Операція «Кришталеве дзеркало»
Шрифт:
Садовський знизав плечима.
— Всі претензії щодо цього адресуйте Ярузі.
— Сова, чого ти домагаєшся? Куди хилиш?
— Я хотів податися в ліс. Може, тоді б ви схаменулися?
— Він збожеволів! — зайшовся сміхом Садовський. Яруга теж засміявся, і відразу ж його струснув новий напад кашлю. Задихаючись, він лише мовчки пригрозив Сові кулаком.
Стомившись від кашлю, промовив уже лагідніше:
— Підеш у ліс, пристрелю тебе, як паршивого пса. На посту начальника міліції тобі, звичайно, більше не можна лишатися.
— Я так і знав, що все цим закінчиться, — обурився Садовський. — Товаришу Яруго, я поставлю це питання на бюро. Доведеться вам давати пояснення.
Яруга так стиснув щелепи, що під щоками в нього заграли жовна. Він дивився на свої довгі руки, якими спирався на край столу.
— Секретарю, я Сову знаю! Він воював у нашому повіті. За партію. Дружину втратив, двох братів, його сина бандити розп'яли. Він наш чоловік душею і тілом, разом з усією своєю нерозсудливістю. А ви, секретарю, людина з Варшави. Ви Сові не довіряєте, бо він погрожує податися в ліс. А я вас не знаю…
Садовський підвівся.
— Дякую за відвертість. Нічого не вдієш. Доведеться розглядати це питання на бюро. І вашу поведінку теж. Або ж ми дійдемо згоди, або ж змушені будемо розлучитися. Без жалю.
Садовський був уже в дверях, коли будинок струсонуло від вибуху. Із стелі посипалася штукатурка, зірвалася з стіни картина. З боку присадка вибуховою хвилею вибило у вікнах шибки, і в кабінеті затанцювали червоні відблиски полум'я.
— В арсенал! Негайно в арсенал по кулемет! — крикнув Яруга Крихнякові й Альберту.
Та знадвору вже відгукнувся кулемет. Здасться, з даху будинку, що стояв навпроти. Він бив просто по вікнах другого поверху. Кулі поливали кімнати свинцевими струменями, дірявили стіни, бризкаючи штукатуркою. Із присадка долинали вибухи гранат, і час від часу — довгі кулеметні черги.
Найшаленіший вогонь спрямований був на головний вхід. У довгому коридорі кілька співробітників управління, забарикадувавшись двома перевернутими столами й величезною шафою, стріляли через вхідні двері, висаджені гранатами. Атакуючі намагалися прорватися всередину, але їх стримували захисники барикади.
Нарешті з арсеналу принесли два ручних кулемети. Один поставили в коридорі прямо коло вхідних дверей, з другим Крихняк і Альберт побігли на другий поверх.
— На терасу! Висуньте кулемет на терасу! — наказав Яруга.
З автоматом у руках він перебігав із кімнати до кімнати. Найнебезпечніше було там, де вікна виходили на вулицю, бо бандити поливали їх кулеметним вогнем. Яруга підповзав на колінах аж до самого вікна, на мить висовував голову, випускав коротку чергу і повз далі.
< image l:href="#"/>Тераса прилягала до його кабінету. Альберт обережно прочинив балконні двері. Тої ж миті полоснула кулеметна черга. Тріски з роздроблених одвірків боляче стьобнули по обличчю.
— Помітили нас, бісові душі! — вилаявся Крихняк. Він лежав поруч з Альбертом під вікном. Через хвилину до них підповз Сова.
— На терасу! Давай! Боїтеся? — задихав він над вухом Альберта.
—Їхній кулемет встановлений прямо навпроти тераси, — пояснив Крихняк.
Сова вихопив у Крихняка ручний кулемет і, виставивши його перед собою, поволі виповз із кімнати. Надворі вже зовсім стемніло. Лунали тільки поодинокі постріли та часом затяжні кулеметні черги.
— Перегруповуються, — прошепотів Крихняк Альбертові.— Жах. Переб'ють нас, як качок. Сова збожеволів.
Сова тим часом почав строчити з кулемета. Причаївшись за мармуровою балюстрадою, він сипав градом вогню по стінах будинків і вздовж вулиці. Озвався кулемет із даху протилежного будинку. Кулі полоснули по стінах, балюстраді, терасі. Дах, звідкіля стріляли, був ненабагато вищий від рівня тераси. Балюстрада захищала Сову. Кулі падали біля його простягнутих ніг. Він скорчився, зігнувши коліна, і стріляв майже безперестану.
Тераса була на очах у бандитів. Кулеметник не міг викурити Сову з-за кам'яного укриття, але відрізав йому дорогу в кімнату. Кулі одна за одною врізалися в поріг, видовбуючи в цементній підлозі тераси глибокі лунки.
— Ну давай! На терасу! — наказав Альберт Крихнякові.
— Та ви що, майоре? Там певна смерть!
— Давай! — сикнув Альберт. Він вирвав із Крихнякових рук пістолет і приклав дуло до його скроні.
— Давай, боягузе!
— Спробуйте самі, майоре. Там смерть!
Альберт навалився на Крихняка. Вперся ліктями йому в спину і, не відводячи від нього дула пістолета, схилився до самісінького його вуха.
— Цей поручник Міколай… Він же був у тебе учора ввечері… Ти розмовляв із ним. Він попередив тебе, що сьогодні нападуть. Що ти зробив з Міколаєм, іудо? Чуєш мене?
Знадвору знову долинули вибухи гранат. Від дерев'яного порога на терасу віялом сипалися тріски. Кулемет на даху вперто намагався намацати Сову.
— Ну давай! — напирав Альберт, боляче тицяючи дулом у голову Крихняка.
Крихняк застогнав і поповз до дверей на терасу. Він тягнув на собі Альберта. Біля порога Альберт сповз із нього.
— Живо, живо, бандюго! — прокричав йому просто у вухо Альберт, немовби на прощання.
Крихняк вибрався за поріг. Кулемет на даху раптово замовк. Крихняк швидко перетнув небезпечну зону тераси. Лише якийсь крок відокремлював його від Сови. У присадку злетіла вгору зелена ракета. Вона піднялася високо над дахом повітового управління. В її світлі Альберт побачив скоцюрблену постать Сови і лисину Крихняка, що зеленкувато блищала.