Операція «Кришталеве дзеркало»
Шрифт:
Під час першого допиту Ведмідь зізнався у вбивстві шести міліціонерів і членів ППР, а також у тому, що брав участь у нальоті на місто.
На запитання Яруги Ведмідь відповідав поволі, обдумуючи кожну фразу.
Яруга:
— Які функції ви виконували в підпільній організації Перкуна, а після його арешту і страти — в загонах Рокити?
Ведмідь:
— Я докладно говорив про це на попередньому допиті.
Яруга грюкнув кулаком по столу.
— Я хочу, щоб ви повторили ще раз. Якщо знадобиться,
Старий, випробуваний прийом. Кілька разів питають про те саме. Потім достатньо буває порівняти протоколи допитів, і якщо арештований брехав, то, як правило, він щоразу трохи інакше будував свою відповідь. При зіставленні протоколів усі оці неув'язки і помилки відразу стають помітними. Довкола них і зосереджують нові запитання.
Ведмідь:
— Я командував оперативним відділенням із десяти чоловік, що належало до так званої Служби охорони суспільства — COC. Ми безпосередньо підкорялися групі по боротьбі з сваволею.
Яруга:
— У чому полягала діяльність цієї групи?
Ведмідь:
— Там зосереджувалися всі матеріали проти нинішньої державної влади в Польщі. Збиралися також дані для підготовки звинувачувальних актів проти тих, хто боровся з нами, а потім надходив наказ про знищення цих людей.
Яруга:
— А отакі «звинувачувальні акти» — це теж справа рук цієї групи?
Він вийшов із-за столу й подав Ведмедеві складений учетверо аркуш паперу. Глянувши на аркуш, Ведмідь повернув його Ярузі.
— Так. Це вирок.
Яруга знову повернувся до столу і кинув «вирок» на купу своїх паперів. Альберт прочитав:
«Капітанові Ярузі, начальнику повітового управління держбезпеки міста Р.
Повідомляємо, що спеціальний суд групи по боротьбі з сваволею на своєму засіданні 3 березня 1946 року, розглянувши висунуті проти вас звинувачення у зв'язку із злочинами, вчиненими проти суспільства і Польської держави, засудив вас до смертної кари.
Вирок буде виконано протягом шести тижнів».
— Ну, а я живу, Ведмідь. Живу, бачиш? — вихвалявся Яруга. — Навіть якщо й настигне мене ваша куля, я ще впораюсь послати вас на шибеницю. А втім, тебе розстріляють, бо ти військовий.
— Дякую, — буркнув Ведмідь.
Яруга:
— Накази, які ви діставали від групи по боротьбі з сваволею, стосувалися тільки ліквідації комуністів?
Ведмідь:
— Ні. Ми провадили ряд підготовчих операцій, добували гроші й продовольство для нашої організації. Вчиняли різні збройні напади, наприклад, наліт на місто Р.
Яруга:
— Отже, наліт на Р. — це теж справа рук COC?
Ведмідь:
— Авжеж.
Яруга:
— Скільки оперативних груп спеціального призначення мала COС?
Ведмідь:
— Не знаю.
Яруга:
— Не знаєш? Хто наказав ліквідувати поручника Міколая Л. з міністерства управління держбезпеки?
Ведмідь:
— Я нічого не знаю про цю справу.
Яруга:
— Ти нічого не знаєш?
Ведмідь:
— Прошу мені не тикати! Ми з вами разом свиней не пасли.
Яруга підвівся, потім знову сів.
— Гаразд. Будемо розмовляти на «ви».
— Дякую, — глузливо відповів Ведмідь.
Яруга:
— 27 квітня на вулиці біля будинку канцелярії старости був убитий якийсь чоловік років двадцяти трьох. Хто його вбив? З чийого наказу?
Ведмідь:
— Не знаю.
Яруга:
— Слухайте, Ведмідь. Ви хочете, щоб з вами не говорили на «ти», щоб вас не били по пиці і так далі. Вимагаєте чемності. Я нічого не маю проти. Я волію вести з вами товариську розмову. Але це й вас зобов'язує. За таких стосунків брехати не годиться. 27 квітня в момент убивства цього юнака ви мчали на мотоциклі якраз тією дорогою. У нас є свідки. Ваш супутник, що їхав на задньому сидінні, відкрив вогонь і вбив поручника Міколая Л. Хто цей чоловік, що їхав із вами?
Ведмідь:
— Я не знаю його прізвища. Його кличка Куріпка.
Яруга:
— Що він робить у загоні?
Ведмідь:
— Він із мого оперативного відділення.
Яруга:
— Опишіть його докладно, дайте адресу.
Ведмідь (говорить поволі, затинаючись і довго розмірковуючи):
— Справжнє прізвище Куріпки — Юзеф Хамчик. Він високий, темно-русявий, худорлявий, років 25–26. Чуба зачісує вгору, очі сірі, ніс довгий, губи тонкі. Носить лижну шапку, куртку болотяного кольору, сіре кашне. Офіцерські чоботи, штани армійського крою, вицвілі або вельветові коричневого кольору, шкіряні рукавиці. Контакт із ним можна встановити через його родичів у селі Хжонщув, куди він час від часу навідується — пообідати. А втім… він уже в лісі і тепер звідти носа не виткне, знаючи, що я влип.
Яруга:
— Чому ви вбили поручника Л.? Хіба йому теж було винесено «вирок»?
Ведмідь:
— Не знаю… не знаю. Ні. Вироку не було. Але він мусив загинути. Ми не мали часу…
Яруга:
— Біс би вас узяв! Відповідатимете ви, нарешті, чи ні?!
Ведмідь:
— Пити…
Яруга:
— Тут УБ, а не кіоск із прохолодними напоями! Треба було напитися в камері.