Останній рейс
Шрифт:
— Хворий марить і часто повторює одне слово — Буратіно… Може, це щось вам підкаже?..
— Андрію, — звернулась Марина до чоловіка, коли рушила машина, — коли ж ти звільнишся? Ми ж збиралися в театр…
— Нічого не поробиш, доведеться відкласти. Думаю, що Лопе де Вега не буде на нас ображатись, — пожартував він. — Хоча, правду кажучи, дуже кортить ще раз подивитись «Фуенте овехуна»… Чудова річ!
— Все це так, — усміхнулася Марина Тихонівна. — Але на цей раз, бачу, доведеться обійтись без Лопе де Вега.
— Ти розумієш, я…
— Не треба пояснювати, Андрію. Що ж зробиш… Підемо колись іншим разом. До того ж я
— Хороша у вас дружина, Андрію Остаповичу, — обізвався шофер-сержант, коли Марина Тихонівна вийшла. — Розуміє нашу роботу. От зі мною, скажу вам, була історія. Друг у мене є — Гриша Клочко. Разом в армії служили. Він на заводі слюсарем-шаблонником… Може, доводилося читати в газетах про їхню бригаду комуністичної праці?
— Ваш товариш на станкобудівному працює? — спитав Луговий.
— Еге ж.
— А ви, Андрію Остаповичу, звідки знаєте? — здивувався Єлізаров.
— На станкобудівному учнем токаря починав. Все, що пишуть в газетах про мій завод, читаю.
— Так ось у минулому році, — вів далі сержант, — Гриша одержав окрему двокімнатну квартиру в новому будинку на Індустріальній вулиці. Як заведено, вирішив улаштувати новосілля. Прибіг, спитав, коли я вільний від чергування: дуже хотілося йому, щоб я теж був. Купили ми з Галею подарунок, одягнулись святково. Вийшли за ворота, а тут мене кличуть. Обертаюсь — парубійко на мотоциклі з нашої автобази. Зупинився, чекаю на нього. Під'їжджає він і говорить: «Негайно в гараж. Твій напарник захворів…» Моя Галя як накинеться на нього. «Ні вдень, ні вночі спокою не даєте! В гості н то не сходиш по-людськи!» Він, бідолаха, навіть розгубився: «Я, — каже, — не винний, мене начальник послав». А вона не відступає, за мене взялась. Та я не став слухати, сів у коляску і — бувай здорова…
— А зараз як? — поцікавився Луговий.
— Тепер зовсім інша справа. Перевиховалась, зрозуміла, що таке міліцейська служба… Ну ж який непутящий хлопчина! — розгнівано вигукнув сержант, різко повертаючи руль. — Перед самісіньким носом перебігає. Був би час, зловив би отакого та й в школу.
Комісар втомлено заплющив очі. Здавалося, що він задрімав.
— Андрію Остаповичу, — раптом обернувся він, — як вам здається — чого Щербина згадує про Буратіно?
— У нього синок шести років, Олешко. Втішний такий карапуз. Очі чорні-чорні, як у батька.
Андрій Остапович зітхнув.
— Шкода товариша Щербину, — зітхнув і сержант. — Хороша людина… Скромна, ввічлива… Я разом з ним в секції боксу тренувався.
НОМЕРИ ВКРАДЕНО
Швидко піднявшись сходами, Луговий увійшов до себе в кабінет. На столі лежав великий жовтий конверт з державтоінспекції. З наявних у ньому облікових карток було видно, що одна з автомашин — ГАЗ-69 ПА 54–21 належала телевізійній студії. «Москвич» ГІВ 54–21 — автодорожному інститутові, «Волга» ГІБ 54–21 — поліклініці Московського району… Але в жодній з семи карток, що лежали перед Луговим, не значилося «Победи» номер 54–21. З'ясувавши, що останнім часом у місті або в сусідніх областях випадків крадіжки автомашин не зареєстровано, Андрій Остапович запросив майора Кульбича.
Вони вирішили, що перш за все треба знайти автомашину.
Коли план першорядних заходів був складений, Кульбич сказав:
— В мене, товаришу підполковник, виникають сумніви… Чи не помилився дружинник в номері і марці машини?.. Адже на підставі карток «Победи» під цим номером в місті і нашій області нема.
— Не думаю. Дружинники в один голос заявляють, що бачили «Победу».
— А чи не здається вам, — замислено мовив Кульбич, — що злочинці дістали десь номер і поставили на свою машину? Пам'ятаєте, в минулому році…
— Не поспішатимемо з висновками. Почекаємо результатів експертизи…
Увійшов Ткачов.
— Ось, готово.
Підполковник уважно прочитав результати експертизи і задоволено зауважив:
— Отже, дружинники не помилились.
— Так, — відповів Ткачов, — відбитки протекторів і розміри шин свідчать, що злочинці були на «Победі».
— Попрошу виділити експертів на допомогу нашим працівникам для перевірки гаражів. Хай зайдуть у кабінет товариша Кульбича на інструктаж.
— Як бачите, Олегу Гарасимовичу, — потер щоку Луговий, — злочинці досвідчені, сподіваються збити нас з пантелику. Але чи мають вони взагалі якусь причетність до тих гаражів, які ми перевіряємо? Чи працюють вони в цих гаражах, чи там їхні посібники?
Кульбич підвівся.
— Перед проведенням інструктажу хочу уточнити: на тілі і одязі Щербини є сліди наїзду автомобіля?
— На щастя, наїзду не було. Так що якихось пошкоджень і слідів крові на машині не повинно бути.
… Андрій Остапович увімкнув радіоприймач. Передавали концерт вальсів Чайковського. У хвилини роздумів Луговий любив слухати музику. Вона допомагала йому орієнтуватись у лабіринті подій, знаходити правильне вирішення. От і зараз, глибоко і зручно влаштувавшись у кріслі, підполковник замислився.
Рипнули двері:
— Ху-у… Начадив… — замахав рукою Єлізаров. — Самого не видно: дим кужелем. Себе не жалієш, то хоч свого начальника пожалій. Адже знаєш, що не терплю тютюнового диму.
— А чи давно? — посміхнувся Луговий.
— Давно чи недавно, а минула десята доба. І, скажу тобі відверто, почуваю себе чудово. Начебто мені тридцять років. Пам'ятаєш Маяковського?
… Я порозовел и пополнел в лице, забыл и гриппы и кровать. Граждане, вас интересует рецепт? Открыть? или… не открывать? Граждане, вы утомились от жданья, Готовы корить и крыть. Не волнуйтесь, сообщаю: граждане, я Сегодня бросил курить.