Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Кінг Стівен

На іншому екрані з’явилася Мія у фойє біля ліфтів, вона розглядала кнопки, а потім натиснула ту, де була намальована стрілка ВНИЗ.

«Ми збираємося зробити візит до акушерки», — подумала Сюзанна, похмуро вдивляючись в екран, а тоді коротко реготнула, безрадісно, ніби гавкнула.

— О, ми йдемо з візитом до акушерки, чудової акушерки з Країни Оз. Бо, бо, бо, бо… в нас почався токсикоз. Іще питань до неї стос!

Ось регулятори, якими вона маніпулювала, попри деякі незручності, та де там — попри біль. РІВЕНЬ ЕМОЦІЙНОСТІ залишався на цифрі 72. Тумблер з позначкою МАЛЮК так само стоїть у положенні СПАТИ, і немовля на моніторі понад ним так само подається в чорно-білому зображенні, як і все решта: ані сліду тих тривожних синіх

очей. Абсурдний «пічний» регулятор ПЕРЕЙМИ все ще на цифрі 2, але більшість лампочок, що світилися бурштином, коли вона була тут минулого разу, тепер почервоніли. Підлогою розбіглося більше тріщин, а древній мертвий солдат у кутку втратив голову: страшенна вібрація машинерії скинула череп з кістяка, і тепер він сміявся до флуоресцентних світильників на стелі.

Поки Сюзанна дивилася на неї, стрілка індикатора СЮЗАННА-МІЯ сягла вже кінця жовтої зони і ввійшла у червону. Небезпека, небезпека, Дьєм і Нгу мертві. Папа Док Дювальє [75] мертвий. Джекі Кеннеді [76] мертва.

Вона один по одному спробувала поворушити регулятори і впевнилася в тому, що й так знала, — їх заблоковано. Мабуть, Мія спершу була спробувала змінити установки і не зуміла, а от щодо блокування — на це вона спромоглася.

75

Франсуа Дювальє (1907–1971) — 1957 р. був обраний, а 1964 р. оголосив себе пожиттєвим президентом Гаїті, створив у своїй країні корумпований режим, побудований на державному тероризмі й тотальному жаху перед його особистою гвардією — «Тонтон-макутами».

76

Жаклін Кеннеді Онассіс, у дівоцтві Жаклін Був’є (1929–1994) — дружина 35-го президента США Джона Ф. Кеннеді, у 1968–1975 pp. — дружина грецького мільярдера Арістотеля Онассіса.

Згори затріщали, завищали гучномовці, та так голосно, що вона аж підстрибнула. А тоді крізь гуркіт статичних розрядів почувся голос Едді.

— Сюзі!… ень!.. уєш ене? Перебий… сяень! До того, як… обує… сти! Ти чуєш мене?

На екрані, який вона подумки називала Мія-візором, відкрилися двері центрального ліфта. Злодійка курва-мамуня ввійшла до кабіни. Сюзанна це ледь зауважила. Вона вхопила мікрофон і попхнула вмикач на його боці. Заволала.

— Едді! Я у 1999 році! Дівчата тут всюди ходять з оголеними черевами і бретельками ліфчиків напоказ…

Господи, про що це вона патякає? Їй довелося докласти великих зусиль, щоб очистити розум.

— Едді! Я не розумію тебе! Любий, повтори, що ти казав!

Якусь мить нічого не було чути, окрім електричних розрядів та спорадичного реактивного ревіння на додачу. Вона вже знову хотіла закричати в мікрофон, та тут знов повернувся голос Едді, цього разу він звучав трошки ясніше.

— Перебий… сяень! Джейк… отець Каллаген… тримайся! Перебий… допоки вона… куди вона… родити дитя! Якщо ти… знати!

— Я чую тебе, я даю тобі про це знати! — схлипнула вона. Вона так міцно стискала мікрофон, що той аж тремтів у її кулаці. — Я у 1999 році! У червні 1999-го! Але я не зрозуміла до пуття всього, що ти мені наказав, милий! Повтори це знову і скажи, що з тобою все гаразд!

Та Едді більше не повернувся.

Погукавши кілька разів і не отримавши у відповідь нічого, крім електричного тріску ефіру, вона повернула мікрофон на місце і почала обмірковувати, що ж саме Едді хотів їй сказати. Водночас намагаючись притишити радість від того простого факту, що взагалі чула його голос.

— Перебийся день, — промовила вона до себе, принаймні ці слова прозвучали голосно і майже ясно. — Перебитися — це те саме, що протриматися.

