П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
І раптово наткнувся на неї. Дю Шайю лежала в траві і, схоже, спала. Плаття задерлося до колін, оголивши білі гомілки.
Вона лежала обличчям вниз в калюжі кілька дюймів глибиною. Річард скочив вперед, щоб не впасти на неї. Схопивши її за плечі, він рвонув її вгору і перекотив на спину. Мокре плаття обліпило вже об'ємистий живіт, підкреслюючи вагітність.
Пасма мокрого волосся прикривали безкровне обличчя. Дю Шайю дивилася вгору темними мертвими очима.
У неї був такий же дивний спраглий вираз, як у Юні, коли Річард
Річард потряс холодне безвольне тіло.
— Ні! Дю Шайю! Ні! Я бачив тебе живою лише хвилину тому! Ти не можеш померти! Дю Шайю!
Її рот розкрився, руки безвільно бовталися, вона не подавала ознак життя. Та й які ознаки могли бути? Вона померла.
Коли Кален співчутливо поклала руку йому на плече, він з криком безсилої люті упав на спину.
— Вона тільки що була жива, — сказала Кара. — Я бачила її живою і здоровою буквально кілька секунд тому!
Річард зарився обличчям у долоні.
— Знаю. Добрі духи. Я знаю. Як же я відразу не зрозумів, що відбувається! Кара відірвала йому руки від обличчя.
— Лорд Рал, її душа все ще може бути в тілі. — Стоячі навколо майстри меча і мисливці Племені Тіни тремтіли дрібним тремтінням. Річард похитав головою.
— Мені дуже шкода, Кара, але вона померла. Подумки він бачив її живою, ясно і чітко згадуючи все з нею пов'язане.
— Лорд Рал…
— Вона не дихає, Кара. — Річард потягнувся закрити Дю Шайю очі. — Вона мертва.
Кара жорстко вдарила його по зап'ясті.
— Хіба Денна тебе нічому не навчила? Морд-Сіт повинна була навчити свого вихованця ділитися подихом життя!
Річард, скривившись, відвернувся від пронизливих блакитних очей Кари. Препротивний ритуал вона нагадала, треба сказати. Жахливі спогади сколихнулися в його мозку, по кошмару співмірні зі смертю Дю Шайю.
Морд-Сіт розділяла зі своїм вихованцем подих, коли той перебував вже в обіймах смерті. Це був священний обов'язок Морд-Сіт — розділити з ним його біль, його останній подих, коли він вже вислизав у смерть, як би для того, щоб побачити те заборонене, що лежить по той бік буття. Таким чином вони визначали, коли приходив час вбити вихованця, умертвити його, ділячи з ним його останній подих.
Перед тим як Річард вбив свою господиню, щоб втекти, вона теж просила його розділити з нею її останній подих.
Річард вшанував її останнє прохання і увібрав в себе останній подих Денни, коли вона вмирала.
— Кара, я не розумію, яке це має відношення до…
— Віддай їй його назад!
— Що?! — Тільки й зміг втупитися на неї Річард. Кара, рикнувши, рішуче відсунула його в сторону. Опустившись на коліна, вона притулилася ротом до рота Дю Шайю. Річард прийшов в жах. А він-то вважав, що зумів прищепити Морд-Сіт більшу повагу до життя!
Видовище знову викликало у нього похмурі спогади. Побачивши знову навіч знайому сцену, таку збочену інтимну дію, він ніби знову опинився в Народному Палаці бранцем Денни. Річард буквально скам'янів, побачивши, як Кара раптом пригадала настільки мерзенну річ зі свого минулого. І розлютився, що вона так і не подолала навичок свого жорстокого виховання і способу життя.
Затиснувши Дю Шайю ніс. Кара продовжувала вдувати повітря в легені. Річард потягнувся до широких плечах Кари, щоб відкинути її від Дю Шайю. Його просто дратував вигляд Морд-Сіт, що здійснює подібне з мертвим тілом.
І так і завмер з простягнутими руками, не торкнувшись Кари. Щось у поведінці Кари, в її наполегливості підказало, що все не так, як здається на перший погляд. Підклавши одну руку Дю Шайю під шию, а іншою затиснувши їй ніс. Кара ще раз вдихнула їй повітря в рот. Груди Дю Шайю піднялася і повільно опустилася, поки Кара сама набирала повітря.
Один з майстрів меча, багряний від люті, потягнувся до Кари, оскільки Річард явно передумав. Річард перехопив його руку. Зустрівшись з питальним поглядом Джіана, він похитав головою. Джіан знехотя відійшов.
— Річард — шепнула Келен, — що вона, в ім'я духів, творить? Навіщо робить таку безглузду річ? Це якийсь д'харіанський ритуал для мертвих?
Кара набрала побільше повітря і різко вдула його Дю Шайю.
— Не знаю, — шепнув у відповідь Річард. — Але це не те, про що я подумав.
Келен здивувалася ще більше.
— А що ти міг подумати?
Не бажаючи говорити про це, Річард лише подивився в її зелені очі. Він почув, як Кара знову вдуває повітря в мертвіюче тіло Дю Шайю.
І відвернувся, не здатний дивитися далі. Він не міг зрозуміти, навіщо Кара все це робить, яке в цьому пуття, але і сидіти тут він далі не міг. Нехай інші дивляться.
Він намагався переконати себе, що це, можливо, як припустила Келен, якийсь д'харіанський ритуал для відбуваючої душі. Він схопився, але Келен схопила його за руку.
Пролунав натужний кашель.
Річард крутанулся на підборах і побачив, як Кара повертає Дю Шайю набік, злегка підтримуючи. Дю Шайю, давлячись, ловила повітря ротом. Кара грюкнула її по спині, як новонародженого, але значно сильніше.
Дю Шайю закашлялась і важко задихала. А потім її початок рвати. Річард, звалившись на коліна, підхопив важку масу її волосся і тримав, поки її вивертало.
— Кара, що ти зробила? — Річард очам не вірив, бачачи повернення до життя померлої жінки. — Як тобі це вдалося?
Кара злегка постукувала Дю Шайю по спині, змушуючи викашляти воду, що залишилася.
— Хіба Денна не вчила тебе ділитися подихом життя? — В її голосі відчувалося роздратування.
— Так, але… але це не було…
Дю Шайю, вчепившись у руку Річарда, виплюнула ще воду. Річард погладжував її по спині і волоссю, даючи їй зрозуміти, що всі вони тут, з нею. Легкий зустрічний потиск сказав йому, що вона знає.