П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Дю Шайю проштовхнулася між мечниками і присіла біля Річарда. Вона принесла з собою бурдюк води і ганчірку — перев'язати рану. — Ти виявила рану?
— Ні, — відповіла Келен, далі оглядаючи Річарда. Вона притиснула руку до його щоки. Ось таким самим було його обличчя, коли він заразився чумою й марив. Але зараз це явно не хвороба — адже він закричав та упав з коня, а на дотик у нього жар.
Дю Шайю протерла вологою ганчіркою лице Річарда.
Келен продовжила оглядати його, намагаючись виявити рану від арбалетного болта або дротика. Річарда трясло, він майже бився в
Вони акуратно перевернули Річарда на спину, і Дю Шайю погладила його по щоці. Мудра жінка бака-тау-мана, нахилившись, заспівала якийсь наспів, слів якого Келен не розуміла.
— Нічого не знаходжу! — У відчаї вигукнула Келен.
— І не знайдеш, — неуважно відповіла Дю Шайю.
— Це чому?
Мудра жінка шепотіла Річарду ніжні слова. Хоч Келен і не розуміла її мови, але почуття-то вона вловлювала.
— Це не тілесна рана, — сказала Дю Шайю.
Кален глянула на окружаючих їх солдатів і оберігаючим жестом поклала руки Річарду на груди.
— Що ти хочеш сказати?
Дю Шайю ласкаво прибрала руки Келен.
— Це рана душевна. Пошкоджена його душа. Дозволь, я займуся ним.
Келен дбайливо торкнулася його щоки.
— Звідки ти знаєш? — Швидко спитала вона Дю Шайю. — Ти не можеш цього знати.
— Я — мудра жінка. І вмію розпізнавати такі речі.
— Лише тому…
— Ти знайшла рану?
Келен на мить замовкла, оцінюючи власні відчуття.
— Чим ми можемо йому допомогти?
— Ти допомогти не зможеш нічим. — Нахиливши темноволосу голову, Дю Шайю притиснула долоні до грудей Річарда. — Не мішай, — пробурмотіла вона, — інакше наш чоловік помре.
Келен відкинулася на п'яти і взялася спостерігати, як мудра жінка бака-тау-мана, нахиливши голову і притиснувши руки до грудей Річарда, впала в подобу трансу. Вона щось тихо бурмотіла собі під ніс, її трясло тремтіння, а руки ходили ходором.
Дю Шайю скривилася від болю.
І раптом перекинулась на спину, розірвавши контакт. Келен ледве встигла її підхопити.
— Що з тобою?
— Моя могутність, — прошепотіла Дю Шайю. — Вона спрацювала. Вона повернулася.
Келен перевела погляд з Дю Шайю на Річарда. Він начебто став спокійнішим.
— Що ти зробила? Що трапилося?
— Щось намагалося забрати його душу. Я вдалася до своєї життєвої сили, щоб відвести руку смерті.
— Твоя могутність повернулося? — У голосі Келен проскакував сумнів. — Але як це може бути? — Дю Шайю похитала головою:
— Не знаю. Вона повернулося, коли Кахарін закричав і впав з коня. Я це зрозуміла, тому що знову відчула пов'язуючі мене з ним узи.
— Може, шими вже забралися в Підземний світ? — Дю Шайю знову похитала головою.
— Що б це не було, воно пройшло. Моя могутність знову зникає. — Вона подивилася в порожнечу і тихо додала: — Зникла. Вистачило лише на те, щоб допомогти Кахаріну.
Дю Шайю спокійно наказала своїм мечоносцям розслабитися, повідомивши, що все закінчилося добре.
Келен зовсім не була в цьому переконана. Вона ще раз глянула на Річарда. Він начебто затих і почав спокійно дихати.
Раптово його очі відкрилися, і він примружився від світла.
Дю Шайю, схилившись над Річардом, промокнула вологою ганчіркою піт у нього на лобі.
— Тепер з тобою все добре, чоловік мій.
— Дю Шайю, — прохрипів він, — скільки разів тобі повторювати, що я тобі не чоловік! Ти неправильно тлумачиш древні закони.
— Бачиш? — Посміхнулася Дю Шайю, звертаючись до Келен. — Йому вже краще.
— Хвала добрим духам, що ти опинилася з нами, Дю Шайю, — прошепотіла Келен.
— От і скажи йому про це, коли він почне в наступний раз нудити, що я повинна залишити його.
Келен мимоволі посміхнулася, перехопивши сердитий погляд, кинутий Річардом на Дю Шайю. На очі навернулися сльози, але вона впоралася з собою.
— Річард, ти як? Що трапилося? Чому ти упав з коня?
Річард спробував сісти, Келен з Дю Шайю, не змовляючись, штовхнули його назад.
— Обидві твої дружини велять тобі трохи відпочити, — повідомила Дю Шайю.
Річард опустився на землю. Сірі очі повернулися до Келен. Вона вчепилася в його руку, подумки підносячи подяку добрим духам.
— Не знаю в точності, — почав він. — Просто цей звук — немов приголомшуючий дзвін — раптово вибухнув в моїй голові. Біль була… — Він злегка зблід. — Не можу пояснити. Нічого подібного я в житті не відчував.
Річард сів, м'яко відштовхнувши руки Келен і Дю Шайю.
— Тепер все в порядку. Що б це не було, воно зникло. Все пройшло.
— Не впевнена, — похитала головою Келен.
— Та не бійся ж! — Річард розгублено похитав головою. — Було таке відчуття, ніби щось буквально рвало мені душу.
— Але не вирвало, — сказала Дю Шайю. — Спробувало, але не змогло.
Вона говорила цілком серйозно. І Келен повірила їй.
Помахуючи гривою, кобилка стояла, впечатавши копита в порослу травою землю. Всі її інстинкти волали, що треба тікати. Хвилі паніки прокочувалися по ній, але вона не рухалася. Людина пішла за водоспад, в чорну діру. Кобилка не любила діри. Жоден кінь їх не любить. Людина закричала. Земля здригнулася. Це було давно. І з того часу вона стоїть нерухомо. Тепер все тихо. Однак конячка знала, що її друг живий. Вона видала низьке протяжне іржання. Конячці було самотньо. Для коня немає нічого гіршого самотності.
49
Енн відкрила очі. І з подивом розгледіла в тьмяному світлі лице, яке не бачила ось вже багато місяців. З тих пір, як була ще аббатисою Палацу Пророків у Танімурі, що в Старому світі.
Середніх років сестра дивилася на неї. Середніх років, якщо вважати п'ятсот з чимось років середнім віком, нагадала собі Енн.
— Сестра Алессандра.
Говорити було боляче. Губи гоїлися погано. Щелепа досі насилу рухалася. Енн не знала, зламана вона чи ні. Навіть якщо і зламана, все одно нічого не поробиш. Буде гоїтися, як у всіх звичайних людей. Магії-то немає.