Пігмаліон
Шрифт:
ГІҐІНС. Нічого подібного. Якщо хочете, я можу прийняти вас як дочку і покласти на ваше ім’я гроші. А може, волієте вийти заміж за Пікеринґа?
ЕЛІЗА (люто). Я не вийшла б навіть за вас, якби ви й просили! Хоча за віком ви підходите мені більше Пікеринґа.
ГІҐІНС (лагідно). Більше ЗА Пікеринґа.
ЕЛІЗА (втративши самовладання, підхоплюється). Говоритиму, як захочу. Ви мені вже не вчитель.
ГІҐІНС (роздумливо). Втім, не думаю, щоб Пікеринґ на це пішов. Він такий же переконаний старий парубок, як я.
ЕЛІЗА.
ГІҐІНС (прикро вражений). Який нахаба!
ЕЛІЗА. Має право писати, якщо йому так подобається. Бідолаха любить мене.
ГІҐІНС (злазить із канапи). Ви не маєте права заохочувати його до таких дій!
ЕЛІЗА. Кожна дівчина має право, щоб її кохали.
ГІҐІНС. Кохали?! Хто?! Такі телепні, як Фреді?!
ЕЛІЗА. Фреді не телепень! Те, що він бідний і несмілий, іще ні про що не свідчить. Він любить мене, і можливо, з ним я буду щасливіша, ніж із деякими, котрі стоять вище за мене і котрим я глибоко байдужа.
ГІҐІНС. А що він зможе для вас зробити? Про це ви подумали?
ЕЛІЗА. А може, я й сама зможу для нього щось зробити. Хоча, по правді, я ніколи не замислювалася, хто для кого й що робитиме. Це ви тільки про те й думаєте! А я просто хочу лишитися сама собою.
ГІҐІНС. Коротко кажучи, ви хочете, щоб я закохався у вас до нестями, як цей Фреді? Так?
ЕЛІЗА. Ні, від вас мені потрібне зовсім інше почуття. І даремно ви такий певний щодо нас двох. Варто мені було захотіти — і я повелася б зовсім інакше. Я в житті таке бачила, що вам, з усією вашою вченістю, й не снилося. Такій, як я, щоб ви знали, звабити джентльмена — нічого не варто. Тільки від такого кохання обоє ладні невдовзі руки на себе накласти.
ГІҐІНС. Це правда. Через що ми тоді, в біса, сперечаємось?!
ЕЛІЗА (надзвичайно схвильована). Мені хочеться трішечки доброти. Я знаю, що я проста, темна дівчина, а ви освічений джентльмен. Але я теж людина, а не бруд у вас під ногами. І все ото (поправляє себе),і все те, що я робила, було не заради вбрання чи таксі, не для того, щоб домогтися вашого кохання. І не думайте, я не забула, яка між нами різниця. Я старалася заради нашої дружби, адже нам було добре разом… І я почала… почала до вас прихилятися.
ГІҐІНС. Ось-ось! Те саме відчуваємо й ми з Пікеринґом. Елізо, ви рідкісна дурепа!
ЕЛІЗА. Дякую на доброму слові. (Опускається в крісло, на очах у неї сльози).
