Острів Дума
Шрифт:
— Мені так жаль, — промимрив я.
— De nada [221] , все на краще, — промовив він діловим тоном. — Коли адвокати силоміць витягли мене з кабінету — там все було розтрощено — я спікся. Найграндіозніший з епілептичних припадків. Якби не нагодився юрисконсульт з медичною підготовкою, я, мабуть, помер би прямо там. Та ще ж ті три доби без сну. Ох, як мені хотілося заснути. Отже...
Він розкрив теку і дістав звідти три рентгенівських знімка. Якість в них була набагато гіршою за кортикальні зрізи, які роблять на томографі, але, оскільки, завдяки власному досвіду, я був поінформованим дилетантом, то міг скласти якесь уявлення про те, що бачу.
221
Дарма (ісп.).
— Ось вона, Едгаре, та річ, що її, як вважає чимало люду, не існує: мозок юриста. А в тебе такі фотки є?
— Ну, на файний альбомчик вистачить...
Він розплився у посмішці.
— Кому потрібен такий фотоальбом. Ти бачиш кулю?
— Так. Ти, мабуть, тримав пістолета... — Я підняв руку, націливши палець донизу під доволі стрімким кутом.
— Приблизно так. А ще там могла бути часткова осічка. Заряду вистачило тільки, щоб всадити кулю в череп і відхилити її ще крутіше донизу. А там вона зарилася мені в мозок і залягла. Але до того вона утворила... ну, як це сказати...
— Дугову хвилю, як по воді? Він кліпнув очима.
— Еге ж. От тільки текстура мозкової речовини більше схожа на телячу печінку, ніж на воду.
— Ух ти. Гарно сказано.
— Знаю. Ваєрмен буває красномовцем, тут ніде правди діти. Куля породила спрямовану донизу дугову хвилю, а та створила набряк і тиск у перехресті зорових нервів. У візуальному комутаторі мозку. Ти усвідомлюєш весь пафос? Я стрельнув собі у скроню, але не тільки залишився живий, а й зберіг собі кулю в голові, яка створила мені проблеми з обладнанням, розташованим осьдечки. — Він поляпав собі по черепній кістці над правим вухом. — І ці проблеми погіршуються, бо куля рухається. Зараз вона десь на чверть дюйма глибше, ніж була два роки тому. А можливо, і ще глибше. Мені не потрібні Гедлок з Принсипом, щоб це розтовкмачити. Я сам все бачу на цих знімках.
— То хай вони тебе прооперують, Ваєрмене, і витягнуть ту кулю. Ми з Джеком доглянемо Елізабет, поки ти не повернешся на свій...
Він затряс головою.
— Ні!
— Але чому ти проти?
— Вона занадто глибоко сидить для операції. Тому-то я й не погодився на госпіталізацію. Чи ти гадав, що в мене комплекс Марлборо Мена [222] ? Та де там. Моє бажання стати мертвим минулося. Я не перестав сумувати за моєю дружиною і донькою, але тепер в мене є Елізабет, щоб піклуватися про неї, і я закохався в Острів. А тут і ти, Едгаре, з’явився, і мені хотілося б побачити, як піде далі твоє життя. Чи я жалкую про те, що наробив? Іноді si, іноді no. Я нагадую собі про те, що колись був не тим чоловіком, яким я є тепер, отже мушу позбавлятися минулої слабини. Той чоловік був пригніченим і розгубленим, він не міг бути відповідальним. Зараз у мене інше життя і я намагаюся дивитися на власні проблеми... ну... як на вроджені дефекти.
222
Рекламний персонаж сигарет Marlboro у 1954-99 роках, символ безкомпромісної мужності і герой анекдотів.
— Ваєрмене, це дикунство.
— Справді? А поглянь-но на себе.
Я подумав про себе. Це я душив власну дружину, а потім про все забув. Це я тепер спав в одній постелі з лялькою. Тож я вирішив тримати свої думки при собі.
— Доктор Принсип радо поклав би мене до шпиталю, бо я цікавий екземпляр.
— Звідки ти можеш знати.
