П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Зедд знаходився всередині істоти.
У центрі пульсуючої печери шім Сентраші, королева вогню, повернула на нього свій смертоносний погляд.
Зедд в останній раз спробував закликати магію.
Сентраші кинулася до нього з лякаючою швидкістю і лякаючою спрагою.
Жахлива біль скрутила кожен його нерв, нестерпна агонія охопила душу. Світ спалахнув. Крик Зедда потонув у оглушливому дзвоні.
Річард скрикнув. Біль від жахливого дзвону мало не розколола череп.
Нічого
Затиснувши голову руками, Річард, згорнувшись у клубок, качався по землі, виючи від болю.
Світ зник, залишилася лише біль.
Навколо, вигукуючи накази, зіскакували з коней вершники. Річард розрізняв лише смутні тіні. Він не розумів ні слова. Нікого не впізнавав. Єдине, що він міг, це намагатися зберегти свідомість, чіпляючись за життя в смертельній агонії.
Лише те, що він пройшов випробування болем, через яке повинні пройти всі чарівники, і вижив, досі дозволяло йому чіплятися за життя. Не пройди він цієї школи, був би вже мертвий.
Він був один у своєму пеклі. І не знав, як довго ще зможе чіплятися за життя.
Здавалося, весь світ разом сказився. Беата з усіх ніг мчала по траві. Від жаху її колотило.
Крики Тернера замовкли. Кричав він дико, але лише якусь мить.
— Припинити! — Заволала Беата у всю силу легенів. — Припинити! Ви що, з'їхали з глузду?! Припинити!
Повітря ще тремтіло від гулу Доміні Діртх. Зметнулися стовпи пилу, і від цього здавалося, ніби земля навколо димить. Грунт трясся, посаджене попереднім відділенням самотнє деревце звалилося.
Здавалося, бридко вібрує весь світ.
По щоках Беати струмували сльози.
Тернер здійснював звичайний патрульний обхід, перевіряючи територію перед Доміні Діртх.
Його крик стих в лічені миті після того, як Доміні Діртх задзвонив, але втілений в цьому крику біль і жах досі дзвеніли в її вухах. Беата знала — цього крику вона не забуде ніколи.
— Припинити! — Репетувала вона, злітаючи по сходинках. — Припинити!
Беата влетіла на платформу, стиснувши кулаки, готова тут же убити ідіота, хто вдарив в Доміні Діртх.
І зупинилася, важко дихаючи, обводячи платформу шаленим поглядом. Еммелін стояла, завмерши в повному шоці. Брайс теж явно був не в собі. Він в паніці дивився на Беату.
Довгий кий, яким зазвичай дзвонили в Доміні Діртх, як і раніше висів на місці. Чергові стояли дуже далеко від нього.
— Що ви зробили?! — Заволала Беата. — Яким чином ви його задіяли? Ви що, здуріли?!
Вона подивилася на купку кісток і фаршу, яка мить тому була Тернером.
— Ви вбили його! — Тицьнула вона рукою. — Чому ви це зробили? Що вам спало на думку? — Еммелін повільно похитала головою:
— Я з цього місця й кроку не робила.
— Я теж. — Брайса почало колотити. — Сержант, ми в цю штуку не били. Клянуся. Ми до неї і близько не підходили. Ми цього не робили.
Мовчки дивлячись на них, Беата раптом почула, що десь здалеку долинають крики. Вона перевела погляд на сусідній Доміні Діртх — і виявила, що там теж люди носяться так, наче весь світ збожеволів.
Вона обернулася, подивилася в іншу сторону, де виднівся ще один Доміні Діртх. Там творилося те ж саме: люди волали і бігали, як божевільні. Беата придивилася уважніше. Перед тим Доміні Діртх виднілися рештки двох солдатів.
Естелла Руффіні і капрал Марія Фовелем підійшли до того, що залишилося від Тернера. Естелла, схопившись за голову, дико закричала. Марія відвернулася, і її вивернуло.
Відділення, що охороняли кожен Доміні Діртх, одночасно посилали патрулі на огляд території, згадала Беата. Щоб ніхто і ніщо не прослизнуло непоміченим.
І тут вона зрозуміла. Задзвонив не тільки їх Доміні Діртх. Всі Доміні Діртх раптом задзвонили самі по собі.
Келен тримала Річарда за сорочку. Від болю він нічого не розумів, і Келен ніяк не вдавалося змусити його розігнутися. Келен не знала, що сталося, але боялася, що здогадується.
Річард був у смертельній небезпеці. В якій?
Вона чула його крик, бачила, як він впав з коня і вдарився об землю. І не розуміла, що сталося.
Перша думка була — Річарда вразила стріла. Келен прийшла в жах, що його можливо вразив стрілою найманий вбивця. Але чому тоді немає крові?
Вона окинула поглядом оточуючих їх тисячу д'харіанських солдатів. З першої ж миті, як тільки Річард закричав і впав з коня, воїни, не чекаючи наказу, почали діяти. Мечі немов самі собою вискочили з піхов, бойові сокири моментально опинилися в руках, списи були взяті напоготів.
По всьому периметру солдати зіскочили з коней, готові до битви. Інші, зімкнувши ряди, утворили друге коло оборони, готові кинутися в атаку. Окремі групи розсіялися в різні боки на пошуки нападників, готові миттєво очистити територію.
Келен знала толк в бойових підрозділах. І по реакції солдатів зрозуміла, що ці — одні з кращих. Не було необхідності віддавати накази: воїни самі миттєво проробили всі необхідні маневри, причому швидше, ніж вона встигла б вимовити команду.
Безпосередньо навколо Келен з Річардом утворили тісне коло мечоносці бака-тау-мана з мечами напоготові. З чого б не стріляли нападники — з лука, арбалета або чогось ще, — навряд чи їх захисники допустять повторний напад на Магістра Рала.
Келен раптом чомусь — зовсім не до місця — подумала, що Кара буде в сказі, адже Келен обіцяла Морд-Сіт, що не допустить, щоб з Річардом відбулося щось погане.