ГІҐІНС. Поки не перестанете поводитись, як повна ідіотка, інших слів і не очікуйте! Хочете стати леді — то не вбивайтесь, якщо ваш знайомий чоловік то мліє від вас, то прикрашає вас синцями. Не підходить вам мій суворий життєвий устрій — повертайтесь у свою канаву. Гніть спину до втрати людської подоби, а потім гризіться з усіма та впивайтеся до памороків. Ох, яке ж воно чудове, життя в канаві! Пекельне, несамовите, кого хочеш пройме! І щоб його скуштувати, не треба ні вчитися, ні працювати. Це вам не література, не класична музика, не філософія і не мистецтво. Ви вважаєте мене бездушним егоїстом. Адже так? От і гаразд! Ідіть собі до тих, хто вам більше до душі. Знайдіть собі якогось жирного хамулу з мішком грошей. Одружуйтеся з ним, і хай він вас цілує своїми товстими губами й штурхає грубими шкарбанами. Не здатні цінувати того, що маєте, —
ЕЛІЗА (у розпачі). Та ви просто тиран! З вами неможливо розмовляти: ви все перекручуєте так, ніби це я в усьому винна! І в душі ви знаєте, що ви справжній деспот! Ви добре розумієте, що я не зможу повернутися в канаву, як ви це називаєте; і що у світі, крім вас із полковником, в мене більше немає друзів. Вам добре відомо, що після вашого товариства я не змогла б жити з неотесаним хамулою! Тому з вашого боку ницо й жорстоко вдавати, ніби ви цього не розумієте. Ви впевнені, що я буду змушена повернутись на Вімпол-стріт, бо мені більше йти нікуди — хіба що до батька. Але не думайте, що цим ви загнали мене в кут і можете з мене знущатися. Щойно Фреді буде в стані мене утримувати, я вийду за нього заміж! Ось побачите!
ГІҐІНС (наче громом уражений). За Фреді?! За цього недоумка?! Та це нещастя не згодилося б навіть на посильного, якщо у нього взагалі вистачить сміливості шукати собі роботу! Дівчино! Та чи розумієте ви, що я зробив вас гідною короля?
ЕЛІЗА. Фреді любить мене. І для мене він — мій король! Я не хочу, щоб він працював. Він не виховувався для цього, як я. Я піду вчителювати.
ГІҐІНС. І чого ж ви, на Бога, вчитимете?
ЕЛІЗА. Чого й ви мене вчили. Фонетики.
ГІҐІНС. Ха-ха-ха!
ЕЛІЗА. Попрошуся в асистенти до того волохатого угорця.
ГІҐІНС (встає у гніві). Що?! До отого шахрая?! Отого плутяги й невігласа?! Хочете розкрити йому мою методику?! Мої винаходи?! Тільки спробуйте — я вам того ж таки дня голову скручу! (Встає і хапає її за плечі). Чуєте?!
ЕЛІЗА (без найменшої спроби опору). Скручуйте. Мені все одно. Я знала, що колись ви мене вдарите. (ГІҐІНС відпускає її, розлютований тим, що забувся, і відсахується так різко, що спотикається і падає на канапу). Ага! Тепер я знаю, чим вам допекти! Як же я раніше не здогадалася?! Вам уже не відібрати моїх знань! Ви самі казали, що слух у мене тонший від вашого. Крім того, на відміну від вас, я вмію бути люб’язною. Ну, що скажете (навмисне вимовляючи неправильно, щоб позлити його), про-хве-сор? (Клацає пальцями). Тепер мені наплювати і на вашу лайку, і на вашу пишномовність. Я дам оголошення в газети, що ваша герцогиня — проста квіткарка, яку ви навчили, і що за півроку я беруся зробити те саме з будь-якої базарної торговки! За якусь тисячу фунтів! Боже, як пригадаю, що я перед вами плазувала, а ви з мене глузували й знущались, я просто вбити себе готова! А мені варто було зробити тільки крок — і я б зрівнялася з вами.
ГІҐІНС (вражений, дивиться на ЕЛІЗУ). Ох же, ви, зарозуміла голодранко! Але все одно це краще, аніж хникати й пхикати, краще, ніж носити пантофлі й шукати окуляри. Авжеж краще! (Встає). Чорт забирай! Елізо, я казав, що зроблю з вас справжню жінку, і таки зробив! Такою ви мені подобаєтесь.
ЕЛІЗА. Тепер ви будете хитрувати й стелитися, бо зрозуміли, що я вас не боюся і зможу обійтися без вас!
ГІҐІНС. Звичайно, зрозумів, дурненька. Ще п’ять хвилин тому ви були, наче камінь на моїй шиї. А зараз ви водночас і фортеця, й броненосець. Ви, я та Пікеринґ тепер не просто двоє чоловіків і одне дурнувате дівчисько. Ми тепер троє переконаних одинаків!