Північне сяйво
Шрифт:
— Так, я добре бачу, — сказала вона. — У будь-якому випадку я вже пам’ятаю, де знаходиться більшість символів. Що запитати, Владарю Фаа?
— Я хочу знати більше про те, як вони захищають Больвангар, — сказав він.
Навіть не зупиняючись, щоб подумати, вона поставила стрілки на шолом грифона і тигель і змусила свій розум зосередитися на потрібних значеннях, ніби на складній діаграмі в трьох вимірах. Одразу довга стрілка почала обертатися вперед, назад, уперед і вперед, як бджола, що танцює, аби сповістити щось своєму рою. Ліра спокійно спостерігала за нею, задоволена
— Все, як сказав деймон відьми, Владарю Фаа. Станцію охороняє загін татар, а також там є дротова огорожа. Вони не очікують нападу, так каже читач символів. Але, Владарю Фаа…
— Що, дитино?
— Він каже мені ще дещо. Недалеко звідси, у долині, є село біля озера, в якому людей лякає привид.
Джон Фаа нетерпляче похитав головою:
— Зараз це не має значення. Я впевнений, що в цих лісах повно духів. Розкажи мені знову про татар. Наприклад, скільки їх? Яка в них зброя?
Ліра покірно запитала і доповіла:
— Їх шістдесят людей із гвинтівками, і також у них є щось на зразок гармат. Ще вони мають вогнемети. І… всі їхні деймони — вовки, ось що він каже.
Це збентежило старших циган, які вже брали участь у кампаніях раніше.
— Сибірські полки мають деймонів-вовків, — сказав один із них.
Джон Фаа зауважив:
— Я ніколи не зустрічав лютіших. Нам треба буде битися, як тиграм. І порадитися з ведмедем — він досвідчений воїн.
Ліра нетерпляче додала:
— Але, Владарю Фаа, цей привид — я думаю, це привид одного з дітей!
— Добре, навіть якщо так, Ліро, не маю уявлення, як він може впоратися з цим. Шістдесят сибірських стрільців і вогнемети… Пане Скоресбі, підійдіть сюди, будь ласка, на хвилинку.
Поки аеронавт прямував до саней, Ліра тихенько встала і пішла поговорити із ведмедем.
— Йорику, ти коли-небудь мандрував цією дорогою?
— Одного разу, — відповів він густим незворушним голосом.
— Тут є село неподалік, так?
— За кряжем, сказав він, дивлячись крізь обрідну стіну дерев.
— Це далеко?
— Для тебе чи для мене?
— Для мене, — відповіла вона.
— Надто далеко. Зовсім недалеко для мене.
— Скільки часу тобі знадобиться, щоб дістатися туди?
— Я можу тричі сходити туди і назад до наступного сходу місяця.
— Ось що, Йорику, послухай: в мене є читач символів, який говорить різні речі, розумієш? Він сказав, що мені потрібно зробити щось важливе в тому селі, а Владар Фаа не дозволяє піти туди. Він лише хоче швидше рухатися вперед, хоч я знаю, що це також важливо. Але поки я не піду туди і не з’ясую все, ми не дізнаємося, що насправді роблять гобліни.
Ведмідь мовчав. Він сидів, як людина, його величезні лапи були складені на колінах, а темні очі дивилися просто на неї. Він знав, що вона чогось хотіла.
Заговорив Пантелеймон:
— Ти можеш доправити нас туди, а потім забрати звідти?
— Можу. Але я дав слово Владарю Фаа слухатися його і більше нікого.
— А якщо я отримаю його дозвіл? — спитала Ліра.
— Тоді так.
Вона повернулася і побігла по снігу.
— Владарю Фаа! Якщо Йорик Бернісон переправить мене через кряж у село, ми зможемо все з’ясувати, а потім наздогнати вас на санях. Він знає маршрут, — запевняла вона. — І я б не наполягала на цьому, якби не те, що сталося раніше, Фардере Корам, ви пам’ятаєте, з тим хамелеоном? Я тоді не зрозуміла застереження, але воно було правильним, і ми це відчули пізніше. Зараз в мене те саме відчуття. Я не можну зрозуміти точно, що він має на увазі, але я знаю — це важливо. І Йорик Бернісон знає дорогу, він сказав, що може дістатися туди і назад тричі до наступного сходу місяця. Я не буду в більшій безпеці, ніж із ним, чи не так? Але він не погодиться, якщо не отримає дозволу Джона Фаа.
Всі мовчали. Фардер Корам зітхнув. Джон Фаа, в хутряному каптурі, насупився і незадоволено скривився.
Але перш ніж він встиг щось вимовити, заговорив аеронавт:
— Владарю Фаа, якщо Йорик Бернісон візьме із собою маленьку дівчинку, вона буде в такій самій безпеці, як і з нами. Всі ведмеді — вірні друзі, але я знаю Йорика вже цілу вічність, і ніщо у світі не змусить його порушити слово. Накажіть йому дбати про неї — і він це, безперечно, зробить. А щодо швидкості, то він може невтомно бігти кілька годин.
— Але краще послати ще кількох людей, — сказав Джон Фаа.
— Їм доведеться йти пішки, — зазначила Ліра, — тому що санями не переїхати кряж. Йорик Бернісон біжить швидше за будь-яку людину по такій місцевості, а я легка, тому він не буде спинятись. І я обіцяю, Владарю Фаа, я обіцяю не затримуватися там довше, ніж потрібно, нічого не розповідати про нас і не наражати нас на небезпеку.
— Ти впевнена, що повинна це зробити? Цей читач символів не морочить тобі голову?
— Він ніколи цього не робить, Владарю Фаа. Джон Фаа потер підборіддя.
— Добре, якщо все буде гаразд, ми матимемо більше інформації, ніж зараз. Йорику Бернісон, — покликав він, — ти зробиш, як вимагає ця дитина?
— Я виконую ваші накази, Владарю Фаа. Скажіть мені відвести туди дитину, і я зроблю це.
— Дуже добре. Візьми її туди, куди вона хоче, і роби, що вона скаже. Ліро, зараз я даю наказ тобі, ти зрозуміла?
— Так, Владарю Фаа.
— Йди і з’ясуй все і, коли ти це зробиш, негайно повертайся. Йорику Бернісон, ми будемо продовжувати нашу подорож, отже, вам доведеться наздоганяти нас.
Ведмідь покивав своєю величезною головою.
— У селі є солдати? — спитав він Ліру. — Мені знадобляться мої обладунки? Без них ми будемо рухатися швидше.
— Ні, — відповіла вона. — Я впевнена в цьому, Йори-ку. Дякую вам, Владарю Фаа, я обіцяю зробити, як ви сказали.
Тоні Коста дав їй шматок смаженої тюленятини, і з Пантелеймоном-мишею в каптурі вона вилізла на величезну спину ведмедя і схопилася рукавицями за його шерсть, а також обхопила колінами його мускулясті боки. Його шерсть була надзвичайно густою, і вона відчувала його неймовірну силу. Так, ніби вона зовсім нічого не важила, ведмідь повернувся і побіг у напрямку кряжа повз низькі дерева.