Острів Дума
Шрифт:
— Попустіться, — заспокоїла мене вона, — я не закликаю вас слідувати усім тим сраним академічним правилам після того, як ви їх так яскраво порушували. Просто... — Вона струснула головою. — Намалювати тридцять картин від листопада? Та ні, навіть за коротший час, ви ж бо почали малювати не відразу по приїзді.
— Звісно, ні, мені спершу довелося закупити деяке мистецьке знаряддя.
На цю фразу Мері відповіла таким реготом, що аж закашлялася, оговталась вона тільки після ковтка віскі.
— Якби я намалювала тридцять картин за три місяці й залишилася живою, — промовила вона, — мене б зараз і краном було не підняти.
—
Вона стала поряд, і тепер ми дивилися з сьомого поверху разом. Вуличну кав’ярню внизу навпроти, здавалося, було перенесено сюди з Нового Орлеану. Або з Парижа. Вулицею, відкушуючи від чогось схожого на багет, йшла жінка, гуляв вихилясами поділ її червоної спіднички. Неподалік хтось грав на гітарі 12-тактовий блюз, ясно дзвеніла кожна нота.
— Скажіть мені дещо, Едгаре — вид звідси цікавить вас як митця чи як колишнього будівельника?
— І так, і так, — відповів я.
Вона розсміялася.
— Принаймні чесно. Девіс Айлендс — цілком штучне місце. Витвір розуму людини на ім’я Дейв Девіс. У Флориді він був кимось, на зразок Джея Гетсбі [295] . Ви щось чули про нього?
Я похитав головою.
— Це тільки доводить, якою швидкоплинною річчю є слава. В «ревучі двадцяті» Девіс був ледь не богом тут, на Південному узбережжі.
295
Джей Гетсбі — герой роману Скота Фіцджеральда «Великий Гетсбі» (1925), молодий елегантний мільйонер, марнотратний покровитель мистецтв епохи джазу й арт-деко.
Вона махнула рукою вниз на сплетіння вулиць, на її сухому зап’ястку дзенькнули браслети, десь неподалік церковний дзвін відбив другу годину.
— Він усю цю місцину буквально витяг із болота в гирлі річки Гілсборо. Умовив батьків міста Тампа поставити тут лікарню й радіовежу, це в той час, коли радіо значило навіть більше за здоров’я. Він побудував ці дивні і красиві житлові комплекси в той час, коли самого поняття «житловий комплекс» не існувало. Він будував готелі й помпезні нічні клуби. Він смітив грошима, одружився на переможниці якогось конкурсу краси, розлучився, знову оженився на ній же. Він був мультимільйонером, коли один мільйон доларів коштував, як сьогодні дванадцять мільйонів. А один з його найкращих друзів жив неподалік, тут, біля узбережжя, на острівці Дума. Джон Істлейк. Знайоме вам це ім’я?
— Звичайно. Я знайомий з його дочкою. Мій друг Ваєрмен її доглядає.
Мері запалила сигарету.
— Так от, обидва вони, і Дейв, і Джон були багатими, як крези — Дейв був землевласником і займався земельними спекуляціями, а Джон тримав фабрики. Але Девіс був павичем, а Істлейк радше простим рябеньким жайворонком. На краще для нього, бо вам же відомо, що трапляється з павичами?
— В них висмикують хвости?
Вона затягнулася димом і, випускаючи його з ніздрів, націлилася в мене двома пальцями, між яких стирчала її сигарета.
— Саме так, сер. У 1925 році земельний бум у штаті Флорида лопнув як мильний пузир. Дейвід Девіс інвестував практично всі свої ресурси у те, що ви бачите зараз навкруги. — Вона обведе рукою пейзаж з вихилястих вуличок і рожевих будівель. — У 1926-му Девіс
Я сам не так вже й давно перестав гасати верхи на тигрячій шиї — так мій батько називав розпилення ресурсів до того стану, коли починаєш морочити кредиторів і робити дива з бухгалтерськими звітами, — але я ніколи не заїжджав аж так далеко, навіть у часи відчайдушної розбудови «Фрімантл компані». Я співчував Девіду Девісу, хоч, певне, він давно вже лежав у могилі.
— Він міг хоч щось покрити зі своїх приватних боргів?
— Спершу йому це вдавалося. В інших частинах країни ще тривав бум.
— Ви так багато про все це знаєте.
— Мистецтво на Сонячному узбережжі — це моя пристрасть, Едгаре. Історія Сонячного узбережжя — моє захоплення.
— Розумію. Отже, Девіс вистояв посеред земельної кризи?
— Недовго. Гадаю, він продав свої акції біржовикам, що грали на підвищення, і таким чином покрив першу серію втрат. І ще йому допомагали друзі.
— Істлейк?
— Джон Істлейк став головним його янголом-охоронцем, і все те пійло, що його Дейв час від часу переховував на острові Дума, не мало до цього жодного стосунку.
— Він займався контрабандою?
— Скажу лише, можливо. То були інші часи, іншою була Флорида. Якщо поживете тут довше, почуєте багато пікантних історій про спиртово-самогонні пригоди часів Сухого закону. Була там контрабанда чи не була, це не має значення, факт той, що, якби не Істлейк, Девіс збанкрутував би вже до Великодня двадцять шостого року. Джон не був плейбоєм, не шлявся по нічних клубах, не волочився за шлюхами, як Девіс і чимало його друзяк, від 1923-го він був удівцем, гадаю, інколи, якщо він почувався геть самотньо, Дейв, по дружбі, міг підставити йому якусь дівицю. Але влітку 26-го борги Дейва зашкалювали. Його вже не могли врятувати навіть найвірніші друзі.
— Отже, якось серед темної ночі він зник?
— Він зник, але не в безмісячну ніч. Це було б не в його стилі. У жовтні 26-го, менш ніж через місяць після того, як ураган Естер познущався зі справи всього його життя, він відплив на вітрильній яхті до Європи з персональним охоронцем і своєюновою подружкою, котра виявилася однією з красунь-купальниць Мака Сеннета [296] . Подружка й охоронець дісталися «веселого Парижа», а Дейв Девіс — ні. Він зник безслідно серед океану.
296
Mack Sennett (1880-1960) — кінорежисер і продюсер, «король німої комедії»; актрис, що знімалися в його фільмах (часто в купальних костюмах), називали «красунями-купальницями».
— Це ви мені реальну історію розповідаєте?
Вона підняла праву руку в бойскаутському салюті — образ трохи спотворювала димляча сигарета між її пальцями.
— Чисту правду. В листопаді 26-го відбулася заупокійна служба, он прямо там. — Вона показала в той бік, де між двома яскравими рожевими будівлями в стилі арт-деко виблискувала Затока. — Присутні були щонайменше чотириста осіб, чимало з них, як я здогадуюсь, були жінки того сорту, що небайдужі до боа зі страусового пір’я. Одним з промовців виступав Джон Істлейк. Він поклав на воду вінок тропічних квітів.