знаходиться не в підземному світі.
— Звичайно в ньому. Він був посланий туди під час…
— Я повернув його.
Зедд застиг.
— Що?
Річард кивнув, злегка посміхнувшись.
— Коли я спустився в підземний світ то перш ніж випустив міць Одена, я зробив кілька невеликих речей. Поки врата Одена були відкриті, я зміг повернути храм на своє місце, де він і повинен знаходитися — в цей світ. Він був розроблений, створений і побудований людською думкою. Всі предмети в ньому є творінням думки людської. Це належить людині. Я повернув його заради тих з нас, хто здатний цінувати таку геніальність.
Зедд все ще дивився на нього незмигно.
— Але це ж небезпечно.
— Я знаю. Я впевнився, що поки що ніхто, крім мене не зможе увійти. Я припустив, що, коли ти не будеш зайнятий, ми з тобою могли б відвідати його. Взагалі-то, це вельми чудове місце. У Небесному Залі кам'яна стеля походить на вікно, що показує небо по всій своїй поверхні. Це так красиво. Я хотів би бути тим, хто покаже тобі це місце, яке ніхто більше не бачив протягом трьох тисяч років.
У Зедда відвисла щелепа. Він підняв вгору палець.
— Річард, ти зробив що-небудь ще, поки врата Одена були відкриті?
Річард знизав плечима.
— Ще кілька речей.
— Наприклад?
— Ну, по-перше, я залагодив все так, щоб червоні плоди в Серединних Землях більше не були отруйні, як я і обіцяв тобі давним-давно, що зроблю це.
— Що ще?
— Ну, я… — он, дивися, прийшов час починати. Я повинен йти. Ми поговоримо про це пізніше.
Брови Зедда зійшлися.
— Вже повір мені, що ми поговоримо.
Взявши Келен за руку, Річард повів її сходами на піднесення Площі Присвят. Іган і Докасом стояли з вільно складеними руками, чекаючи лорда Рала. Річард зайняв своє місце, Келен розташувалася збоку від нього.
Натовп, що заповнив просторий передпокій, затих.
Коли Келен нарешті побачила, що вона наближається, вона посміхнулася так широко, що у неї заболіли щоки. Натовп розступився уздовж здавалося нескінченної червоної килимової доріжки, щоб пропустити пару, яка наближалася до вінчання. За ними довгою низкою слідував ескорт.
Радісно сяюча Кара піднялася по сходах разом з Бенджаміном, тримаючи його за руку. Він виглядав прекрасно в своїй парадній формі. Бенджамін був тепер генералом Мейфертом, командувачем Внутрішньою Гвардією Народного Палацу.
Кара, як і всі Морд-Сіт, ступаючі позаду неї, була одягнена в білу шкіру. Поруч з темною уніформою Бенджаміна вони становили приголомшуючу пару. Деяким чином, це нагадувало Келен про себе в білій сукні Сповідниці і Річарда в його чорному спорядженні бойового мага.
Ніккі, що виглядала прекрасніше звичайного, посміхалася, стоячи серед Морд-Сіт, щоб представляти Кару, як її офіційний свідок.
— Ви готові? — Запитав Річард.
Кара і Бенджамін кивнули, як здалося Келен, занадто схвильовані, щоб відповісти.
Річард трохи нахилився, вперши у Бенджаміна свій хижий погляд.
— Бен, не смій ніколи ображати її, чуєш мене?
— Лорд Рал, я не думаю, що зміг би її образити, навіть якби захотів.
— Ти знаєш, що я маю на увазі.
Бенджамін широко посміхнувся.
— Я знаю, що ви маєте на увазі, лорд Рал.
— От і славно, — сказав Річард з усмішкою, випрямляючись.
— Але я все ще можу його ображати, якщо захочу, правда? — Запитала Кара.
Річард підняв брову.
— Ні.
Кара посміхнулася. Річард оглянув затихлий натовп.
— Пані та панове, ми зібралися сьогодні тут, щоб стати свідками прекрасного події: початку спільного життя Кари й Бенджаміна Мейферта. Вони обидва проявили себе прекрасним прикладом тих людей, якими ми всі сподіваємося стати. Сильними, мудрими, лояльними до тих, про кого вони турбуються, і наповненими бажанням подолати всі перешкоди на шляху до найвищої цінності, яка у нас є: до життя. Вони бажають розділити цю життя один з одним.