— Та я-то якраз знаю!— Ваєрмен заговорив з ледь притлумленим напором. — З того часу, як я з собою таке утворив, я зустрічав уже штуки чотири таких Принсипів. Вони всі осточортіло схожі між собою: яскраві, але глухі до пацієнта фахівці, нездатні на співчуття. Вони хіба що трохи відстають від тих соціопатів, котрих описував Джон Д. Мак-Доналд [223] . Принсип не може мене прооперувати ефективніше, ніж пацієнта із злоякісною пухлиною в тій же області. Пухлину можна принаймні спробувати лікувати радіацією. Свинцева куля опроміненню на піддається. Принсип це знає, але йому страх як цікаво. Тож він не вбачає нічого гидкого в тім, щоб давати мені маленьку фальшиву надію, якщо таким чином зможе вкласти мене до шпитального ліжка, де буде мене питати, а чи не боляче мені, коли він робить... отак. А потім, коли я буду мертвим, можливо, десь надрукує про цей випадок наукову статтю. Зможе поїхати в Канкун [224] і пити там охолоджене вино на пляжі.
223
John D. McDonald (1916-1986) — «Великий майстер таємниці», автор кримінальних романів, дія яких відбувається переважно у Флориді.
224
Cancun — курортне місто в Мексиці на півострові Юкатан.
— Це звучить жорстоко.
— Та не більше за вираз очей Принсипа — от вони-то жорстокі. Я тільки глянув у них і захотів забігти від нього якомога далі. Що я й зробив, по суті.
Я похитав головою і попустився.
— Ну, і які перспективи?
— Чому б тобі вже не поїхати? Від цього місця мене вже починають брати дрижаки. Я тільки-но усвідомив, що саме тут той придурок захопив дівчину.
— Я міг би тобі про це сказати, щойно ми сюди під’їхали.
— Можливо, тому-то ти й промовчав, — він позіхнув. — Господи, як я втомився.
— Це стрес. — Я глянув по боках, відтак озирнувся на трасу Тамаямі. Мені все ще було важко повірити в те, що я сиджу за кермом, але ця справа вже почала мені подобатися.
— Перспективи далекі від рожевості. Я п’ю зараз «доксепин» та «зонеган» такими дозами, що й коня би приголомшило — це антиконвульсійні ліки, вони діють доволі добре, але я сам знаю, того вечора, коли ми вечеряли у «Зорїї», мені дійсно стало дуже погано. Я намагався це заперечувати, але ж ти знаєш, як говориться: заперечення втопило фараона, а Мойсей вивів дітей Ізраїлю на волю.
— Угу... гадаю, там було Червоне море. А існують інші ліки, які б ти міг вживати? Сильніші?
— Принсип помахав своєю рецептурною книжкою в мене перед носом, він хотів запропонувати мені «невронтин» [225] , але я навіть і куштувати його не бажаю.
— Через твою роботу?
— Саме так.
— Ваєрмене, не буде ніякої користі для Елізабет, якщо ти раптом геть осліпнеш.
Хвилину-дві він не відповідав. Дорога, тепер майже порожня, котилася перед моїми фарами. Нарешті він промовив:
225
Doxepin (Aponal), Zonegran (Zonisamide), Neurontin (Gabapentin) — психотропні, антиконвульсійні препарати, широко використовуються для гамування болів невралгічного походження.
— Сліпота скоро буде найменшою з моїх проблем.
Я ризикнув кинути на нього погляд скоса.
— Ти маєш на увазі, що це тебе вб’є?
— Так, — він говорив без усякої драматизації, і тому переконливо. — І ось що, Едгаре.
— Що?
— Перш ніж це трапиться, і поки я ще маю одне здорове око, я хотів би побачити ще твої картини. Міс Істлейк теж хоче на них подивитись. Вона просила мене спитати про це в тебе. Ти міг би підвезти їх машиною в Ель Паласіо — ти водиш пречудово.
Попереду лежав з’їзд на острів Дума. Я ввімкнув сигнал повороту.
— Скажу тобі, про що я іноді думаю, — сказав він. — Я думаю про те, що серія прикладів мого казкового везіння мусить розвернутися й потекти у протилежному напрямку. Авжеж, нема ніякої статистичної причини думати саме так, але на це варто зважати. Ти розумієш?
— Я розумію, — відповів я. — Ваєрмене?
— Він все ще тут, мучачо.
— Ти любиш острів, але ти також вважаєш, що з нашим островом щось не так. Що саме не так з цим місцем?