Під куполом
Шрифт:
– Між іншим, ми розпочали в гравійному кар’єрі, який уже мав футів сорок глибини чи близько того. Я бачив спектрограми, від яких розум заклинює. Довгі шари метаморфічної породи просто розрізано наскрізь. Провалля нема, але можна помітити зсув там, де трохи опустилася північна частина геологічного пласта. Ми перевірили сейсмографічні записи метеостанції в Портленді, і ось воно. Об одинадцятій сорок чотири ранку було зафіксовано поштовх, 2,1 бала за шкалою Ріхтера. Отже, тоді-то це й трапилося.
– Чудово, – зауважив Барбі, сподіваючись, що прозвучало це саркастично, але почуття шоку, приголомшення не дозволяли йому бути надто цього певним.
– Усе це ще не остаточні дані, але переконливі. Звісно, вивчення проблеми лише почалося, але вже зараз виглядає на те, що вглиб ця штука йде на стільки ж, наскільки й угору. Тож, якщо висота в неї п’ять миль…
– Звідки ви це довідалися? Радаром?
– Аж ніяк. Цю річ не видно на радарі. Нема способу її упізнати, поки на неї не наштовхнешся, або поки не наблизишся впритул. Людські жертви, коли вона встановлювалась, виявилися напрочуд скромними, але мертвих птахів вздовж контуру до чорта. І всередині, й ззовні.
– Я знаю. Я їх бачив. – Джулія вже закінчила свої зйомки і стояла поряд, слухаючи, що каже Барбі. – То як ви дізналися про висоту. Лазери?
– Ні, вони теж проникають наскрізь. Ми використали ракети з холостими головками. З четвертої дня з Бенгора почали робити регулярні вильоти «Ф-15А» [109] . Дивно, що ви їх не чули.
– Я, може, й чув щось таке, – проказав Барбі, – але мій мозок переймався іншим… Літаком. Лісовозом. Людьми, що загинули на шосе 117. Тими напрочуд скромними людськими жертвами.
109
«F-15A» («Eagle» – «Орел») – тактичний винищувач четвертого покоління, на озброєнні з 1976 року.
– Вони рикошетили й рикошетили… а тоді, вище сорока семи тисяч футів – вжик-вжик! – і почали собі летіти геть. Між нами кажучи, я навіть здивований, що ми не втратили нікого з наших акробатів-літунів.
– А вони вже пролетіли понад цією штукою?
– Менше двох годин тому. Місія пройшла успішно.
– Хто це зробив, полковнику?
– Ми не знаємо.
– Це наші? Це якийсь науковий експеримент вийшов не тим боком? Чи це, Господи вбережи, якесь тестування? Ви обіцяли мені правду. Ви заборгували правду цьому місту. Люди тут уже дуже налякані.
– Розумію. Але ми тут ні до чого.
– А хіба ви знали б, якби це було не так?
Кокс завагався. Коли він заговорив знову, голос його звучав тихіше.
– Я маю надійні джерела в моєму департаменті. Хтось лише пердне в Службі безпеки, як нам уже чутно. Те саме щодо Дев’ятої Групи в Ленглі [110] і пари інших контор, про які ви ніколи навіть не чули.
Цілком імовірно, що Кокс казав правду. Проте не менш імовірним було й протилежне. Він цілком відповідав власному покликанню, врешті-решт; якби його поставили вартовим отут, серед холодної осінньої темряви в ряду оцих дрочил-морпіхів, Кокс точно так стояв би спиною до міста. Йому б це не подобалося, але наказ є наказ.
110
Містечко в штаті Вірджинія, де розташована штаб-квартира ЦРУ.
– Чи є сподівання, що це якийсь природний феномен? – спитав Барбі.
– Такий, що цілком відповідає визначеним людьми кордонам міста? З кожним завертом і кожною сраною щілинкою? Як ви гадаєте?
– Моя справа питати. Ця штука проникна? Ви знаєте?
– Вода проникає, – сказав Кокс, – хоча й потрошку.
– Як таке може бути?
Утім, він сам бачив, як дивно поводиться вода; разом з Джендроном вони це бачили.
– Звідки нам знати? – в голосі Кокса почулося роздратування. – Ми працюємо з цим усього лиш якихось дванадцять годин, навіть менше. Тут так раділи, так ляскали одне одного по спинах, коли тільки вичислили, на яку висоту ця річ здіймається. Згодом і нове щось з’ясується, але поки що ми просто не знаємо.
– А повітря?
– Повітря проникає краще. Ми встановили пункт моніторингу там, де ваше місто межує… ммм… – Барбі розчув шелестіння паперів, – з Гарлоу. Там уже провели, як вони це називають, «продувні тести». Гадаю, так вимірюється співвідношення між кількістю того повітря, що проникає, і того, що відбивається. У будь-якому разі, повітря проходить, і то набагато краще за воду, хоча науковці кажуть, що все одно не цілком. Це дуже сильно вплине на вашу погоду, друже, хоча поки що ніхто не в змозі сказати, в який бік. Чорт, можливо, Честер Мілл перетвориться на Палм Спрингс [111] , – розсміявся він, проте доволі вимушено.
111
Palm Springs («Пальмові джерела») – засноване 1896 року місто в Південній Каліфорнії в гірській пустелі Коачелла, у 1970-х рр. перед тим майже спустіле місто почало стрімко перетворюватися на модний курорт.
– А тверді частинки? – Барбі подумав, що відповідь на це питання йому відома.
– Аж ніяк, – заперечив Кокс. – Тверді частинки не проникають. Принаймні нам так здається. І певне, вам варто знати, що так само відбувається в обох напрямках. Якщо тверді частинки не проходять всередину, не виходять вони й назовні. Це означає, що автомобільні вихлопи…
– Тут нема де далеко їздити. Упоперек Честер Мілл сягає хіба що чотирьох миль. А по діагоналі… – він глянув на Джулію.
– Сім. Не більше, – підказала вона.
Кокс продовжував.
– А ще в нас не думають, що викиди мазутних обігрівачів становитимуть велику проблему. Гадаю, у місті кожен має гарненьку й дорогу опалювальну систему такого типу – в Саудівській Аравії в ці дні всі машини їздять з липучками на бамперах, де написано «Серцем я з Новою Англією», – але сучасні мазутні обігрівачі потребують електрики для забезпечення регулярної іскри запалювання. Із запасами пального у вас мусить бути все гаразд, оскільки опалювальний сезон ще не розпочинався, хоча в нас вважають, що багато користі вам воно не принесе. У довготривалому вимірі, тобто зважаючи на забруднення повітря.
– Ви так думаєте? Приїздіть сюди, коли тут тридцять нижче нуля і вітер дме так, що… – на мить він затнувся. – А вітер дутиме?
– Нам це невідомо, – сказав Кокс. – Спитайте в мене завтра, і тоді, можливо, в мене з’являться принаймні хоч якісь теоретичні міркування.
– Ми можемо палити дрова, – сказала Джулія. – Передайте йому.
– Міс Шамвей каже, що ми можемо палити дрова.
– Там у вас люди мусять бути обережними з цим, капітане Барбара… Барбі. Звісно, деревини у вас більше ніж достатньо і ніяка електрика не потрібна для її запалювання й підтримування горіння, але дрова продукують сажу. Чорт забирай, вони продукують канцерогени.