Їй вірилося, що тут вона вгадала правильно. Едді хотів, щоб Сюзанна пригальмувала Мію. Може, щоб діждатися Джейка і Каллагена, котрі скоро дістануться сюди? Щодо цих слів вона не була певна, до того ж вони їй аж ніяк не подобались. Звісно, Джейк — стрілець, нехай так, але ж він ще зовсім юний хлопець. А Сюзанна побоювалася, що в Діксі-Піґ повно

вельми небезпечних людей.

Тим часом на екрані Мія-візора знову відчинилися двері ліфта. Злодійка курва-мамуня дісталась холу. Наразі Сюзанна викинула собі з голови Едді, Джейка і отця Каллагена. Вона згадала, як Мія відмовлялася вести перед, навіть коли їхні спільні ноги Сюзанни-Мії були на межі того, щоб ось-ось зникнути з-під спільного тіла Сюзанни-Мії. Бо, якщо вільно перефразувати якийсь старовинний вірш, вона була самотня й злякана у світі, якого не створила. [77]

77

Алюзія на фразу «Як лячно зріти цю дорогу крізь чортівню людей і Бога, я той чужинець, що приплив у світ, якого не створив» з вірша «Людські закони, закони Бога», вміщеного у збірці «Останні поезії» (1922) англійського поета Альфреда Едварда Хаусмена (1859–1936).

Бо ж вона сором’язлива.

Ой леле, а в холі «Плаза-Парку» відбулися зміни, поки злодійка курва-мамуня чекала нагорі телефонного дзвінка. І значні зміни.

Сюзанна в Доґані сперлася ліктями на головну панель і нахилилася вперед, поклавши підборіддя на долоні зведених докупи рук.

Видовище обіцяло бути цікавим.

СІМ

Мія зробила крок з ліфта й одразу ж хотіла заскочити назад до кабіни. Натомість наштовхнулася спиною на двері, та так сильно, що аж зуби в неї клацнули з неголосним кістяним стуком. Збита з пантелику, вона озирнулася, не тямлячи, куди могла подітися кімнатка, в якій вона щойно сюди спустилася.

— Сюзанно! Що з нею трапилось?

Нема відповіді від темношкірої жінки, в чиїй личині вона зараз перебувала, але Мія второпала, що насправді вона їй і не потрібна. Вона вже помітила щілину, з якої виповзали й куди заповзали двері. Якщо натиснути кнопку, вони, мабуть, знову відкриються, але їй довелося побороти своє зненацька сильне бажання повернутися до кімнати № 1919. Усі її справи там завершено. Її нагальна справа десь за дверима готельного холу.

Вона подивилися в напрямку тих дверей, закусивши губу в сум’ятті, яке в будь-який момент від чийогось грубого слова чи грізного погляду могло перерости в паніку.

Нагорі вона перебувала трохи довше, ніж годину, і за цей час післяполуденна сонна атмосфера у холі встигла розвіятись. Півдюжини таксі одночасно під’їхали до готелю з «Ла Гвардії» й «Кеннеді», а також автобус із японцями з аеропорту «Нью-арк». [78] Рейсом із Саппоро прибули п’ятдесят пар туристів, для яких було зарезервовано апартаменти у готелі «Плаза-Парк». І тепер у холі стрімко більшало балакучого люду. Більшість із них мали темні, розкосі очі й блискуче темне волосся, з їхніх ший звисали на ремінцях якісь довгасті штучки. Раз у раз хтось із них піднімав таку штучку і на когось цілився. Одразу ж відбувався сліпучий спалах, сміх і вигуки: «Домо! Домо!» [79] Перед стійкою вишикувалося три черги. До красивої жінки, котра вписувала Мію в спокійніший час, тепер приєдналися ще два клерки, і всі троє працювали, мов навіжені. Від високої стелі холу відбивалися сміх і суміш балачок якоюсь дивною мовою, що нагадувала Мії пташине цвірінькання. Смуги дзеркал ще додавали збентеження, заповнюючи хол удвічі більшою кількістю народу, ніж його там було насправді.

78

Міжнародні аеропорти, «Ла Гвардія» та «Кеннеді» — у районі Квінз у Нью-Йорку; «Ньюарк» — між містами Ньюарк та Елізабет у штаті Нью-Джерсі, за 24 км від Мангеттену.

79

Багатозначне японське слово, промовлене у відповідних ситуаціях відповідним тоном може виражати безліч сенсів: захват, привітання, подяку, співчуття тощо.